"Загребельний походить з того числа письменників, яким довелося стартувати в час, не дуже для них вільний та комфортний. Ти можеш бути тільки соціалістичним письменником і багато найважливіший речей не показувати. Проте це дуже цікавий період. В 80-х роках із Загребельним стався випадок, коли він написав текст українською мовою, в якому покритикував прокурорів. В Москві відбулася ціла нарада прокурорів, на якій розбирали, що ж не так зробила прокуратура. Тоді із Загребельного сміялись, мовляв, він написав такий текст, що навіть російська прокуратура була змушена вчити українську мову, щоб його покритикувати", – розповідає Віталій Михайловський.
За словами історика, Павло Загребельний – один з тих письменників, які переживають незалежність з готовністю: "Я вважаю, що пережити таку подію для письменника не було складно: в 90-му він уже був людиною у віці, і з колосальним життєвим досвідом. Не забуваймо, що він пройшов Другу світову війну: мобілізацію, в 42-му – полон. Поколінню Загребельного не було тяжко потім входити в радянську літературу, адже в них був досвід Другої світової війни. Вони могли писати. Адже й сам Загребельний увійшов в літературу завдяки своїм рефлексіям, спогадам і думкам щодо пережитої війни. Тому, думаю, на 91-й рік він був готовий, що України стане незалежною".
Особливість Павла Загребельного, яка виділяє його серед числа інших авторів, полягає у тому, що він писав активно, багато й цікаво історичні романи, які хотіли всі прочитати: "Наприклад, роман 1983 року "Я – Богдан" – це текст, який вважають революційним, як на рівні змісту, так і на рівні форми, де описаний один з найбільших міфів українсько-російських стосунків – Переяславська рада".
"Тему Переяславської ради оминути неможливо. Я був вражений цим текстом, бо вкрай нетипово читати історичний роман від першої особи – людини, яка жила в XVII столітті. І тут Загребельний показує себе як величезний майстер перевтілення в життя свого героя. Адже він пише так, що ти, сторінка за сторінкою, сам стаєш Богданом", – ділиться Віталій Михайловський.
Окремо історик звертає увагу на, вкрай важливий для Загребельного, образ сильної та владної жінки: "Візьмемо, до прикладу, романи "Євпраксія" та "Диво", де ця тема особливо помітна. Думаю, що на вибір сильних жінок персонажами своїх творів повпливала начитаність Загребельного та його знання з історії. Якщо взяти "Повість минулих літ", ми згадаємо княгиню Ольгу, в якої вбивають її чоловіка Ігоря. Коли він гине від рук древлян, вона переймає владу, готує підступну помсту і їде до Константинополя, де як рівна з рівним розмовляє з імператором Костянтином. Літопис дає нам дуже сильну жінку. А таких в той час не бракувало".
"Ще однією рисою, за яку Павла Загребельного люблять та читають і нині, – це його майстерність переконувати. В 90-х вийшла його книжка "Безслідний Лукас", де Загребельний описує Нью-Йорк і ти йдеш Нью-Йорком. Це настільки сильно написано, що ти віриш, що Загребельний каже тобі правду", – підсумовує Віталій Михайловський.
ФОТО: Facebook Інституту енциклопедичних досліджень НАН України
