Обирай пісні. Визначай переможця

Історія сучасної гривні: від роз’єднання балансу з СРСР до сьогодні

4.09.2021 р., 13:55

За радянських часів про гривню забули. Тогочасна влада робила усе, аби стерти будь-які ознаки державності союзних республік. Складалося враження, що на території радянської імперії споконвіку існував лише російський рубль. От тільки в народі навіть через кілька поколінь збереглась альтернативна назва 10 копійок – гривенник. А ще у деяких хатах, як реліквія, надійно заховані зберігалися гривні Української народної республіки.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. До проголошення незалежності залишалося більше року, але для політичних еліт вже було очевидним – Україна прямує до відновлення незалежності. Слідом за Києвом синьо-жовтий прапор замайорів над іншими містами і селами України. Визначилися і з гербом. Ним мав стати князівський тризуб. Настав час подумати і про ще одну ознаку державності – національну валюту. Саме так розпочинається дискусія щодо запровадження власної грошової одиниці.

"Назва гривня виникла спонтанно. І не в останній момент. Про гривню говорили на мітингах, дисиденти, а КДБ все занотовувало якось тихенько. І навіть у Декларації про державний суверенітет у 1990-му році, гривня, наша  валюта ще не названа. А було написано так: "При необхідності Україна вводить національну грошову валюту"", – розповідає журналіст, автор книги "Сальто великих грошей" Алла Ковтун.

"Ми, націонал-патріотичні сили України, лобіювали дуже потужно гривню. Я був головою економічної колегії "Народного руху" тоді, ми говорили про те, що треба швидко запроваджувати державну валюту. Були такі надії, що саме це і відбудеться",– говорить ректор Міжнародного інституту бізнесу, заступник голови Національного банку України у перші роки незалежності Олександр Савченко.

Влада розуміє, що зазначена у Декларації про державний суверенітет "необхідність" запровадження національної валюти може настати у будь-який момент. Розпочинається підготовка до запровадження українських грошей.

"Ще до оголошення Верховною радою незалежності та самостійності, вона ухвалив рішення запровадити свою національну валюту до 1992 року. Тобто ще до референдуму про незалежність. Тоді мене взяли на роботу в Національний банк на посаду заступника з метою виготовлення національної валюти – банкнот та монет", – додає ректор Міжнародного інституту бізнесу, заступник голови Національного банку України у перші роки незалежності Олександр Савченко.

Рішення про запровадження власної валюти отримало підтримку в суспільстві, адже радянський рубль на той час вже втратив свої позиції. Падіння цін на нафту та прорахунки вождів роками підривали планову економіку. Товару катастрофічно не вистачало, ціни, визначені державою, були заниженими, в той час, як справжній ринок ще нелегально, але вже працював. От тільки із середньою радянською зарплатою на ньому робити було нічого. Дефіцит бюджету сягнув астрономічних сум, і керівництво Радянського союзу вдавалося до відчайдушних спроб отримати кредит.

"Я пішов до Кравчука, який тоді ще був головою Верховної Ради, і попросив написати листа до Міжнародного валютного фонду, що ми виходимо зі складу Радянського Союзу і відповідно всі прохання СРСР позичити їм гроші, а тоді МВФ їм теж давав кошти, будуть нелегітимними. Так і відбулося: був колосальний дефіцит, який у Союзі оцінювали в 50 мільярдів доларів. Я пам’ятаю збори МВФ у Бангкоку, тоді я вийшов на трибуну і заявив, що всі намагання пана Явлінського отримати гроші для Радянського Союзу є нелегітимними, бо Україна сама хочу ввійти до фонду. Вони тоді просили 25 мільйонів доларів і їм відмовили, про це писали всі газети світу", – Олександр Савченко.

З назвою майбутньої валюти визначилися швидко, важче було з деталями. Який дизайн має бути, які номінали, чиї портрети розміщувати на купюрах? Все доводилося починати з нуля. Адже в Україні на той час не було ні монетного двору, ні спеціального органу, який відповідав би за розробку валюти, ні досвіду у цій сфері.

"Рішення ухвалювала президія Верховної Ради, проти голосували тільки комуністи. А потім створили цікаве угрупування, де були представники Верховної Ради, наукової спільноти, Національного банку, разом вони вирішували як назвати валюту. Звичайно, альтернативи "гривні" не було. Комуністи хотіли назвати валюту карбованцем, але реальної альтернативи не було. Однак, сам я був категорично проти копійок, я пропонував її назвати "шаг". За часів Української народної республіки були "шаги", в історії були, а гривня є давньою валютою, її використовували ще коли Москви не було.

Хто буде на грошах, чиї портрети використають – це політичне питання, особливо через Мазепу дуже багато говорили. Тоді ж теж російська розвідка, у них були свої сфери впливу, такі люди посідали 10% керівництва країни. Чим менша купюра, тим більш консолідованим має бути діяч, тобто ніхто проти Ярослава Мудрого та Тараса Шевченка не виступав. Але боролися за те, щоб там були українські лідери. Ми хотіли зробити місток з Київською Руссю, і провести такий асоціативний ряд. Тоді не думали про номінали, чесно кажу, думали, що більше 100 гривень уже купюр більше не буде, що наша валюта буде міцною, буде ревальвація, а не девальвація. Ми говорили про Лесю Українку, Сковороду, Вернадського. Також депутати намагалися вставити свої портрети.

Фото: НБУ

Наступним і не менш важливим питанням було, де друкувати гривні і карбувати копійки. Власних потужностей не було, Росія, як варіант, не розглядалася. А більшість країн світу не наважувалися працювати з республікою, яка ще не від’єдналася від Радянського Союзу, але вже претендувала на власну валюту.

"Коли наша делегація їздила, вивчала місця, де можна надрукувати національну валюту, то за ними одразу йшли російські розвідники і про все дізнавалися. В Австрії є дуже великий монетний двір, де друкували гроші для всього СРСР, але нам там сказали, що не можуть псувати стосунки з Росією", – розповідає журналіст, автор книги "Сальто великих грошей" Алла Ковтун.

"Була пропозиція від потужної британсько-французької компанії, хоча виграла Канада, однак, згодом ми ухвалили правильне рішення про те, що не варто залежати від однієї компанії, тому різні номінали доручили виготовляти різним виробникам. Росія пропонувала надрукувати у разів дешевше, ніж інші, але тоді робили все розумно, їздили на фабрики і дивилися як хто друкує гроші, скільки виробляють для інших країн. У фіналі обрали лише держави G7. Кравчук навіть сам їздив, адже це було питанням життям і смерті",– згадує ректор Міжнародного інституту бізнесу, заступник голови Національного банку України у перші роки незалежності Олександр Савченко.

"Канадійці запропонували нам друкувати в борг. Канадійський уряд дав Україні кредит на друкування. Тому вибору дійсно не було. Україна тоді не мала грошей абсолютно», – говорить Алла Ковтун.

 Українська влада поспішала, адже події розвивалися надто стрімко. Потреба у власній валюті могла виникнути кожної миті. Була проведена робота неймовірного масштабу, менше, ніж за рік, вже у 1991 році з’явилися пілотні зразки, а в 1992 році вже була надрукована достатня для обігу кількість нової української гривні. Технічно все було готово. Не готовою була економіка.

Всі безготівкові розрахунки залишалися у рублях, але реальні гроші в Україну не потрапляли. Росія перестала завозити в Україну банкноти. При цьому товар за східний кордон вивозився справно. Між підприємствами накопичились великі борги, деякі зовсім припинили роботу. У Національному банку і у Верховній Раді розуміли – інфляція неминуча. Запровадження гривні у той час призвело б до її дискредитації. Нашвидкуруч з’явилося рішення запровадити тимчасовий платіжний засобів.

"До 1992 року, коли гривню проголосили, але її не ввели, Україна ввела купони для внутрішнього користування, бо просто-напросто не було готівки, Росія нам не поставляла. А у безготівковому користувалися тим же російським рублем. Були встановлені дисбаланси. Україна постачала дуже багато продукції. Наприклад, я пам’ятаю виступ у Верховній Раді директора "Артемсіль". Він тоді попросив уряд надрукувати їм грошей, бо українці відправили два вагони солі у  Ленінград, а ті їм грошей не віддали, проте замовили ще два вагони. Проте в українського виробника не було грошей ,щоб купити тару. Потім встав директор іншого підприємства і погодився з колегою, розповів про подібну історію. Тобто введення гривні це не якийсь одномоментний захід, це дуже великий пласт відносин, торгівлі, який треба було ще зрушити", – розповідає Алла Ковтун.

"Я пропонував почекати, але коли побачив рівень Мінфіну, Кабміну, наших депутатів, то подумав, що все відбулося на краще. Якби ми кинули наші гроші одразу, то спалили б їх за рік, а це дороге задоволення" – міркує ректор Міжнародного інституту бізнесу, заступник голови Національного банку України у перші роки незалежності Олександр Савченко.

Побоювання не були марними – в Україні почалася гіперінфляція, до 10 000% на рік. Товари і валюта витікали в Росію, натомість нічого не поверталося. А українська влада лише починала освоювати ази капіталізму.

"Була величезна урядова помилка, коли у квітні 1992 року провели взаємозалік, між підприємствами списали всі борги і зробили так, що ніхто нікому нічого не винен. Тоді надрукувли багато грошей.

З погляду фінансистів реальним початком незалежності треба вважати 16 листопада 1992 року – це день, коли роз’єднали баланси Росії і України", –  розповідає Алла Ковтун.

Так незалежна Україна отримала свій перший платіжний засіб – купоно-карбованець. Ця перехідна валюта не передбачала монети, лише купюри, які друкувалися у Франції та Іспанії. Дизайн був дуже простий, а перші партії не мали навіть засобів захисту. Однак, ці купюри вже містили українські державні символи.

"У той час мій начальник, Дейнего Петро Несторович, раз на тиждень супроводжував літак, який літав в Іспанію. Звідти привозили величезні секретні контейнери, в яких були надруковані купоно-карбованці, а потім завозили їх на Інститутську,9", – згадує заступник управляючого Київської регіональної дирекції Національного банку України Юрій Блащук.

Деякі депутати першого скликання були настільки окрилені цим фактом, що явно переоцінювали можливості новонародженої фінансової системи.

"Зібралася еліта українська визначати курс купоно-карбованця до долара, адже це постійно було дилемою. Я тоді сказав, що наша валюта є слабкою, бо безготівково ще ходив рубль, а купон був валютою для готівкових операцій. Тоді курс рубля був десь 40-45 рублів за долар. Я пропонував встановити 50-60 купоно-карбованців за долар, але позиція більшості була у тому, щоб робити один до одного, але я казав, що ми так можемо дискредитувати карбованці, а може й саму ідею власної валюти. Ухвалили, що курс буде 10 купоно-карбованців за долар, але вже за тиждень долар коштував 60, а потім і 75 купоно-карбованців", – розповідає Олександр Савченко.

Номінали купоно-карбованців дуже швидко зростали. Перед запровадженням гривні в обігу була купюра в 1 000 000. Інфляція все ще залишалася високою, однак критичні тенденції були подолані у перші роки незалежності.

"Тут треба подякувати Ющенку. Гетьман почав, але дуже мало встиг зробити. Ющенко все розумів, і з його українським романтизмом і бухгалтерською освітою, а бухгалтери люблять баланси, він намагався блокувати дисбаланси. За короткий час, в принципі, змогли запустити власну валюту",  – розповідає Олександр Савченко.

"Це зупинив Ющенко у 1993 році. Спочатку підняли ставку рефінансування і інфляція стала невигідною. Можна було купити оцет, він міг постояти кілька місяців, а потім його продати і мати гарний прибуток, бо темпи інфляції були великими. Люди йшли до комерційних банків і позичали гроші майже на все. А коли Ющенко ввів нову облікову ставку, то кожен банк повинен був зарезервувати дуже велику суму, і зменшили обсяги друкарського верстату, тому інфляція і зупинилася",–  додає Алла Ковтун.

Однак запровадження гривні відкладалося. Тепер, коли купоно-карбованець взяв на себе весь інфляційний удар, поспішати ніхто не збирався. Влада чекала остаточної стабілізації економіки. Юрій Блащук розповідає, що влітку 96-го його та всіх колег попросили не йти у відпустку у серпні. Стало зрозуміло, що готуються великі зміни.

Указ про грошову реформу президент Леонід Кучма підписав 25 серпня 1996 року. Вже з 2 вересня в обігу з’явилася гривня. Протягом двох тижнів купоно-карбованці за курсом 100 000 до 1 були замінені гривнею. Досі тривають суперечки: чи оптимально був обраний час запровадження гривні. Одні економісти стверджують, що влада затягнула, і Україна була готова до гривні на 2 роки раніше. Інші кажуть, якби гривня з’явилась в обігу на 2 роки пізніше, ми б краще пережили фінансову кризу 98 року, і курс відносно інших валют тривалий час був би стабільним.

"Цей момент обрали не випадково, бо у 1996 році економіка почала відходити від бартеру, гроші з’явилися в обігу і були затребуваними. Напевно, цей період стабілізації був вирішальним для введення національної валюти. Одним з аргументів необхідності введення гривні було ще й те, що купоно-карбованець почали підробляти, ми отримували інформацію про це від Служби безпеки України, яка показувала, що ці масштаби набирають загрозливих обертів. Я допускаю думку, що сусідні країні теж могли бути до цього причетними, тому це був ще один з аргументів, чому гривню ввели саме у 1996 році",– зазначає Юрій Блащук.

З іншого боку, відтермінування запровадження гривні дало можливість добре підготуватися. Браку готівки, який часто буває при грошових реформах, Україна не відчула.

"Цікаво, що коли вводили гривню, то наших сховищ для цього було недостатньо. Я тоді не був безпосередньо залучений до питань грошового обігу, але знаю, що було багато точок, де ми зберігали гроші, що навіть я мав свою печатку і контролював один з ангарів почтового ящика в місті Києві. Однак навіть я не бачив гривню, поки її не ввели в обіг, наскільки це було відповідально", – говорить Юрій Блащук.

Два тижні на обмін – ніби не багато. Але робота була організована чітко. І установи, і населення швидко перейшли на нову валюту. А сховища Нацбанку наповнились вживаними купонокарбованцями.

"Вилучались трильйони. Наскільки я пам’ятаю, то було введено десь 3 мільярди гривень, а виведено з оберту – 300 трильйонів. Потім Національний банк здійснював прийом цих платежів, бо це його зобов’язання. Ми забирали ці гроші без обмежень. Мені відомо, що лише невеликий відсоток грошей не повернули", – згадує заступник управляючого Київської регіональної дирекції Національного банку України Юрій Блащук.

Куди ж зникла така маса вже не дійсних грошей? Як взагалі закінчують своє життя банкноти?

"Були сувеніри, якась частина була знищена у спеціально відведених котельнях",– розказує Юрій Блащук.

Сучасній гривні 25 років. Вона вже пережила кілька стресів, і показала себе надійною, конкурентною валютою на світовому ринку. Обміняти гривню можна у багатьох країнах світу, а розрахуватися завдяки електронному банкінгу майже всюди. За ці чверть століття гривня кілька разів змінювала дизайн. До речі, за версією Міжнародного Фінансового Банку, українська гривня двічі визнавалася найкрасивішою валютою серед 50 найпопулярніших у світі. Інфляція за 25 років також внесла свої корективи. З обігу зникають копійки і банкноти малих номіналів. Натомість з’явилися монети від 1 до 10 гривень і купюри у 200, 500 і навіть 1000 гривень.

Останнім часом, з огляду на світові тенденції, Національний банк стимулює перехід на безготівкові розрахунки у всіх сферах. А в час пандемії КОВІД-19 все більше українців перейшли на безконтактну оплату. У таких реаліях постає питання, а чи буде взагалі у майбутньому діджитальному світі місце для купюр і монет?

"У передових країнах, наприклад, Ісландія та Швейцарія, де править народ, там через 10 років можуть обійтися без готівки. Нам треба перевести сплату податків в онлайн-режим, якщо зробимо це, то необхідність у готівці відпаде. Я мрію про те, що ця молода влада вирветься вперед, обжене весь світ. Нам це легше робити, бо там вже важкі системи, все розроблено, а ми можемо за мсяць перейти на сучасні технології. Хоча, я думаю, що дива не відбудеться, ми не будемо попереду інших країн. У нас ще є десь років 15-20 будемо жити з готівкою",– розмірковує Олександр Савченко.

Однак якою б не була гривня майбутнього – паперовою, металевою, пластиковою чи віртуальною – вона вже міцно асоціюється з Україною та її історією. І старше покоління українців, яке не одразу звикло до нової назви у 90-х, і іноземці чітко знають: гривня – валюта української держави.

Фото: Українське радіо

Історія сучасної гривні: від роз’єднання балансу з СРСР до сьогодні

Новини по темі