Переглянути у мобiльнiй версiї
Опитування

Павло Шеремет: "Війна не закінчена... Нас чекає багато біди" (спецефір Українського радіо)

20.07.2018 р., 19:16

Сьогодні минає два роки від дня вбивства Павла Шеремета, якого підірвали у власному автомобілі 20 липня  2016 року.

Вшанувати пам'ять відомого журналіста і товариша прийшли до студії Українського радіо друзі і колеги Павла. Спогадам про цю непересічну людину присвячений спецефір Українського радіо - програма "Права людини понад усе". В студії Українського радіо - Севгіль Мусаєва, головна редакторка Інтернет-видання "Українська правда" і Анна Бабінець, журналістка-розслідувачка "Слідство.info".

Ірина Славінська: Павло Шеремет був одним із тих, хто керував "Українською правдою" і автором, і редактором.

 

Севгіль Мусаєва: Я на той час була у відпустці, мала від'їжджати за кордон, вранці зателефонувала Олена Притула, була 8.01., дружина Павла. Що цікаво, вона рідко телефонувала, і вона дуже стисло сказала, що треба їхати на роботу, я не зможу це відпрацювати. Коли я запитала, що сталося, вона сказала, що підірівали автомобіль, в автомобілі був Паша, Паша загинув. І я пам'ятаю, що швидко зібралася і через 15 хвилин була на цьому перехресті. Я побачила автомобіль, Олену, машину "швидкої", і був ще Мустафа. Я зробила перші фотографії з цього вибуху. Ми відпрацювали цей день так, як би відпрацював Павло.

Ірина Славінська: Як редакція трималася? Я свою кар'ру журналістську розпочала в редакції "Української правди", я знаю, як працює цей newsroom, як єдиний організм, і вдень, коли це сталося, я з багатьма колегами тримала звязок, висловлювала співчуття і запитувала чим допомогти? Як це було?

Севгіль Мусаєва: Всі були зайняті роботою, всі виконували роботу зі сльозами на очах, ніхто не міг повірити, всі були зконцентровані, дуже зібрані. Інколи, коли інформаційно насичений день, редактори роблять багато помилок. В той день було дуже мало помилок, така була концентрація, було зрозуміло - якщо ми будемо падати у відчай, буде ще складніше. Всі були спартанцями в той день.

 

Анна Бабінець: Я не сильно рано прокинулася в той день, відкрила телефон, бачу повідомлення від друзів: "Ти бачила новини?"... Я почала гортати стрічку новин, звісно, всі стрічки новин були однакові, і, звісно, це відчуття тривоги, коли ти не знаєш, що робити, коли ти сидиш і автоматично оновлюєш Фейсбук, стрічку новин, думаєш, може щось іще з'явиться, може щось не так, як я це розумію. Потім мені подзвонив Діма Гнап, запитав: "Що ти робиш?", і  я кажу, я оновлюю стрічку новин, а він каже, приїжджай на місце, і мені якось одразу стало легше. Як синдром Майдану - не знаєш, що робити, приїжджай на місце. Я приїхала на місце, ми почали з Дімою працювати, вся редакція "Слідства.Інфо" була у відпустці, ми тільки вдвох були у Києві. Ми тоді вирішили, що машина після вибуху була огороджена, ми пішли спілкуватися з сусідами, шукати свідків, з'ясовувати, де стояла машина. Ми побачили на місці події правоохоронців, і поки ще були свіжі сліди, ми обходили квартири, побачили, що теж саме робить поліція і СБУ, почали розуміти, що має бути достатньо камер відеоспостереження. Ми обходили навколишні будинки, почали просити відео... Тобто якогось плану від початку не було. Ми просто хотіли дізнатися, що сталося.

Юрій Табаченко: Сьогодні було опубліковано інтерв'ю матері Павла - Людмили - у якому вона висловлює думку, що не бачить перспектив у справі, вона не вірить у те, що справа буде розслідувана. Які ваші відчуття і сподівання? Ви поділяєте її думку?

Севгіль Мусаєва: У мене є така внутрішня віра, що за збігом обставин ми зможемо зрозуміти, хто це зробив, який був мотив. Тому що вирує в повітрі величезний знак запитання, а коли є дуже великий попит на встановлення істини... Можливо...Але я поділяю песимізм мами Павла щодо того, як слідство відпрацювало, і результати роботи правоохоронних органів можна вважати абсолютно незадовільними.

Ірина Славінська: Що може сказати Анна Бабінець? Я пам'ятаю дискусію після прем'єри фільму "Вбивство Павла", над яким ви працювали як співавторка, і тоді йшлося про те, що деякі подробиці цього фільму стали для правоохоронців несподіванкою і відкриттям?

Анна Бабінець: Так, це правда. Після того, як ми опублікували фільм, поліція визнала, що не знала багатьох суттєвих речей, які ми опублікували. Я не можу пригадати таких речей в своїй журналістській кар'єрі, щоб правоохоронні органи визнавали, що хтось зробив їхню роботу краще.

Ірина Славінська: Тобто, журналісти накопали більше?

Анна Бабінець: Ми мали ті ж відео, що і вони, тільки рази в три менше. Звісно, нам не завжди давали відео, тільки тоді, коли ми просили. І мені здається, якщо говорити тільки про ефект фільму, то він бів більший навіть не за якимись кричущими фактами, які були оприлюднені, а за тим, що поліція зрозуміла, що вони не є монополістами на такі розслідування, на таку інформацію, тобто може бути іще хтось збоку, хто теж може це робити. Певною мірою це змусило їх триматися у тонусі, і вони, зрештою, після того почали традицію публікувати хоч якісь оперативні відео.

Ірина Славінська: Насправді щоразу, вже другий рік поспіль 20-го липня, на жаль, є привід говорити про нерозслідуваність резонансного злочину. Сьогодні на перехресті вулиць Івана Франка і Богдана Хмельницького вже вдруге відбулася зустріч всіх небайдужих на знак пам'яті про Павла Шеремета. І я пам'ятаю, що сьогодні вранці, говорячи з колегами, багато говорила про гнів. Так, це день смутку і скорботи, але для мене особисто, як для журналістки, день гніву за те, що цей злочин не розслідуваний і що є проблема з безкарністю тих, хто зробив цей зухвалий жест. Команда редакторів, які працювали сьогодні над програмою "Права людини понад усе", підготували вісім которких фрагментів того, що говорилося від 20 липня 2016 року до 20 липня 2018 року.

(звучать фрагменти)

 

Ірина Славінська: Ми прослухали хронологію з восьми частин того, що говорилося про розслідування чи нерозслідування вбивства Павла Шеремета. Чи є у вас коментарі? І тут же запарую таке запитання, чи з вами комунікували під час розслідування?

Севгіль Мусаєва: На початку комунікували дуже активно і усі представники правоохоронних органів запрошували на зустрічі, це було як і слідчі дії, допити, так і такі зустрічі, де нам намагалися розповідати, що ми знаємо трохи більше, ніж інші. Ці допити були дуже активними перший час до жовтня 2016 року, потім їх кількість зменшувалася, і останній рік - 2018 - мене точно не викликали на допити. З Оленою також не проводили жодних слідчих дій, але були неформальні зустрічі. І, напевно, важливо сказати, що ми просимо перекваліфікувати справу у теракт, оскільки вважаємо, що злочин скоєно таким чином, що він міг загрожувати безпеці людей, які на той час перебували на тому перехресті.

Юрій Табаченко: Але, судячи з реакції слідства, про кваліфікацію поки не йдеться?

Севгіль Мусаєва: Нам були дані обіцянки, але з того часу не було зроблено нічого.

Юрій Табаченко: Як ви розумієте сьогоднішню заяву Аброськіна?

Севгіль Мусаєва: Вона дуже дивна. Мені здається, що особи були встановлені наступного дня після вибуху, коли було злито в мережу відео, де чоловік і жінка закладають вибухівку. Судячи з відео, це і є вбивці, виконавці цього злочину. І для мене великим питанням залишається, чому через 2 роки ми досі не побачили їх фотороботів, хоча їх можна було зробити ще 22 липня. У день похорон з'явилося відео і з цього відео можна було встановити цих людей завдяки фотороботу.

Ірина Славінська: Що Анна може сказати про це відео? Ви його бачили? Можливо є сенс його трохи описати?

Анна Бабінець: Насправді ми це відео отримали через день після вбивства. Коли ми зрозуміли, що це люди -чоловік і жінка, які підходять до машини... жінка підходить, чоловік її прикриває, вони двоє вдіті в такі спортивні костюми, бейсболки і в капюшонах, жінка має в руках сумку, схожу на полотняну... Вона підходить до машини, присідає на кілька секунд біля передньої частини машини, потім підводиться, рухається далі, чоловік її наздоганяє і далі вони йдуть разом. Коли ми побачили це відео, отримане з наших пошуків, ми зрозуміли, що напевно йдеться про цих людей. У той день ми прийняли рішення, що в перші два місяці ми нічого не публікуємо, тому що ми не хочемо заважати слідству. Ми хотіли взнати, хто вбив нашого колегу - це була наша головна мета. Ми мали це відео, але вирішили, що це безвідповідально його публікувати. Тим не менше, відео цих людей з'явилося в Інтернеті, і для мене таке само постає питання - чому немає фотороботів? Згадайте фейкове вбивство Бабченка. Через півгодини був намальований зі слів людини, яка сиділа на лавочці, фоторобот. Єдиний коментар, я пам'ятаю, коли поліція пояснювала, чому немає фотороботів, вони казали, якщо ми опублікуємо фотороботи, це буде означати, що ми ні на що не здатні. Але це загальносвітова практика і в інших справах це працює. Це людне місце. Там чимало молоді перебуває. Зараз це вже не має сенсу. Якби тоді опублікували ці фотороботи, можливо слідство рухалося б в іншому напрямку.

Ірина Славінська: Чи є розуміння чому так сталося?

Севгіль Мусаєва: Цікаве питання... Можливо правоохоронці не хотіли..., можливо, на цьому відео вони впізнали людей, які виконували цей злочин. Я цього не виключаю. Якщо чесно, я не почула відповіді на це запитання ані від Авакова, я ставила йому це запитання, і в останній раз, коли у нас була зустріч із Василем Грицаком, я також запитала, чому фотороботів немає, і почула якусь дивну відповідь, що правоохоронні органи не хочуть піддавати небезпеці людей, які можуть бути схожими, тобто вони турбуються про безпеку потенційних злочинців.

Юрій Табаченко: Практика, здавалося б, загальноприйнята, не йдеться про настільки серйозне переживання за безпеку людей, які схожі на злочинців при пошуку злочинців...

Анна Бабінець: Так... У мене теж немає відповіді, чому так сталося. Є деякі здогадки, слідча група складалася з поліції, СБУ і Генпрокуратури, і там не все було ідеально у стосунках. Якщо хтось знаходив інформацію, не ділився нею. У нас дуже багато питань до роботи СБУ. У нас були свідчення людей, у яких забирали інформацію, наприклад, із дуже важливої камери, з якої могло бути видно жінку, яка приводила у дію вибуховий пристрій, як ми підозрюємо. Саме те відео, зі слів власників, приходило СБУ, вилучило сервер, повернуло його порожнім. Ані поліція не має цього відео. СБУ це спростовує, звісно, а ми можемо лише припускати, що власник щось переплутав, тому це не увійшло у фільм, у нас не було залізних доказів. У мене є дуже багато питань до СБУ, дуже закрита структура.  

Ірина Славінська: Як справа кваліфікується зараз, давайте нагадаємо?

Севгіль Мусаєва: Умисне вбивство.

Анна Бабінець: Її хотіли так кваліфікувати слідчі, які почали впровадження, але справу по теракту має повноваження розслідувати СБУ. І СБУ відмовилося це робити. Вони не захотіли чомусь цим займатися, і тому це не було кваліфіковано, як теракт.  

Юрій Табаченко: Щодо ролі Ігоря Устименка у цій справі, особи, яка працювала колись в СБУ, яку було зафіксовано ввечері на відео, і, до речі, ви в своєму фільмі це з'ясували. Це питання вирішене?

Анна Бабінець: Ми коли віддивлялися відео, ми звернули увагу на сіру Шкоду, машину, яка припаркувалася в 100 метрах від будинку Павла. Ми звернули увагу, що вона припаркувалася і простояла там 4 години з певними переміщеннями. Ми звернули на неї увагу, але ніяк не могли розпізнати номер. Потім колеги змогли ідентифікувати ці цифри і ми змогли знайти власника. Це теж зайняло час. Зрештою ми вийшли на людину, яка була у цій машині. Як ми з'ясували, це був Ігор Устименко. Вона не була зареєстрована на нього, вона була зареєстрована на якусь його знайому, але він є власником по довіреності, він користується цією машиною. Ми змогли з ним зустрітися, він просив показати відео. Ми зробили на 2 - 3 хвилини епізодів з цією Шкодою, зустрілись з ним у центрі, знімали це у прихований спосіб, оскільки вважали, що це має суспільну вагу. Ми бачили, що за нами теж стежать з іншого автомобіля, який був припаркований неподалік... Ми поговорили з паном Устименком, коли він подивився відео, він визнав, що він був на місці, причому це було дуже дивно, коли я його питаю - це ви, ну схоже я... Тобто він дуже дивно поводився. Я не пам'ятаю таких важких інтерв'ю в своєму житті. Ти розумієш, що йдеться про дуже важливі категорії - йдеться про категорії життя і смерті, і ця людина може знати дуже багато важливих речей - може бути свідком, а може бути причетним, а ця людина з тобою жартує, і переводить серйозні речі у жарти. Він пояснив, що вони з колегою стежили за якимись дітьми, які були в нічному клубі неподалік. Дуже багато свідчень не співпадало, бо коли вони перепаркували машину, вони взагалі не могли бачити цей клуб... Зрештою, після того, як ми опублікували цю історію, поліція зацікавилася паном Ігорем, вони через кілька днів його допитали. Деталей допиту я не знаю, але, наскільки мені відомо, він був переконливим і до нього немає питань у слідства. Мені важливо знати, чи був проведений слідчий експеримент, бо його слова, на той перілод, не співпадали з діями.

Ірина Славінська: Я ще хотіла запитати, чи результати розслідування, яке представило "СлідствоІнфо" у своєму фільмі, були чимось несподіваними для вас? Можливо там були якісь важливі делаталі для "Української правди"?

Севгіль Мусаєва: По-перше, було опубліковане відео, якого до цього не було. Знайшли таксиста, який перебував на місці злочину і міг би щось пам'ятати, але, на жаль, з плином часу важко отримати від нього якусь іфнформацію. зараз взагалі отримати будь-яку нову інформацію щодо обставин вбивства дуже складно. Ну і перебування Устименка для мене залишається запитанням, тому що я особисто не почула відповіді, що він там робив. А нам намагалися пояснити правоохоронні органи, що Устименко там виконував своє завдання, забезпечував приватні охоронні заходи. Чому тоді він так дивно поводився?

Юрій Табаченко: Щодо мотивів давайте поговоримо. І тут ми повинні згадати основні версії, які висуває слідство. Як завжди, це і професійна діяльність, потім було розділено, окремо, професійна діяльність в Росії і Білорусії, окремо - в Україні. Це особисті якісь мотиви. Наскільки варто приділяти увагу деяким із цих версій? Чим зараз володіє журналістьке розслідування?

Севгіль Мусаєва: З того, як ми спілкуємося з колегами, обговорюємо цю тему, ми все більше сходимося на якійсь думці, що таки це був теракт із метою залякування журналістів, які працюють в Україні. Вся ця історія з Павлом мала дуже великий вплив на те, що зараз відбувається в журналістиці, на бажання молоді йти в журналістику. Мені здається, що звичайно ця історія матиме продовження.

Ірина Славінська: Севгіль згадала про покоління молодих журналістів, про своєрідне послання до журналістського цеху, якщо справді виходити з гіпотези про те, що це було демонстративне нахабне вбивство. Можливо є сенс трохи часу присвятити спогадам про те, яким Павло був журналістом? У нього така біографія журналістська. Свої злети і падіння... Яку особливу культуру міг принести Павло в "Українську правду", коли долучився до команди?

Севгіль Мусаєва: Так... Павло прийшов в перший раз на святкування 10 річниці "Української правди", був запрошений як гість, як відомий російський журналіст на той час. І вже тоді він запам'ятався і всі запам'ятали його першу появу. З того часу він став вчителем для усіх журналістів і редакторів Української правди. Він був журналістом 24 години на добу. Я такої пристрасті до професії бачила може у кількох людей в Україні. Павло обожнював репортерську роботу, він обожнював писати твіти, маленькі історії...

Анна Бабінець: Я познайомилася з Павлом на каналі ТВІ, я працювала в програмі розслідувань, а він починав там вести своє вечірнє шоу. Всі один одного знали, перетиналися, і завжди було чути його голос. Він для кожного, повз кого проходив, знаходив якесь слово. Мені найбільше з Павлом пригадується історія, коли ми публікували матеріали про офшорний скандал навколо Петра Порошенка... Був скандал, медіа-спільнота поділилася на різні табори, ми по-різному спілкувалися з різними колегами, ми в будь-який день зустрічали Павла і він казав: "ви все правильно робите". Для мене завжди було важливо, що він каже, його завжди можна було безкінечно слухати. Він надзвичайно добре говорив, натхненно. Ті 3 - 5 слів, які він знаходив для кожного, вони завжди були ексклюзивними.

Ірина Славінська: Давайте поговоримо про вимоги.

Севгіль Мусаєва: Ми вимагаємо публічного звіту і проведення парламентських слухань з цього питання. Я думаю, що це тепер, якщо це не стало справою честі для правоохоронних органів, це має стати справою честі для українських журналістів. Якщо ми разом будемо піднімати це питання, нам вдасться зрушити з місця те, що справа була засекречена. Найгірше - це мовчання.

Анна Бабінець: Мені здається, що певний поштовх могло би дати долучення міжнародних структур. Наразі в поліції є проблеми з опрацюванням технологічної частини відео. Якби міжнародні спеціалісти мали можливість отримати доступ до усього матеріалу, це могло б дати більш глибокий аналіз.


Прослухати повну версію передачі.

Павло Шеремет: "Війна не закінчена... Нас чекає багато біди" (спецефір Українського радіо)

Новини по темі