Фото: скріншот з відео Суспільне
"Культура – це те, що робить політику конструктивною і потрібною. Тому що політика без культури нищить, вбиває і робить наше майбутнє невизначеним. А політика, яка спирається на культуру дає можливість нам жити самим і народжувати наступне покоління і передавати їм цю культуру далі."
Він був одним з двигунів українського книговидавничого цеху
Складно сказати, чого ми лише не робили з братами Капрановами, згадує Роман Коляда, хіба що не воювали. Бо у 2022 я поїхав в евакуацію з Українським радіо, а вони пішли в "Азов". А так на радіо та телебаченні спілкувалися, музику грали, під вітрилом ходили, їхній кальвадос прекрасний пили. 5 останніх моїх книжок "Збірки поезії" видало видавництво братів Капранових. І той вальс, який лунав на початку – там чутно мої фортепіанні награвання, бо їм все було треба, вони скрізь хотіли встигнути, в усьому взяти участь, на все радо відгукувалися. І у вівторок у Фейсбуці братів Капранових з'явився допис: "Друзі, в нас біда. Раптово помер Дмитро". І як тепер говорити про братів Капранових не "ВОНИ" – не зрозуміло.
Народний депутат України, історик Володимир В'ятрович згадує: "Попри жартівливий образ завжди їх з Віталієм сприймаємо, як веселих хлопців. Насправді вони робили дуже серйозну роботу з організації видань української книжки і її популяризації. Ця робота робилася в час, критичний для української книжки – 1990-початок 2000-х – коли, здавалося, надії на те, що українська книжка виживе, були дуже-дуже маленькими. Дмитро був одним з тих небагатьох, хто взяв на себе місію все-таки зберегти українську книжку. Дмитро, та його брат Віталій, їхнє прекрасне видавництво було свідченням того, що навіть в таких складних умовах можна робити українську книжку, можна робити її класною українською книжкою і для дорослих і для дітей, які вселяли оптимізм, що ми таки це переборемо. І вони були праві: їхній оптимізм, який вони вселяли у всіх нас виявився абсолютно виправданим. Попри те, що ми вже перейшли цю страшну фазу, коли українська книга була на межі виживання, нам буде дуже бракувати його. Він був одним з двигунів цього українського книговидавничого цеху. І за це йому велика шана і подяка.
Діяльність обох братів, зокрема Дмитра – сподіваюся, продовжуватиме Віталій – як популяризатори історії, їхній канал імені Шевченка, їхню "Мальовану історія Незалежності", "Мальовану історія церкви".
"Із задоволенням брав участь в їхніх програмах на каналі Шевченка. І в цьому питанні вони теж були першопрохідцями, які показали, що і YouTube може бути українським і там може бути цікавий контент, який може мати просвітницьку місію. Хочеться їм подякувати за популяризацію історії, за те, що робили її популярною серед людей дуже різного віку".
Вони впливали на всі покоління, на людей будь-якого віку. Що Дмитро, що Віталій.
Керівниця культурно-мистецького проєкту "Фронтера" Елла Яцута розповідає: "Це втрата, яку поки що я не можу прийняти і сприйняти, тому що для мене Дмитро Капранов – один із тих людей, які справили величезний вплив як на становлення мене, як літературної менеджерки. Люди, які допомогли визначитися з тим вибором, який я хотіла в своєму житті професійному зробити. Коли я була ще студенткою і тільки починала працювати в громадському секторі в культурному менеджменті, брати Капранови були одними з перших, кого ми запросили до Луцька з виступом, з презентацією – це була якась творча зустріч. І тоді я пам'ятаю, стільки було в них тепла, стільки в них було впевненості і стільки було підтримки нас, молодих, щоб сказати: "Дивіться, у вас все виходить, ви все правильно робите". Я пам'ятаю, як вони запропонували робити їм не лише виступи в Луцьку, а й невеличкі тури. І потім я працювала з ними ще кілька років, організовуючи тури братам Капрановим маленьким містечкам України. Це були люди, які і самі зробили величезний шмат роботи для української культури. Але ще більше вони зробили, підтримуючи нас – наступне покоління. Напевно без них, без їхніх тих добрих слів невідомо, чи так би доля склалась і стільки б хороших проєктів потім було реалізовано".
Людина, яка так само ходила з братами Капрановими під вітрилом, обрізала сад, знімала їх в кіно, робила з двох братів 12 у своєму фільмі "Толока", знімала у "Той, хто пройшов крізь вогонь". Михайло Іллєнко згадує про Дмитра: "Це для мене було фантастичне знайомство. Ми зійшлися на тому, хто кого перебреше. Бо у кожного було стільки фантастичних історій! Але нічия все ж таки перемогла. Ну трошки заспокоїлись, бо в суху ніхто не переграв. Це було дуже азартно і кілька історій, які розказали мені брати, я навіть перетворив на оповідання, показав їм і попросив дозволу коли-небудь оприлюднити. Ці історії фантастичні і дуже оптимістичні, просто маніакально оптимістичні – це теж була і залишається властивістю Дмитра і Віталія. Ці історії дуже сподобались і просто хотілось би навіть і кіно зняти про двох близнюків, які навчились з дитинства перемагати будь-яку проблему. Я думаю, що у нас це взаємне тяжіння було не випадковим. Я полюбив їхні книжки, починаючи з "Кобзар 2000"".
Була якась така ніби моральна твердь, на яку можна було спертися
Марія Бурмака теж познайомилася з братами Капрановими у Москві, а сьогодні говорить про покійного брата Дмитра, ніби це частина її особистого життя. "Звичайно, як і дуже багато людей, я сприймала і буду продовжувати сприймати Дмитра та Віталія Капранова, як братів Капранових. Заледве я навчилася їх розрізняти: в одного з них є родимка біля носа, в іншого немає родимки біля носа. Я навіть не знаю, як Віталій Капранов буде йти далі по життю сам і ми всі, очевидно, маємо стати йому підтримкою. Спогадів в мене багато. Перший спогад – ми познайомилися з ними на початку 1990-х, і це було в Москві. Це була така українська діаспора в Москві. Я навіть не пам'ятаю, яким чином вони потрапили туди, бо вони ж народилися в Молдові і видавали там українську газету "Тинди-ринди". Дуже багато було заходів різних: книжкові ярмарки, де вони зі своїм зеленим запорожцем були. Я була на складі книжок у них, записувала з ними інтерв'ю. Це якась така втрата дуже болюча. І була якась така ніби моральна твердь, на яку можна було спертися. Я дивилася, звичайно ж, їхній YouTube канал імені Шевченка. Це просто була в мене така терапія. Ми розуміємо, що люди смертні, що це може статися раптово і що ці втрати непоправні. Завжди вони були усміхнені. Я кажу вони, бо я не можу казати один брат. Гірко усвідомлювати, що я не побачу їх вже вдвох. Таке враження, що не стало частини мене."
Фото з відкритих джерел
Письменник, перекладач, публіцист, видавець Антон Санченко – колега за вітрилом і колега за пером, за видавничою справою пригадує, що серед іншого вдячний братам Капрановим за гуртування цілих поколінь літераторів і за те, що він сам особисто тепер пише українською: "Якщо ми зараз візьмемо українських письменників мого віку і трошки молодших – покоління не двотисячників, а трохи більш ранні – вони всі перезнайомилися на сайті Капранових. Я не знаю, як їм вдавалося зібрати таку гарну публіку. Я до цього писав російською. Я був вражений, що це зовсім інша атмосфера доброзичливості до новачків, доброзичливості до колег, що всі твори, які там розміщувалися, отримували відгук. Цьому сприяли самі брати, вони самі охоче коментували під різними ніками: один з них був Микита Гоголь, а інший – невідомий поет Рабінович. Вони самі активно все підтримували. І що б там не писали в рецензії, закінчували "пиши ще". Цей сайт компенсував смерть літературних журналів, де відбувалися дебюти. Завдяки їм я став писати українською. На сайті Капранових моє оповідання несподівано отримало гарний відгук. "Дивіться, хто прийшов" – це від Капранових. Те, що зараз відкривається книгарень більше, ніж під час миру – це тріумф того, за що боролись Капранові.
З фронтменом гурту Ot Vinta, музикантом, художником Юрком Журавлем братів Капранових поєднав Пол Маккартні і не якось фігурально, а цілком особисто: "Ми познайомилися давно. Брати були членами журі на конкурсі на українську версію пісень гурту Beatles, коли Пол Маккартні приїжджав в Київ з концертом на Майдан Незалежності. Завдяки оцінці Капранових ми виграли на цьому конкурсі. З того часу ми дружили. Я полюбив завдяки Капрановим і книгу, і історію України. Вони спонукали мене малювати історичних особистостей, я навчився за допомогою ілюстрації книжок заробляти гроші і перші свої кроки у видавничій діяльності – це теж так само завдяки братам Капрановим".
Є люди, які звіряли свої видавничі годинники з братами Капрановими. Серед них поет, видавець Іван Малкович: "Я належу до тих людей, які сприймали їх, як одне ціле. Я їх іноді і досі плутав, але для мене це якийсь дивовижний взірець, який, на жаль, не дуже притаманний українцям, цього братерства, коли брати любляться, розуміються, коли ти дивишся на них. Це як права і ліва рука, одне ціле. Він надихав, всюди ми їх бачили завжди разом. Які вони музиканти талановиті! Коли їх слухаєш – думаєш: та це вони можуть виходити на велику сцену. Всюди вони перші. Я завжди телефонував до них, коли щось там з книжковими законами відбувалося, я хотів вивірити своє відчуття, завжди можна було порадитися. Їхній канал про історію так легко розказував про нашу важку історію. Дмитро – глибокий чоловік, але такі люди не завжди легкі. Вони дотепні, почуття гумору таке, якого ні в кого немає, їх просто приємно слухати. Визначні постаті в українській культурі. В одному моторі два мотори були.
