Обирай пісні. Визначай переможця

25-а річниця запровадження національної грошової одиниці: Історія гривні та інших платіжних засобів на території України

3.09.2021 р., 15:59

Вона супроводжує нас щодня: коли розраховуємося на касі супермаркета, коли діти вкидають монети у скарбничку, коли у мобільному додатку перекидаємо платіж з картки на картку, коли шукаємо нову, свіжовіддруковану купюру і вкладаємо у вітальну листівку. Гривня – валюта української держави, яка супроводжує її протягом тисячоліть. 2 вересня виповнилося 25 років відтоді, як незалежна Україна відновила свою національну валюту. Українське радіо підготувало до ювілею програму про гривню, її історію і сьогодення.

У 8-9 столітті Київ стає одним із центрів міжнародної торгівлі. Об’єднуючи східнослов’янські племена, Київська Русь набирає все більшої політичної ваги. Саме у цей час з’являється гривня.

На початку гривня не була валютою у звичному розумінні. Більше того, на початку існування Української держави власної валюти у нас взагалі не було. Однак була гривня – злиток срібла масою приблизно 150-160 грамів, який слугував мірою ваги і ліку.

Зокрема історик Олександр Алфьоров розповідає так: 

"Ми можемо з вами приблизно навести такий приклад — фунт стерлінгів. Фунт — це міра ваги, але водночас фунт — це і не що інше як платіжний засіб. Десь отут приклад не оригінальний, але дієвий".  

Більшість істориків схиляються до версії походження назви "гривня" від нашийної прикраси – гривни. Та у свою чергу походить від слова "грива".

Пояснює начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко:

"Її тоді дарували в знак пошани воїнам. Сама форма цієї прикраси поширена серед кельтських племен. А сама назва походить від старослов'янського "шия", тобто грива. У інших культурах відповідні прикраси мали інші назви. Вона більш нагадувала обруч, оскільки її робили з дорогоцінного металу – срібла або золота".

Історик Олександр Алфьоров додає:

"Вони були різні за своєю формою, за застібками, за способом одягання. Були гривні виті з дроту. Були гривні пустотілі, тобто з трубки. Були гривні, які застьобувалися на специфічні застібки, які зажималися ззаду гачками. Були гривні, які були складно-складальні, тобто вони по суті були, як сучасні жіночі браслети, і мали свої пазли".

Ілюстративне фото: wikipedia.org

На перший погляд зв’язок не зрозумілий. Чим схожий шестикутний ромбовидний злиток срібла на шийну прикрасу у вигляді обруча? Але йдеться не про зовнішню схожість. Спільна у них – вага. Адже шийна гривна також була масою близько 150-200 грамів і в домонетний період слугувала засобом розрахунку у крупних торгових операціях.

Історик Олександр Алфьоров пояснює.

"Це міг бути дарунок людині або в якийсь момент це був аналог купецьких перснів, бо купці дуже часто мали коштовні персні для того, щоб в разі якоїсь ситуації просто розплатитись цим перснем". 

Якраз у 9 сторіччі ці срібні прикраси і послугували як вимір одиниці, тобто вага. Якраз для того, щоби використовувати цю міру, яка була прийнята як прикраса від півночі до півдня, почали виливати платіжні засоби, які теж назвали гривнями, що ми фіксуємо в літописах та в "Руській правді". І виливати їх почали вагою стандартизованою для того, щоб ця міра одиниці була ще й прийнятою в усій території держави і дорівнювала 150 грамам. Це була київська гривня, яка сьогодні зображується на наших банкнотах. У куточку вона мала ромбовидний обрис, виливалася, не карбувалася, тобто це не монета. Але разом з тим таких вилитих срібних різної мір ваги одиниць ми знаємо з усієї Європи. Де були десь палички, вилиті брусочки, але для середньовічної Європи це була характерна риса. 

Із 9-10 століття до нас дійшли гривні різних типів. Вони відрізняються формою і вагою. Різні типи гривні як правило знаходили у різних регіонах.

Начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко пояснює:

"Щодо зливків із срібла, на сьогоднішній день відомо три типи – київський, чернігівський, новгородський. Всі вони відрізняються за формою. Якщо київська – це ромбовидна шестикутна форма, і вага його становила 160 грамів орієнтовно, то чернігівська була вже трохи видозміненої форми, а новгородська зовсім відрізнялася – вона була продовгуватої форми".

Саме ці три типи гривні найбільш відомі. Але не єдині. Схожі злитки археологи знаходили майже по всій території сучасної України і навіть за її межами.

Різницю між різними гривнями і аналогічними злитками в інших країнах коментує історик Олександр Алфьоров: 

"Київський тип – це близько 150-160 грамів ромбовидний злиточок, а далі йдуть гривні, які досягають 200 грамів, що пов’язано з псуванням срібла та економічними негараздами у світі. Отже, наступними гривнями ми бачимо чернігівський тип за місцем знахідки, новгородський тип за місцем знахідки і локально ми можемо атрибутувати гривні, які мають назву галицькі, або волинські, які побутували вже в 13 сторіччі і обслуговувала економіку такої держави, як Королівство Русь. Були ще інші гривні, які зустрічаються в знахідках на території України – це литовські гривні, які були платіжними засобами для Литви. Вони були у вигляді товстеньких човноподібних паличок. Були болгарські гривні, які потрапляли до нас з Волги. Це були достатньо великі млинці, схожі на маленькі тарілочки для чашок. Отже, платіжні засоби були різні. В деяких скарбових комплексах можна бачити гривні, які використовували в 11 сторіччі, у скарбі 12 сторіччя, бо це накопичення. Якраз такими гривнями не могли розраховуватися в тогочасних магазинах. А ними розраховувалися з вояками, під час угод, продажу маєтності, купівлі чогось. Тобто це для серйозних угод". 

На фото: гривня київського типу, starozytnosti.blogspot.com

Гривні у вигляді злитків почали робити для зручності, адже так було легше зберігати накопичені багатства та обмінюватися ними.

У зведенні законів "Руська Правда", автором якого вважається Ярослав Мудрий, встановлено систему штрафів. Всі вони вказані у гривнях. Так, за вбивство належало сплатити від 40 до 80 гривень, за важкі тілесні ушкодження – до 20, а за крадіжку коня – 3 гривні.

Із цих цифр стає зрозумілим, що одна гривня мала доволі велику цінність. Як же нею розраховувалися? Адже більшість торгових операцій були дрібними.

Розповідає начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко:

"Якщо ми говоримо про злитки срібла, їх в щоденному побуті у використанні не було. Оскільки у той час номінал будь-якого грошового запису, особливо якщо це стосується монет, визначався їх вагою, а також металом, з якого вона була виготовлена. І 160 грамів срібла – це був дуже великий номінал. І в період 12-14 століть у Давній Русі використовували інші різновиди грошових засобів. Це були шиферні прясельця, і різани, і фрагменти від срібних виробів. Поширеним також був такий засіб розрахунку, як хутро дорогоцінних тварин – куниці, лисиці, білки. Їх частіше використовували на той час в обігу". 

Система грошових знаків, описана у "Руській Правді", окрім гривні – куни, ногати, рязани, вервиці – поки мало досліджена істориками. Однак, із шиферними прясельцями ситуація більш зрозуміла. Це тягарці, які насаджувалися на веретено, щоб надати йому сталості і рівномірності обертання. Прясельця мали круглу форму і виготовлялися спочатку із глини, а потім із каменя. Прясельця із рожевого волинського лупаку-шиферу, гірської породи з пошаровим розташуванням мінералів, виготовлялися на околицях Овруча і цінувалися навіть за кордоном. Їх експортували далеко за межі Київської русі. Зважаючи на цінність виробу, цілком логічне його використання, як платіжного засобу.

Детальніше про прясельця розповідає історик Олександр Алфьоров: 

"Прясельця – це не система накопичення. Це те, що потрібно в господарстві. Це оригінальна річ з овруцького шиферу, яка виробляється і якою можна розплатитися. Разом з тим, археологи подекуди знаходять певні навіть маленькі скарби, які свого часу були закопані у землі під будинком чи біля будинку, наприклад, набір скляних браслетів, які теж виконують функцію платіжного засобу".

Фото: facebook.com/vperedymunyle

Отже, гривня з’являється аж у 8-9 столітті. В той час, як Київ було засновано у 6-му. А поселення на київських пагорбах існували ще раніше. Яку валюту використовували на наших землях до появи гривні?

Переважна більшість тогочасного населення взагалі не користувалася грошима. У невеликих поселеннях, які вели натуральне господарство і обмінювалися товарами першої необхідності, потреби у платіжних засобах не виникало. Однак, вельможі та купці, які торгували з іншими країнами, гроші мали. І це були гроші, викарбувані за межами київських земель.

Про розрахунки римськими монетами розповідає історик Олександр Алфьоров:

"Справа у тому, що у період античного часу та Середньовіччя, яке ми з 5 сторіччя відраховуємо, на наших землях розрахунок йшов срібною монетою, яка мала назву "денарії". Це римська монета. Україна глобально у тому світі була периферійною зоною Римської імперії, яка впливала на наші південні території. Тут складаються свої культури, племена, свої держави виникають до Києва і в часи Києва, і розрахунок тут відбувався часто срібною римською монетою, скарби якої знаходять на території України протягом сотень років. Ця маленька срібна монетка вагою в 2-3 грами, з зображенням римського імператора або імператриці і з написом настіки масово карбувалася, що місцеві племінні вожді накопичували їх. І ми бачимо це у тих скарбах, які навіть знаходять на території Полісся, вже Житомирської області, де були скарби у 19-20 сторіччі, з тисяч монет, які могли забезпечити місцевий ринок".

Ілюстрвтивне фото: uk.wikipedia.org

Із занепадом Римської імперії, денарії поступово зникають з обігу на території сучасної України. Настає час візантійських монет.

Детальніше про візантійські монети розповідає історик Олександр Алфьоров: 

"У нас є знахідки візантійської монети, у тому числі монети 9 сторіччя, наприклад, Херсонеса, який знаходиться на Севастополя. У нас є візантійські монети 6, 7, 8 сторіч. Нещодавно я брав участь в одній програмі Принстонського університету, в якій намагалися зрозуміти, які монети ходили з 4 сторіччя по 8 сторіччя. Дійсно візантійська монета, тобто монета Східної Римської імперії, у тому числі забезпечувала цю економіку, пожвавлювала її, забезпечувала обміни на рівні міських поселень, протоміст та міст". 

Згодом настав період активної торгівлі з Арабським халіфатом. На київських ринках з’являються дирхеми.

Про арабські гроші розповідає історик Олександр Алфьоров:

"Дирхем починає масово заходити на нашу територію з 8 сторіччя. Ми його теж спостерігаємо в достатньо потужних скарбах на різних територіях. Тобто це скарби не пов’язані безпосередньо з Києвом чи Черніговом. Ці скарби знаходять на територіях, де були навіть невеличкі поселення, що свідчить про те, що економіка достатньо потужно входила в державу". 

Начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко додає: 

"На вагову та лічильну систему Давньої Русі великий вплив справив Арабський халіфат. Також варто врахувати, що Давня Русь не мала власних копалень з видобутку срібла або інших дорогоцінних металів, і все срібло було іноземного походження. В 10-11 столітті, зокрема, арабський Халіфат і їхні монети арабські – дирхеми – були фактично основним засобом розрахунку на ярмарках та ринках Києва".

Ілюстративне фото: dema.com.ua

Зверніть увагу, Денис Толочко наголошує, що власного срібла у Київській Русі не було. З чого ж тоді виплавляли гривні? Всі гривні Київської держави, так само, як і монети Володимира Великого, були зроблені саме з арабських дирхемів. Їх переплавляли, аби отримати власну валюту. Більше того, один із способів перевірити автентичність князівської гривні – дослідити склад домішок у сріблі. Він має бути ідентичним сріблу арабських дирхемів. Втім, навіть це не гарантує автентичність, якщо ви вирішили купити стародавню гривню на інтернет-аукціоні. Були зафіксовані випадки, коли сучасні шахраї вже у наш час переплавляють дирхеми 7-9 сторіччя у форму гривні. Адже остання більш рідкісна і вище цінується у колекціонерів.

Детальніше про дирхеми розповідає історик Олександр Алфьоров: 

"У селі платіжних засобів, тобто монет, не потребували, тому що там було звичайне господарство і обмінами на продукти харчування, виробами економіка жила. А от для міста була необхідна дрібна монета і платіжні засоби для достатньо великих операцій. Тому в Україні на момент 9, 10, 11 сторіч як платіжну монету використовують активно арабський дирхем. Це срібна монета, яка на сьогодні є аналогом євро або долара, бо їх було багато, вони були високої якості і ними користувалися в побуті, в звичайній міській економіці. Ці монети, які важили 3 грами, могли розділити навпіл, на четвертинки, і коли почали зникати арабські дирхеми, то наші князі почали карбувати свою монету, яку ми знаємо під назвою "срібник" та "златник". Ці карбування монет забезпечували економіку на рівні звичайних операцій".

І ось настає час, коли київські князі починають карбувати власну монету. Не виплавляти, як перші гривні, а саме карбувати, поширюючи усім світом князівський символ – тризуб.

Більше про це розповідає  начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко: 

"Вони з’являються у 10 столітті, після того, як Володимир Великий, повертаючись з походу, не лише хрестить Київську Русь, але також вводить в обіг свою власну монету. Вона, правда, має певне специфічне призначення, бо на сьогоднішній день відомо лише 11 златників у світі. І є всі підстави вважати, що її не використовували як грошовий засіб на відміну від срібляника. Таким чином Володимир Великий хотів показати світу, що на карті Європи з'явилася нова молода християнська держава. Це була свого роду візитівка. Срібляники були в більшій кількості накарбовані. Сьогодні їх відомо близько п'ятисот монет, навіть трошечки більше, враховуючи знахідку минулорічну. І, знову ж таки, срібло, з якого їх виготовляли, походить безпосередньо з Арабського халіфату. Так тривало до 11 століття, поки срібні копальні в Арабському халіфаті не було вичерпано. І фактично історія Арабського халіфату на цьому завершується, і з обігу, зокрема в Києві, зникають ці монети. Вони, за робочою гіпотезою, переплавляються, і з них виготовляють злитки-гривні київського і чернігівського типу".

Срібляниками і златниками ці монети називають умовно, цей термін запровадили сучасні історики. Точна назва монет Володимира не відома. Разом з тим достеменно відомо, що гривнями вони не називалися.

Більше про це розповідає історик Олександр Алфьоров: 

"Можна думати, що напис, який знаходиться на срібниках Володимира і Святополка, це "срібло". Стверджую те, що монети мали цю назву з коренем "срібло". І якщо ми подивимось на те, як переклали назви монет в Біблії на церковнослов’янську мову, де вони звучать як "срєбро", а це історія про Христа та 30 срібняків Іуди, то за логікою і реконструкцією ці монети і мали назву "срєбро". 

Гривня як міра ваги існувала ще тривалий час, до 15-16 століття. Разом із тим, в обіг на українських землях входили гроші європейських держав, які мали найбільший вплив у регіоні.

Начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко зауважує наступне: 

"З'являються монети, так звані празькі гроші. Їх карбують в Чехії. Теж срібло. Фактично тоді Чехія стала основним джерелом видобутку срібла і постачала це срібло фактично у всю Європу у вигляді тих же монет – празьких грошей. Знову ж таки, вона диктувала моду, її наслідували інші країни.Зокрема, в Україні, у Львові, карбувалися монети схожі на празькі гроші – півгроші".

Не всі знають, що назва валюти Московської держави також пов’язана з гривнею.

Пояснює начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко:

"Є робоча гіпотеза, що рубль пов’язаний з процесом поділу гривні на частини.

Гривня мала 160 грамів срібла, її номінал відповідно був дуже високим,  щоб зменшити її номінал, достатньо було розрубати на менші фрагменти. Ось ці фрагменти відрубаної гривні називались "рублі". Поступово ця назва була повністю адаптована під назву грошового засобу, який був поширений на території Московської держави, а далі вже і на території Російської імперії.

В Московській державі в обігу були копійки дрібного номіналу зі срібла. Вони мали дуже маленький розмір і виготовлялись дуже примітивним способом, запозиченим у Золотої Орди. Це був срібний дріт, який нарізався, а потім розплющувався. Там було зображено або вершника із списом – власне, від цього слова "копье" і походить назва "копійка". Були ще вершники із шаблею. Їх називали "сабельники". 10 таких маленьких срібних копійочок у кількісному підрахунку називали "гривня". 

І знову загадка історії: з одного боку – рубль – частина гривні. З іншого боку – гривнею або гривенником називають 10 копійок, десяту частину рубля. Як розібратися у номіналах?

Про рублі і копійки розповідає історик Олександр Алфьоров: 

"У східних князівствах Русі, які підпали під вплив Золотої Орди, розпочинається карбування ще своєї дрібної монети, яка мала назву "копійка". Назва ця походить від слова "копійо", тому що на зворотній стороні монети писався напис, кому належить, а на лицьовій зображався вершник. На момент 14 сторіччя цей вершник називався "єздецъ", тобто людина зі списом. Ці копійки дійсно карбували за ординською системою карбування, коли брався дріт, нарізався і затискався у спеціальному пристрої з ударом. Ця копійка – це вже не що інше, як ординська система. І взагалі слово "дєньги"  – це калька з тюркського слова "танге", тобто гроші. І якщо ми говоримо про цю систему, де з’являються гривенники, алтини, то це абсолютно пізніші речі, які не пов’язані з нашою гривнею 11-12 сторіччя, а радше пов’язані з цією мірою, яку вигадали вже під рубль. Рубль  це сто копійок, а десять копійок – це гривенник. І тут дійсно відчувається плутанина, але я зауважу, що це кілька платіжних систем, які наклалися одна на одну під різними впливами і виникло таке явище з достатньо сильною плутаниною. Бо гривня не завершує свій економічний час і побутування з монголами. Вона існує в Королівстві Русі, і в 16 сторіччі на території України, яка входила до складу Великого князівства Литовського термін "гривня" ми зустрічаємо, і це дійсно кількість, міра. Гривень вже не було, але в цю гривню вкладали конкретну кількість срібла, яке людина мала отримати в монетах, празьких грошах або інших, але цей термін залишився". 

Фото: diletant.media 

Начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко наголошує наступне: 

Московська держава нав’язувала свою монетну систему. У неї це не дуже виходило. Ті копійочки були незручні в розрахунку, і, попри спроби провести якусь грошову реформу, щоб схилити місцеве населення на користь грошових засобів Московської держави, московський цар замовляв талери в Європі, а потім ставили клейма з зазначенням року. Їх в народі прозвали "єфімки". Це початкова назва монети, яку ввела в обіг Чехія, вага якої була одна унція срібна. Йоахимсталер – це місто, у  якому їх карбували. Адаптована назва місцевим населенням призвела до трансформації цього "йоахимсталер" на "єфімка".

В Москвоській державі було заборонене використання західноєвропейських монет, і була навіть кара за це порушення. Але на території України, попри це, європейська монета залишалась у обігу".

Гривня повернулася в Україну на початку 20 сторіччя. Очільники Української народної республіки обрали саме цю історичну назву для нової валюти.

Детальніше про це розповідає начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко: 

"Спадкоємність традицій і бажання бути самобутніми керувало тоді вибором назви для грошової одиниці. Варто зазначити, що  в період Української Революції 1917-21 років було дуже багато введено в обіг різних номіналів банкнот. Фактично першою паперовою українською банкнотою було 100 карбованців за ескізом Нарбута. І вже буквально через півроку, навесні 1918 року, Центральна Рада ухвалила закон про введення гривні як основного платіжного засобу".

Фото: old.uinp.gov.ua

Георгій Нарбут – всесвітньовідомий український художник-графік, ілюстратор, один із засновників і ректор Української академії мистецтв. Його рукою було створено багато тогочасних ескізів: і військових мундирів української армії, і українських поштових марок, упаковок та етикеток багатьох українських товарів і навіть гральних карт. Саме Георгій Нарбут автор ескізів перших паперових гривень. Гривень, які вже перестали бути мірою ваги і стали справжньою валютою.

Втім, це був час вкрай нестабільний. Влада часто змінювалася, на окремих територіях виникали короткострокові квазідержавні утворення, і деякі з них навіть намагалися випускати власні гроші. У ситуації, коли національна валюта не завжди вчасно опинялася у віддалених куточках країни, доходило до смішного. Власні гроші випускали не тільки окремі області і міста, а й навіть деякі заводи і фабрики. Іноді це була єдина можливість обміняти власну працю хоча б на обід у заводській їдальні.

Начальник відділу "Музей грошей" Національного банку України Денис Толочко пояснює: 

"В тих складних політичних умовах центральна влада не могла забезпечити населення України належною кількістю паперових грошових знаків. І місцеві органи влади на рівні губернаторів мали право виготовляти власну валюту – так звані регіональні гроші. І на території цих областей – в Криму, Одеській області, Житомирі, Кам’янець-Подільському – друкувалися відповідно паперові грошові знаки, які використовувались в цих регіонах. Наприклад, друковані в Одесі паперові грошові знаки, були також поширені на території Херсонщини.

Назва цих паперових грошових знаків відрізнялась в залежності від регіону. Це могло бути і карбованці, і гривні, і рублі, і бони".

У 1921 році історія української гривні обірвалася. За історичними мірками – ненадовго. Вже за 70 років, ще до Акту проголошення незалежності України, було вирішено повернути гривню. Де і коли були надруковані перші гривні незалежної України і чому з’явилися в обігу лише за 5 років – розповідаємо у другій частині програми Українського радіо "Гривня – валюта української держави". 

25-а річниця запровадження національної грошової одиниці:  Історія гривні та інших платіжних засобів на території України

Новини по темі