Мобільний додаток

ЕКСКЛЮЗИВ. Пам’яті Кузьми: "Енергія просто з мене валить через всі можливі дірки" (частина 1)

2.02.2019 р., 15:05

В четверту річницю з дня загибелі незмінного лідеру гурту "Скрябін" Андрія Кузьменка в ефірі шоу "Непробудні" прозвучало  інтерв’ю з Кузьмою. Інтерв’ю було записане для програми "Третій", яка виходила на Радіо Промінь в середині 2000-х років.

Ведучі:

Ольга Бабчук, Ярина Скуратівська

Ексклюзивна оцифрована радіоверсія інтерв’ю

Ярина Скуратівська: – Чи доводилося тобі бути в ролі третього, і якщо доводилося, то що це була за роль?

– Мільйон раз.

ЯС: – Традиційна чоловіча роль третього?

– Мільйони раз. Справа в тому, що я третій ще й у "Скрябіні" ціле життя. Не перший, не другий, а власне третій. Якось так вийшло, що я такий "тато" у них двох. Вони двоє щось зроблять, а я в кінці прийду, дам їм по голові і скажу: "Ні, так не буде". Це тому що я приходжу третій до студії. Вони там вже є, сидять, трясуться, а я приходжу…

ЯС: – Як досягається успіх?

Ольга Бабчук: – І чи є він у Скрябіна і у тебе зокрема?                                                                                             

 – Є. Я щаслива людина. Я зрозумів це недавно, коли в мене був дуже великий стрес у житті. Я зрозумів, що я щаслива людина, тому що я маю сім’ю, я маю батьків, я здоровий, я роблю своє діло, роблю його непогано, і ще й дістаю за своє улюблене діло гроші. Час від часу.

ОБ: – Як щодо критеріїв – "роблю непогано"? Це публіка визначає, це успіх у слухачів, у глядачів, чи це таке внутрішнє задоволення, внутрішні нотки, які дають знати: оце зроблено гарно?

– І те, і те. П’ятдесят на п’ятдесят. Приходять листи, я спілкуюся, і хлопці спілкуються з людьми, які підходять на вулиці, зустрічаються в транспорті чи ще десь. І самоконтроль, самокритика у мене, напевно, процентів 60 десь займає. Тобто моє самозадоволення грає більшу роль. Якщо мені не сподобається той продукт, він ніколи не вийде.

ЯС: – А рецепт хіта?

– Рецепт хіта є. Добрий заспів, добрий приспів, добрий відступ, добрий заспів, добрих два приспіви.

ОБ: – Що для тебе є творчість? Це дійсно має бути творчість, чи це наполеглива рутинна робота?

– Залежно, що тобою керує в даний момент. В людини буває ж всякий настрій. Буває злий, буває добрий. У нас більша частина нормальних речей, які заслуговували більше уваги, ніж інші, виходили під час депресії або злого настрою. Тобто ти приходив і ти робив ту музику під впливом якоїсь зовнішньої аури, не твого настрою. А коли ти маєш добрий настрій, ти приходиш і робиш то, що ти би хотів, щоб сподобалося людям. В двох словах щоб пояснити: коли ти маєш злий настрій, тебе не обходить, що про то скажуть інші, а коли настрій добрий, тебе вже обходить, що про то будуть говорити.

ОБ: – До речі, про депресію. Відколи я почала слухати Скрябіна, мене страшенно вразило і привернуло увагу те, що тексти "чорні". Все сумно і погано, це настільки вирізнялося з-поміж іншої маси… Тобто ті пісні, що були написані під час депресії, мали шалену популярність і якось допомогли вийти нагору і піднятися?

– В той час, на початках, може, ми були мало не єдиною групою, яка, власне, зачіпала ці теми. А тепер таких стало багато, і якісь наслідувачі вже почали вилазити. Я вважаю, що вони роблять це трошки примітивніше, ніж ми, тому що ми тим жили і воно нам, власне, і допомогло. А їм воно не допомагає, бо воно є не їхнє.

ЯС: – Тепер гурт Скрябін став яскравими оптимістами.

– Неправда.

ЯС: – Дуже часто у своєму іміджі ти показуєш себе людиною простою: що бачу – те й кажу, що відчуваю – так і відчуваю. Це імідж такого щирого рокера…

– Я не є щирий, я дуже скритний чувак. В мені заховано всередині страшні печери. Те що є нагорі, воно часто не співпадає.

ЯС: – Тобто ти говориш те, що від тебе чекають люди?

– Ні, в більшості випадків я ясно приховую, якщо мені то може зашкодити. Я такий егоїст, самий справжній.

ОБ: – Ти так ясно це визнаєш?

– А що ховати?

ОБ: – На початку "Скрябін" мало хто знав, потім прийшла слава, тепер всі бігають за автографами, купують касети. А ти залишаєшся таким простим, доступним у спілкуванні. Це теж те, що ти виставляєш напоказ, чи це все-таки частина твого "Я" внутрішнього, твоєї суті?

– Знаєш, у нас була зіркова хвороба. Я тут дослідив, пару місяців тому ми були несносні просто. Ми вже були такі… знаєш, є таке голландське яблуко гарне, на базарі продається. Часто в нього навіть хробак не лізе. От ми були таким самим яблуком для людей. В нього хробак не лізе тому, що воно зіпсуте всередині, там нема що їсти. Ми зіпсулися. Практично, для тих людей, що спостерігають це явище збоку, ми залишилися тими самими, тому що на зовнішність це якось не відкладалося усе те, що відбувалося всередині. А між собою ми вже відчували дикий напряг, страшний просто, і неможливо вже було існувати далі. Ми були вже зіпсуті до кінця, і слава богу, що… Був один таки момент, не пов'язаний зовсім з музикою, у моєму особистому житті, мені треба було якось зазирнути всередину себе, співставити те, чим я є зараз, того, що був, і ким я хочу бути в майбутньому. І практично той момент допоміг мені розібратися в отому всьому. Ми практично ту хімію з себе викинули.

ОБ: – Тобто якби цього не було, Скрябін міг би розлетітися в різні боки?

– Так, небагато бракувало.

ЯС: – Це ще раз доводить, що шоу-бізнес і сцена – річ не така красива, як здається людям збоку.

– Справа в тому, що ми співали під дудку, самі не розуміючи цього. Під дудку того шоу-бізнесу ми пішли по тих слідах, які вже були протоптані, і які розмірами були інакші, ніж сліди від наших мештів. Нам було спочатку некомфортно по тих слідах іти, а потім ми звикли. Вбрали такі самі туфлі, в яких пройшлися ті, що йшли перед нами. І при цьому втратили…

ЯС: – … жертва моди?

– Може бути. Вона диктувала страшну волю нам. І ми по ній пішли. Я ціле життя був переконаний, що я ніколи не буду співати і я ніколи не буду грати в чужу трубу. А я грав так, що ви собі не можете уявити.

ОБ: – Так збоку видається, що швидше Скрябін піднімає слухача до свого рівня і веде за собою.

– Я не маю на увазі слухача.

ОБ: – І все інше якось теж. Що просто ви є настільки оригінальні і самодостатні, що не треба ні на кого рівнятися, ні за ким іти, а просто є своя стежечка, можливо, вона крута, петляє, але вона своя.

– Знаєш, нема біди без добра. Справа в тому, що в той поганий період ми не продукували практично музики. Якщо навіть щось зробили – воно дико відрізнялося від того, що ми до того часу зробили. Це не була така попса "гупца-гупца", там були такі тексти, які я зараз слухаю, і вони мене шокують, я не вірю, що то я їх написав. Музика ще куди не йшло, але ті тексти виривають мізки з голови. То є не моє, то є чуже.

ОБ: – І ти їх нікому не покажеш?

– Покажу. А який сенс не показати? Я ясно колись покажу людям: подивіться, який я був. Якщо то буде когось цікавити.

ОБ: – А ти не боїшся? Ти ж мусиш знати про вплив, який має твоя творчість на тих, хто тебе слухає, особливо підлітків. Ти не боїшся, що те, що вириває мізки тобі, може так само вплинути і на них?

– Так… воно може.

ОБ: – І ти віддаси їм слухати це?

– Ні, я ж сказав, що я поясню перед тим. Ясно, що є така біда, що дехто з людей цього пояснення не почує і почує вже голий твір. Тоді зле. Значить, я ще подумаю над тим.

Це перша частина інтерв'ю. Продовження читайте тут.

Андрій Кузьменко. Фото Олена Божко

ЕКСКЛЮЗИВ. Пам’яті Кузьми: "Енергія просто з мене валить через всі можливі дірки" (частина 1)

Новини по темі