Мобільний додаток

Не "сонечки" і не поганці: як сприймати ветеранів у мирному житті

31.10.2019 р., 16:55

Ветеран, військовий психолог ГО "Побратими" Андрій Козінчук працює з ветеранами і знає, як вони реагують на виклики "мирного життя", чим займаються, захоплюються або що їх дратує. Ветерани, які повернулися зі Сходу, у слові "побратим" бачать опору, підтримку, тож команда, яка спеціалізується на психосоціальній адаптації, є важливою для них. Про повернення ветеранів до "мирного життя" в ефірі Радіо Промінь говорили з Андрієм Козінчуком.

На п'ятий рік війни почалися певні системні зрушення у сприйнятті ветеранів і у тому, що ними потрібно займатися. Аандрій Козінчук констатує: "Створили Міністерство ветеранів, зараз уже іде визнання неурядових організацій, це перетворюється в якусь системність"

Активні ветерани

Він також відзначає, що у суспільстві панує доволі спрощене сприйняття ветеранів.

"Ветерани або у нас всі погані — ходять і всіх б’ють, або герої-сонечки. Середнього нічого немає. А цей образ ветерана — він якраз іде посередині: не герой і точно не якийсь там поганець, який хоче якогось деструктиву. Що мені дуже приємно — що у нас немає байдужості, ніхто не забиває на це, є своє чітке ставлення і навіть якщо воно погане, то з цим вже можна працювати", — говорить Андрій Козінчук.

Він називає три сфери діяльності ветеранського активу: міністерське, громадське і ветеранське. При чому останнє — доволі сильне.

"Це активні ветерани, які займаються реабілітацією, адвокацією. Зараз ми боремося за те, аби ця двіжуха в жодному разі не стала політичною. Тобто об'єктом в руках політичних діячів. Ми є вже частиною політики, вже граємо. Але ми маємо розуміти, що ми беремо участь або нас грають", — розповідає ветеран. 

Ветерани вміють не лише стріляти

Він зазначає, що ветерани після війни демонструють різнобічні інтереси та вміння.

"Виявилося, що ветерани вміють не тільки стріляти або окопи рити. Вони вміють аналізувати, спілкуватися проводити якісь класні заходи, вони вміють займатися бізнесом, робити якісь спортивні класні речі. Ось зробив бізнес: цивільні люди, які ніколи не були на війні, але не мають роботи, можуть взяти цю модель бізнесу і теж робити. У ветеранському бізнесі жодного не було випадку, щоб прийшов хлопчик і сказав: "У мене є 50 тисяч доларів, треба щось почати". Він казав так: "У мене сто баксів є і пакет одного супермакету, давайте щось робити. Написали бізнес-план, взяли позику в банку (жах!), створили бізнес, виплатили позику, залучили ветеранів", — пояснює військовий.

Акцентувати увагу на досягненнях чи невдачах ветеранів — неправильно, адже насправді, якщо подивитися на статистику розлучень, випадків насильства чи злочинів, то у загальній статистиці частка ветеранів буде нікчемно малою, але на цьому більше акцентують увагу медіа та суспільство.

"Ніхто ж не пише: "подивіться, менеджер з продажу побився з менеджером з логістики, треба нас захищати від менеджерів з продажу! В них же адаптації ніякої нема! Вони з офісу виходять як дурні!". І от одна із моїх задач — крім того, що ми працюємо з ветеранами, ми працюємо ще й з суспільством. Спочатку ми працюємо з тим суспільством, яке якось дотичне до ветеранів. Спочатку розповідаємо, а потім питаємо, як у них справи, все окей? Давайте почнемо з себе. Я просто бачу, що люди, які досягли чогось у житті, у них ніколи немає якогось осуду людей інших. Вони можуть оцінювати з точки зору свого досвіду", — пояснює позицію ветеран.

Не "сонечки"

Андрій Козінчук розповідає, що ветерани не надто люблять поблажливого до них ставлення і захоплення.

"Чому ми не любимо так коли нас називають "сонечки" — бо ми далеко не сонечки, але у нас є якийсь свій кодекс. Тобто жоден ветеран не буде хвалити того ветерана, який зробив якийсь неправильний вчинок, наприклад, неправильно припаркувався чи фізичне насильство застосовує — ми будемо його гнобити (легенько). І це неприємно для ветерана, йому соромно стає, він каже: "Вибачте, будь ласка". Хочеться зробити, щоб були такі умови для розвитку ветеранів. І якщо такі умови будуть для всіх категорій людей, ми будемо рости, ми просто піднімемо рівень якогось комфорту. Бо вижити на війні — окей ми вижили. Але моя бабуся отримує 3200 пенсію, вона молодець — спробуй виживи, я не знаю", — вважає військовий психолог.

Право на депресію

Загалом він вважає, що людина, коли минула пряма загроза її життю і задоволено всі базові потреби (не сидить в окопі без води під обстрілами) — має право на депресію. 

"Я маю право понити. Бо коли ти в окопі, ніякої депресії взагалі немає, є виживання, є скрута, а депресія — це коли базові потреби забезпечені".

Андрій Козінчук зазначає, що щодо ветеранів найбільш оптимальне почуття — вдячність.

"Вдячність мені подобається, любов — ні. Любов — це така штука, від якої до ненависті один крок, вона зобов’язує. А вдячність — це за те, що ти вже зробив. Тобто ми можемо бути вдячні якійсь не дуже хорошій людині, але за гарний вчинок. Від того, що ти вдячний, добре, ти вдячний ветерану, ти розумієш його внесок. Я би хотів, аби суспільство розуміло причинно-наслідковий зв’язок участі ветеранів у цій всій війні. Дуже круто ми зробили, що зупинили навалу на тій лінії фронту, де ми її зупинили, і що багато людей не усвідомлює, що це таке", — говорить Андрій Козінчук.

Долоні до серця

Він також зазначає, що акції вдячності дуже зворушують ветеранів, зокрема, ініціатива "Завдяки тобі", коли українці прикладали до серця долоню.

"Прикладаєш долоню до серця і не треба більше нічого казати. Частина ветеранів спочатку скептично до цього поставилася. А потім я питав тих ветеранів, які були об’єктами цієї акції, вони сказали, що це було кльово. Один такий брутальний, татуйований, з бородою каже "Я розплакався". Ті люди, які самі руку прикладали до серця, теж сказали, що було дуже кльово, тобто це такий двосторонній процес. А от підходити до ветерана, смикати його за руку і казати "дякую" — це якось незручно", — говорить ветеран.

Андрій Козінчук сподівається, що ця традиція — прикладати долоню до серця на знак подяки ветеранам — стане складовою звичайного життя, у якому є місце для подяки. З іншого боку, на його думку, це мотивує самих ветеранів ставати кращими, рости в своїх очах. 

Не "сонечки" і не поганці: як сприймати ветеранів у мирному житті

Новини по темі