Мобільний додаток

ЕКСКЛЮЗИВ. Пам’яті Кузьми: "Енергія просто з мене валить через всі можливі дірки" (частина 2)

2.02.2019 р., 15:55

В четверту річницю з дня загибелі незмінного лідеру гурту "Скрябін" Андрія Кузьменка в ефірі шоу "Непробудні" прозвучало  інтерв’ю з Кузьмою. Інтерв’ю було записане для програми "Третій", яка виходила на Радіо Промінь в середині 2000-х років.

Ведучі:

Ольга Бабчук, Ярина Скуратівська

Це друга частина інтерв'ю. Початок бесіди читайте тут

Ольга Бабчук: – Не можна заперечувати, що значна заслуга в українізації української музики –  у піснях Скрябіна. Україномовність – це твій внутрішній принцип?

– В нашій країні, я пару місяців тому дізнався статистику, в Україні більшість людей говорять по-російськи. То не є секрет. Враховуючи Схід, процентів 70. Зараз уже й Захід. Я у Львові йшов недавно, чуть не здурів. Мене то не шокує, просто неприємно, тому що коли ти приїжджаєш до поляків, вони мають свою мову, вони дорожать, вони викидають іноземні слова з мови, тому що 50 тисяч іноземних слів у польській мові… У нашій мові, я думаю, більше.

Ярина Скуратівська: – Але все-таки ти принципово будеш співати українською мовою, чи з’являться російські пісні?

– Я говорю по-українськи, мені легше українською свої думки формувати. Я завжди думав, що я по-польськи говорю перфект, і ми з Ростиком і Шурою вирішили: давайте напишемо пісню по-польськи, тому що на поляках вчилися, віддамо якусь шану Польщі, яка колись нас надихнула. У нас нічого не вийшло. Ми ту пісню пишемо вже десь 4 роки. Справа в тому, що ми по-польськи розмовляємо дуже рідко, хоч і добре, але не складається вона, щоб вийшов якийсь продукт, який несе якусь ідею. То буде просто текст, написаний без мозгів, без якоїсь душі, просто текст – зліплені слова докупи. Але ж то зразу видно. І то саме по-російськи. Я не зарікаюся, що я ніколи пісні по-російськи не запишу. Для мене то не є якесь табу, яке я ніколи не зроблю. Я не можу просто.

ЯС: – А з людьми, які говорять з тобою російською, ти переходиш на російську, чи усе-таки лишаєшся?

– Якийсь такий автомат існує. Часом стараюся лишатися. То залежить від людини. Якщо від людини еманує якась добра енергетика, я бачу, що їй просто тяжко в’їхати в то, що я говорю, бо часом я говорю заскладно для людини, яка українську мову перший раз чує чи другий. Західний діалект відіграє свою тяжку роль. Він автоматично, я не можу з ним нічого зробити. І русизми, і полонізми, і все що хочеш там.

ЯС: – Але ж у школі вчили на літературній українській мові…

– Так, але ті ж вчителі на перерві говорили на своєму діалекті. Я на них дивився й думаю: "А вони ж праві".

ЯС: – До речі, як ти ставишся до того, що дуже часто закидають дуже багато слів регіональних, діалектизмів, що їх не розуміють?

– По великому рахунку, то є зле. Навіть у нас повно таких слів, які практично не мали би бути. Наприклад, "всьо" замість "все". Воно якось мені до вуха просто краще лягає, і ми тому його пишемо. Я знаю, що то є біда, але не настільки погана, якщо ідея пісні є вартісна… Якщо пісня безідейна і там ще купа суржика – то треба бити в чоло і виганяти. А якщо якась нормальна – можна пробачити.

ОБ: – Тобто мета виправдовує будь-які засоби, так? І ідея обов’язково має бути.

– Ідея просто необхідна. Інша є біда, що у нас, так само, як і в інших людей, розмовляє по-російськи в Україні, так само і більшість музикантів, які на сцені, вони в житті послуговуються російською мовою. І то є так само біда. Я, чесно кажучи, за Грін Грей і за Табула Раса, тому що вони якою мовою розмовляють, такою мовою і співають. Це принаймні щиро. А ті люди, що послуговуються інакшою мовою і пишуть по-українськи – то така сама історія, як з нашою польською піснею. Нічого в них не вийде.

ЯС: – Ми навіть на собі відчуваємо, що в житті ти зовсім один, а коли тебе оточують люди, які тебе бачать здалеку, збоку, вони тебе оцінюють зовсім інакше. Як ти почуваєшся, коли таке відбувається?

– Правильно роблять, що оцінюють інакше.

ЯС: – Яким ти себе відчуваєш, спілкуючись з такими людьми? От вони тебе бачать зовсім іншим!

– У мене є комплекс. Я може десь всередині намагаюся їм показатися таким, як я є дійсно, а вони від мене того не чекають, вони думають: чекай-чекай, він же бреше, він же не такий! Він в телевізорі таке зробив і таке, він з нами не так говорить і отак руками не махає, танець не танцює. Це я так грубо, образно, щоб було зрозуміло. І то є біда практично, тому що такий близький контакт примітивізує то відношення до музики і до того, що ми робимо. І ті люди, то їх відштовхує.

ЯС: – Треба їх здалеку тримати, не підпускати.

– Це для них буде краще, для тих людей. Вони не чекають від людини, яку вони чуть не боготворять, вони не чекають якихось простих слів. Час від часу у мене любить матюк якийсь пролетіти, такий "матюк захоплення", крик захоплення. Така штука.

ОБ: – Що ти приносиш у жертву своїй роботі, і що ти віддаєш? Чим ти жертвуєш? От твоя сім’я, твоя дочка – вона від цього не страждає?

– Страждає. Раз на два тижні, ми раз на два тижні з Світланою їздимо додому, на машині до Новояворівська. А я в жертву віддаю – власне те, що я сказав. Сім’я моя страждає і здоров’я. Але мені то подобається жахливо, робити те, що я роблю. Мене ніхто туди не жене, я не дістаю за то грошей практично останні три місяці. Тому що ми не виступаємо, ми собі сидимо в свою волю в тій студії. Мені то дико подобається, страшно. Я без того жити не можу, от і все.

ОБ: – А про що, природне для себе, ти мусиш забути, коли йдеш, наприклад, на концерт?

– Страх. Я маю страх до сцени. Особливо коли довший час не виступаєш, або коли виступаєш на якійсь незнайомій сцені. Я дикий страх маю.

ЯС: – Повертаючись до того, що сцена робить з людьми – як вона тебе змінила? Ти виходиш зміненим після виступу?

– Так, то є маска.

ЯС: – Вона до тебе приростає?

– Нє.

ОБ: – Ти в цьому впевнений?

– Зараз я впевнений. Я вийшов з цього, коли та маска приросла, але тепер вона не приросте ніколи. Я вже просто знаю, коли приходить той момент, коли її треба знімати. Але та маска є добре. Знаєш, є такі венеціанські маски, такі страшні. Вони вродє такі кольорові, але я їх боюся, тих масок. А то є маска, – зараз, я скажу, – непримітивності. От протилежне до примітивності – то є шо? У такому, буденному житті я є досить примітивна людина. Знову же ж, матюки, не слідкую за розмовою. А на сцені та маска мусить зробити мене благородним.

ОБ: – Здається, Скрябін досяг уже такої висоти, що неможливо скинути, не пустити в ефір. Невже така ситуація може статися? Пономарьов крутиться…

– Вони дбали про себе. Вони молодші за віком, по-перше, від мене, і вони якось скорше адаптувалися до того всього. Я ж дуже колєгую з Сашею Пономарьовим, і дуже добре ладжу з Ірою Білик, я знаю просто, як у них то відбувалося. По-перше, у них набагато серйозніші структури по промо, і вони серйозніше відносилися до музики, як до бізнесу. До своєї музики, як до свого бізнесу. А ми відчули такий притиск з боку мас-медій в сторону Скрябіна, і просто зложили зброю. Втекли у студію.

Ми записали два альбоми, які фактично негативні, інші. Інші, але ми хотіли їх дуже записати. Ми їх записали, і десь всередині було таке відчуття, що ну знімем там кліп – зняли кліп на Фото (брудна як ангел). Класний кліп, всьо, всі сказали, що класний. Але якось пісня в радіо не заіснувала, тобто люди її не знають.. Заграли десь на концертах – якось дуже дивно то всьо відбулося. А Технофайт взагалі собі пройшов без кліпа, без промо, без нічого.

ЯС: – Є інший вихід. Роби, наприклад, так, як робить ВВ: випускає в Росії компакти чи касети, і тут їх розкуповують.

– Та, ми мали запрошення їхати до Росії від того самого Бурлакова, але ми не скористалися тим запрошенням, тому що знову ж відбулася така незрозуміла трохи штука: ми чомусь були переконані, що їхати туди задурно – то не є найкращий вихід, робити собі промо там, щоб заіснувати тут. Тобто нижче нашої гідності ми собі порахували. Можливо, то було неправильно з якоїсь тактичної точки зору.

ЯС: – Тепер ти вважаєш?

– Тепер я вважаю, та. Потім, з другого боку, їхати в Росію, грати в їхню дудку – якось не зовсім мені подобалося.

ЯС: – А тут ти не граєш?...

– А тут я не грався, але бачиш, два роки випало практично з життя групи. З мого – ні. Енергія просто з мене валить через всі дірки можливі, і я себе відчуваю дуже комфортно зараз. Просто відносно Скрябіна сталася відносно така екологічна катастрофа.

Завершення інтерв'ю читайте тут.

Андрій Кузьменко. Фото Олена Божко

ЕКСКЛЮЗИВ. Пам’яті Кузьми: "Енергія просто з мене валить через всі можливі дірки" (частина 2)

Новини по темі