war

"Кращий серед гірших": експерти про перемогу Леоніда Кучми на виборах 1999 року та другу каденцію

11.08.2021 р., 19:19

В рамках проєкту, присвяченого 30-річчю Незалежності України, журналістка Центру спільних дій Марія Очеретяна та аналітик Центру спільний дій Олег Савичук в ефірі Українського радіо розповіли про другу каденцію Леоніда Кучми 1999-2005 років.

Про концентрацію влади в руках Кучми

В руках Леоніда Кучми в часи другої каденції, за словами Марії Очеретяної, сконцентрувалось дуже багато влади: "Щоб система влади була ефективною, повинна існувати система стримувань і противаг. Парламент і суди мали би контролювати владу президента, але на практиці Кучма контролював суди і парламент не мав суттєвої можливості контролювати виконавчу владу. Верховна Рада могла лише оголосити недовіру уряду, але на практиці виходило так, що все було в руках Кучми".

"В 1998 році відбулися парламентські вибори: до ВРУ прийшла велика кількість партій, було важко сформувати єдину більшість, яка могла б протистояти президенту в його бажанні тримати владу в своїх руках. І парламент, замість того, щоб створювати шальки терезів і надавати президенту певну противагу, віддав під контроль Кучми силовий блок, прокуратуру, президент мав великий вплив на суди. ВР не могла йому ні в чому протидіяти", – додав Олег Савичук.

Він зазначив, що оскільки в парламенті не було стабільної більшості, ВРУ не була противагою Леоніду Кучмі, хоча й погоджувала деякі призначення: "Саме парламент погоджував кандидатуру генерального прокурора, але нереформована прокуратура призвела до того, що контроль президента над цією інституцією був великим. По-друге, прокурори самі розслідували справи, самі представляли їх у судах, відповідно це була дуже зручна інституція для контролю над опозицією і загалом супротивниками".

"Якщо говорити про парламент третього скликання, то він не міг навіть довго об’єднатися і проголосувати за свого спікера. Це питання висувалося на голосування 18 разів. Тому мова про те, щоб об’єднуватися проти президента, не йшла", – розповіла Очеретяна.

Фото: ОПОРА

Про те, як проходили вибори, в яких вдруге переміг Кучма

В другому турі виборів Леонід Кучма переміг Петра Симоненка, набравши 56,2 % голосів. 

"Для перемоги Кучми використовувались декілька тактичних моментів. По-перше, в другому турі був Петро Симоненко – лідер комуністів, відповідно першою ідеєю було вивести з другий тур лідера комуністичної сили, який не буде мати симпатії більшості українців. Відповідно, був би вибір не між добрим і сумнівним кандидатом, а вибір кращого серед гірших. Для цього відбувалися й певні політичні вбивства, зокрема, бізнесмена Євгена Щербаня, фінансиста Вадима Гетьмана, політика В’ячеслава Чорновола. Також під час агітації відбулося підривання гранати недалеко від Наталії Вітренко, в чому звинуватили Олександра Мороза", – розповів Савичук.

Він нагадав, що розслідування цих справ тривають досі: "Якщо в той час, після вбивств, не відбулося остаточних розслідувань, це означає, що або не було політичної волі в керівництва прокуратури на це, або це зробили настільки високопосадові особи, що й розслідувати не було сенсу". 

"Також тодішня влада намагалася посварити опозиційних кандидатів: була ідея об’єднання опозиційних кандидатів з якимось рейтингом для того, щоб висунути в першому турі гідного кандидата і він переміг Леоніда Даниловича в другому. Йдеться про так звану "канівську четвірку", яка так і не відбулася. 

Також йдеться й про задіяння адміністративного ресурсу: є інформація про те, що тисячі виборців пересувалися вагонами "Укрзалізниці" з відкріпними талонами для того, щоб підтримувати кандидата в президенти Кучму на різних виборчих дільницях", – пояснив аналітик.

Марія Очеретяна додала, що також вперше агітацію було спрямовано й на молодь: "Проводилися концерти, агітації в школах. Були задіяні різні форми агітації, які використовуються політиками й досі".

"Президентські перегони 1999 року були виборами без вибору: або ви залишаєте людину, яка має авторитарні амбіції залишитися керівником держави на дуже тривалий час, або вибираєте комуніста. З іншої сторони, Комуністична партія України досить тривалий час перебувала в українському політикумі і проходила до стін парламенту за результатами виборів аж до 2014 року. Тому свою підтримку серед населення України комуністи все ж таки мали", – зазначив Олег Савичук.

Фото: ОПОРА

Про стан економіки на межі двох каденцій Кучми та прем’єрство Ющенка

Період початку другої каденції Леоніда Даниловича співпав з економічним зростанням України, яке настало після кризи 1998 року.

"Крім того, була створена спрощена система оподаткування, що дозволило почати формувати середній клас. Було простіше займатися підприємництвом і після кризи 1998 року спостерігався певний підйом", – розповіла Марія Очеретяна.

Одразу після президентських виборів, як нагадав Савичук, на посаду прем’єр-міністра призначити тодішнього голову НБУ Віктора Ющенка, який також асоціюється з періодом прогресу: "Уряд Ющенка втілював програму "Реформи заради добробуту" і вперше за досить тривалий час в Україні відбулося зростання ВВП. Але незалежна політика уряду і збільшення популярності голови уряду призвела до конфлікту з президентом та досить швидкої відставки".

"Кучма, призначаючи Ющенка, все одно очікував залишитися фактичним керівником виконавчої влади. Віктор Андрійович мав бути просто для галочки", – зазначила Очеретяна.

Крім того, відповідно до Конституції України редакції 1996 року, керівником над урядом був президент, незважаючи на те, що КМУ мав формувати та виконувати політику: "На практиці все відбувалося таким чином, що якщо в Україні немає зростання, відбувається щось погане, то в цьому винен уряд. Але якщо ж відбувається економічне зростання і все добре – це перемога президента".

Фото: Факти

Про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе

"Напередодні вбивства Кучма ще більше хотів посилити свою владу і тому на квітень 2000 року запланували референдум, за результатами якого планували зменшити кількість депутатів, створити двопалатний парламент та скасувати депутатську недоторканність. Результат сфальсифікували і вже готувалися посилювати президентську владу, однак тоді з’явилися новими про знайдення тіла вбитого журналіста Георгія Гонгадзе", – пригадала Марія Очеретяна.

У вересні 2000 року, як зазначив далі Олег Савичук, в Таращанському лісі знайшли обезголовлене тіло Гонгадзе: "А вже в листопаді лідер соціалістів Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, де начебто Кучма говорить з начебто міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком про варіанти боротьби з Георгієм Гонгадзе: його залякування і можливе викрадення. Це призвело до масових протестів в грудні та початку акції "Україна без Кучми". Всі ці події завадили президенту запровадити результати референдуму в життя".

"Протести проти Леоніда Кучми дали довгостроковий політичний ефект: президент вже не міг розраховувати на подальшу підтримку серед населення після всіх скандалів та вбивств. В перспективі Кучма програвав від всіх цих новин, поширення інформації та вбивства Георгія Гонгадзе", – резюмував Савичук.

Фото: Українська правда

Про парламентські вибори 2002 року

Аналітик розповів, що наступні парламентські вибори, які відбулися навесні 2002 року, дещо змінити розстановку політичних сил: "Але тоді почала діяти нова виборча система, яка передбачала змішане формування парламенту, коли 225 народних депутатів обираються за пропорційною системою, а 225 – за мажоритарною. Це призвело до того, що хоча за президентську силу проголосувало 11 % виборців, на практиці пропрезидентська фракція "За єдину Україну" сформувала найбільшу політичну фракцію в парламенті зі 175 депутатів".

"Ющенко на тих виборах отримав більше чверті голосів, але разом із Тимошенко пішов в опозицію через таку систему", – додала Марія Очеретяна.

Про те, хто фінансував обидві виборчі кампанії Кучми

За словами Олега Савичука, підтвердженої інформації про фінансування виборчих кампаній Леоніда Кучми в публічному доступі немає: "Але існує досить поширена думка про те, що Кучма є батьком олігархічної системи, яка склалася в нас в країні. Зокрема, можна згадати історію Віктора Пінчука, який є далеко не чужою особою для Кучми. За час президентства останнього Пінчук збагатився і вважається дуже впливовою особою в політиці та підприємництві".

Про надії Кучми на третій президентський термін

"Було рішення Конституційного Суду України про те, що Кучма може балотуватися на третій термін (відповідно до Конституції одна і та ж людина може займати пост президента не більше двох термінів підряд -– прим. ред. ). Логіка рішення була така, що, оскільки Конституцію ухвалили в 1996 році, а Кучма став президентом раніше, то перший термін не зараховується і він може балотуватися ще раз", – пояснила журналістка Очеретяна.

Якщо дивитися на строк, коли ухвалили це рішення, то, як пригадав Олег Савичук, це відбулося в грудні, просто перед черговими президентськими виборами: "Напевно, що в президента були амбіції спробувати поборотися за президентське крісло втретє. Але, мабуть, після соціологічних замірів та перевірки реакції суспільства на рішення про третій строк, вирішили не пробувати й надали перевагу іншому кандидату".

З якими викликами Україна вступала в президентство Віктора Ющенка?

"Після результатів Революції та поляризації суспільства на "помаранчевих" і "синіх", викликом була відсутність єдності суспільства. По-друге, хоча і відбулася зміна Конституції, у Віктора Ющенка ще лишалось кілька місяців повноважень Кучми. Відповідно, він ще міг користуватися досить широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади. Після ж був відчутним певний дисбаланс, дуалізм виконавчої влади і подальше протистояння за владу. Третій результат Революції – це те, що в неї було кілька лідерів, багато політичних сил, з якими все одно треба було домовлятися і розподіляти крісла, що, на жаль, не вийшло зробити", – підсумував Олег Савичук.

Фото: Європейська правда

"Кращий серед гірших": експерти про перемогу Леоніда Кучми на виборах 1999 року та другу каденцію

Новини по темі