Ставлення німців до українських біженців мегапозитивне, допомога їм триватиме — Усік

Ставлення німців до українських біженців мегапозитивне, допомога їм триватиме — Усік

Для іноземки бути обраною до Палати депутатів Берліна в 34 роки — це сенсація, зазначила в ексклюзивному інтерв'ю Українському Радіо перша українка в законодавчому органі німецької столиці Лілія Усік. Уродженка міста Костянтинівка Донецької області Лілія Усік приїхала до Німеччини 2011 року на навчання. З 2016-го вона є членом партії Християнсько-демократичний союз. На виборах у Берліні у лютому цього року Лілія Усік пройшла за прямим мандатом до Палати депутатів міста. Вона запевнила Українське Радіо, що ставлення німців до українських біженців через півтора роки розв'язаної Росією війни мегапозитивне, а допомога їм триватиме. Втім проблема в тому, що низка вихідців з України не можуть знайти роботу, бо не мають можливості підтвердити власну професійну кваліфікацію. Але, отримуючи соцпідтримку, вони мають змогу жити в середньому не гірше, ніж працевлаштовані німці.

0:00 0:00
10
1x

Лілія Усік. Фото: berlin4ua.de

"Для іноземки потрапити до Палати депутатів Берліна в 34 роки — це сенсація"

— В якому представницькому органі ви зараз працюєте?

Я є членом Палати депутатів Берліна, і Берлін має статус як міста, так і федеральної землі. Такий статус мають три федеральні землі — Гамбург, Бремен і Берлін. І тому Дім депутатів, або Палата депутатів, це як облрада. Парламент Берліна ухвалює закони для міста і федеральної землі. Тобто це і міськрада, і облрада в одному флаконі. Для німців бути обраним у 34 роки — це, в принципі, достатньо молодий вік. Для іноземки це взагалі сенсація, тому що такого ще майже не було. Для моєї партії це рідкість, але для партії "Зелених" чи соціалістів такий вік — це норма. Тобто там навіть починають ще раніше. У нас є колеги, яким 25-26 років, а деякі ще студенти. На комунальному рівні є зовсім молоді — 16-17-18 років. Це новина, тому що ще декілька десятків років тому зазвичай політиками були вже сиві чоловіки за 60.

— Ви з України, з Донеччини. Можете розповісти, як ви прийшли до політичної кар'єри саме у Німеччини і вибрали ХДС?

ХДС був для мене однозначно найближчим. Тобто не можна сказати, що погоджуєшся з усіма взагалі пунктами. Такого немає. Тобто це повинна бути партія однієї людини, щоб все було так, як людині підходить. Але ще жодного разу я не пошкодувала, що я в цій партії.

— Якою є ваша діяльність у Берлінському парламенті? Чим ви займаєтеся між голосуваннями на сесіях? Як відбуваються зустрічі з виборцями? Чи зустрічаєтеся ви з бізнесменами або представниками органів правопорядку?

Ця робота дуже наближена до людей, тобто в мене є тижні засідань і тижні незасідань. Вони зазвичай відбуваються 50 на 50, що характерно також і для Бундестагу. В тижні засідань в мене є засідання комітетів. Я прив'язана до трьох комітетів та інституцій. По-перше, розвиток міста,  тому що в моєму виборчому окрузі розвиток міста — найважливіша тема. Це соціальна інфраструктура. Тобто якщо будуть якісь новобудови, то повинні будуватися садочки, школи, супермаркети, можливості молодіжних клубів. Другий мій комітет — це комітет молоді, освіти, сім'ї, дітей. І третя інституція — це Президіум. Це величезна честь, тому що це можливість зустрічатися з різними делегаціями, з різними групами з різних країн.

"У німців до українців мегапозитивне ставлення"

— Які зараз проблеми та можливості ви бачите для українців, які можуть прибувати в Німеччину?

У нас дуже багато українців зараз тут. В них різні ситуації. Зазвичай це сім'ї — жінки і діти. Втім житла не вистачає й берлінцям, адже воно дуже дороге. І часто люди не можуть собі це дозволити, тож вони повинні ділити житло з кимось. Взагалі, культура допомоги дуже розвинена тут, і особливо до українців мегапозитивне ставлення. Зараз сім'ї, які приїхали, вже через рік знайшли своє житло. Тож пошук житла — це було найчастіше запитання до мене. Друге було пов'язано з садочками, зі школами, тобто, де діти будуть ходити до школи, де вони будуть ходити до садочка. Це не легко, але все більш-менш теж вирішилося. Що ще не вирішилося — це питання визнання кваліфікації. Тобто приїхали вчителі, лікарі, бухгалтери, різні групи працівників. Знайшли роботу тільки ті, які дуже добре знають англійську та IT. Але, наприклад, ще немає такого, щоб вчителі або виховательки відразу отримали роботу. Тобто це питання, де треба підштовхувати і сенат, і місто, тому що всім сказали — "йдіть, вчіть мову, і не поспішайте". Але рік минув, а всі українці хотіли офіційно працювати, якщо вже починають. Тут треба ще дивитися, чи є взагалі різниця між соціальними виплатами і офіційною роботою, тому що соціальні виплати не такі, щоб дуже великі, але й не дуже маленькі. Якщо людина має трьох дітей і йде працювати на офіційну роботу, то необов'язково, що в неї після цієї офіційної роботи буде більше грошей, ніж соціальні виплати. Тобто немає мотивації від міста, щоб людей спонукати до роботи.

— Що можна запропонувати, щоб все ж таки українці якнайшвидше отримали можливість не сидіти вдома і приносити користь Німеччині?

Мені здається, що найкраще було б починати з тандем-програм. Наприклад, людина приходить на якусь фірму і прикріплюється до німця чи німкені. Це інший колега чи колежанка, які допомагають людині інтегруватися. Тобто вони розповідають, як працювати, а вивчення мови відбувається на робочому місці. І зазвичай, коли мова практично необхідна, то вона вивчається набагато швидше, а не так, як українці вивчають зараз німецьку — 4 години 4 дні на тиждень. Підхід до всіх однаковий. Після занять іноді вони навіть не знають, яка була тема. Тобто це дуже швидко, уроки відбуваються тільки німецькою мовою. Тож молодь або люди з хорошою англійською ще можуть якось наздоганяти, але старше покоління просто втрачає цю можливість. У нас була подібна ситуація в 2015 році в Німеччині, коли були біженці з Сирії, і тандем дуже добре себе зарекомендував, тому що людина відчуває себе необхідною, вона починає працювати, вивчає терміни, необхідні саме для цієї роботи.

І другий формат, який я теж "проштовхую", — це так звана госпітація. Це означає, що людина приходить на фірму і там дивиться, як воно працює. Де-факто у нас дуже багато україномовних і російськомовних людей живе в Берліні. І, наприклад, якщо це лікар, він приходить на госпітацію, то буде дуже багато російсько- або україномовних пацієнтів. Але статистично це ніде взагалі не фіксується. Тобто всі приходять і до них звертаються, наприклад, німецькою мовою, але людина не може відповісти німецькою й відповідає російською чи українською. І у цьому випадку українські асистенти були б дуже в нагоді.

Лілія Усік і посол України у Німеччині Олексій Макеєв. Фото: ФБ-сторінка "Oleksii Makeiev"

"Отримуючи 500 євро, житло та одноразові виплати, вижити в Німеччині можна"

— Якою є допомога, яка зараз надається українцям?

Якщо точні цифри, то вони завжди дуже індивідуальні. Джоб-центр — це агентура, яка займається працевлаштуванням, вираховує для кожної людини окремо. Якщо взяти жінку з дитиною, жінка буде отримувати гроші на житло. Тобто, якщо це житло сягає 700 євро, то джоб-центр перекриє ці гроші. Якщо жінка знайде житло, яке коштуватиме 750 євро, то це ще буде сіра зона, і джоб-центр також може перекрити. Якщо це буде житло за 1200 євро, то джоб-центр скаже шукати інше житло, адже це занадто дорого. Потім жінці дають гроші на дитину — 250 євро. У Німеччині дітьми вважаються особи до 21-25 років. Потім їм дають культурний паспорт, який дозволяє ходити в зоопарк, заповідники, музеї, культурні інституції. На це вони отримують великі знижки і можуть майже безкоштовно ходити. Також вони отримують фінансування їхнього проїзного в Берліні, який зазвичай коштує 69 євро. Крім того, вони отримують ще певні виплати на місяць — близько 500 євро на їжу. Також є різні виплати на меблі. Наприклад, можна повернути до 2000 євро, якщо там доводиш із рахунком, що купив диван, ліжко, шафу або стілець. Потім ще були виплати на одяг. Тобто є одноразові та постійні виплати. Ці гроші прирівнюються до німецьких виплат. Тобто соціальні виплати більш-менш такі ж самі, як у німців. І зазвичай, якщо німці живуть на ці гроші, це вважається бідний ступенем. Тобто це не середній клас і навіть не близько до середнього класу. Середня "чиста" зарплата у німців на людину сягає від 2000 євро на місяць. Водночас біженці отримують на руки 500 євро, а також житло. Втім це все одно менше, ніж людина отримує, якщо працює на повноцінній роботі. Але не сказати, що людина не виживе з цими 500 євро, маючи житло, проїзний та інші одноразові виплати.

"Зараз у Німеччині немає втоми від війни, допомога триватиме"

— Які настрої транслює загалом німецьке суспільство і німецький політикум на 17-му місяці широкомасштабного вторгнення Росії до України? Що пишуть у засобах масової інформації?

Журналісти в Німеччині зазвичай досить сильні у сфері прав людини. Тобто для них ця війна не може когось втомити, тому що насамперед порушуються права людини настільки грубо, як це робить Росія, ці всі жахливі постійні події… Щодо втоми простих німців, то вона залежить від людини. У деяких ця втома була ще на другий день війни. І на другий день, мені здається, ще після анексії Криму. Тобто не можна сказати про все суспільство. У медіальному фокусі Україна зараз посідає менше місця, ніж на початку повномасштабної війни. Тобто в кожному випуску новин ми маємо одну новину про Україну як мінімум. Тобто це може бути зернова угода, або це може бути напад Росії на якесь конкретне місто, або це може бути зустріч Зеленського. Зеленський мав тут величезну підтримку, як і брати Клички. Тобто тут вони сприймались зовсім по-іншому, не було внутрішніх українських критичних моментів. Це був більше захват від українців, їх мужності, і як вони борються проти такого могутнього ворога, який виявився просто дуже жорстоким, але не настільки могутнім, як думали. Тобто постійно є захват, і українці через це мають дуже позитивний імідж. До того ж "шукачі притулку", як мені сказав посол, дуже добре інтегруються. Вони не завдають жодного головного болю для якихось структур, тобто вони не є членами криміналітету. Це жінки з дітьми, які йдуть до школи. Тобто вони дуже часто приємні співрозмовники, вони відкриті та європейські. Для німців — це взагалі велике збагачення, тому що їм необхідні робочі руки. І вони будуть робити все, щоб українці тут відчували себе добре. І практично ця допомога ще триватиме. Тобто українські біженці, шукачі притулку, тут можуть толеруватися безкінечно. Тобто в Німеччині тим чи іншим чином ці допомоги триватимуть. Якщо, звичайно, буде якась криза, яка призведе до того, що ресурси стануть кінечні й необхідно буде якось їх перерозподіляти, то, звичайно, ми будемо знову говорити про цю тему. Але наразі такого я не можу сказати.

Я бачу більше проблему для України — повернути цих людей, тому що рік-півтора тому вони приїхали з бажанням повернутися відразу, як тільки закінчиться війна. Війна не закінчується, люди починають тут уже укорінюватися, вивчати мову, діти ходять до школи, вони вже тут прожили рік і вже зовсім з іншим поглядом дивляться на повернення. І тому для України треба робити мотиваційні фактори, тобто якісь програми, давати роботу цим людям, максимально їх мотивувати, тому що патріотично повернуться певні відсоткові квоти, але це не будуть всі групи. І якщо Україна хоче людей повертати, то треба дуже-дуже наперед думати, яким чином? Є реінтеграційні програми, де людині, наприклад, дають техніку, щоб фонд якусь стипендію перший рік виплачував, щоб людина взагалі хотіла повернутися.