В ефірі Українського радіо в програмі “Ранковий формат” релігієзнавець Людмила Филипович прокоментувала підсумки об’єднавчого собору та розповіла, які виклики постають перед предстоятелем новоутвореної церкви.
Ведучий: Владислав Красніцький
Якщо говорити про особу Епіфанія, молодий, 39 років, багато-хто звертав увагу на це.
— Скажу так, я люблю молодь і вважаю, що у молодих є якості, які ми, люди старшого покоління з часом втрачаємо. Це динамічність, відкритість, сміливість, швидкість у прийнятті рішень. Я думаю, що саме такі психологічні ознаки дадуть Епіфанію можливість вирішити ті колосальні завдання, які перед ним стоять як перед предстоятелем об’єднаної церкви. Ви ж розумієте, що об’єднуються три різних сегменти православного життя. Кожен з них жив за своїм власним статутом, там сформувалися свої традиції і взаємин між мирянами, і структур церковних і ще багато чого. Це як кожна окрема родина, в них свій устрій твориться. Так само і тут, треба звести все до єдиного знаменника але я думаю, що ми побачили, що дух святий був присутній на соборі, що господь був серед нас і він влаштував все так, як мріяли українці дуже тривалий час.
Епіфаній —це людина і українського походження, і українського виховання, тобто за ним не тягнеться шлейф московських духовних шкіл, як, скажімо, за іншими претендентами, які були на Соборі. Він тривалий час був введений саме в “кухню” керування, менеджменту Української православної церкви Київського патріархату.
З 2008 року.
— Так, він був правою рукою патріарха Філарета тому дуже добре знається на внутрішній структурі, подіях, він знає людей, які очолюють єпархії і я думаю, що йому буде легко розібратися в цій царині. Складніше буде прийняти ці дві частини, які приєдналися. Я маю на увазі автокефальну православну церкву і, особливо, ці два архієреї, які приєдналися від Московського патріархату. Але я вже бачила фотографії в мережі де вони стоять поруч абсолютно щасливі разом. Будемо чекати, коли ці очікування переростуть в конкретні кроки тому що перед Епіфанієм як предстоятелем церкви постають непрості задачі не лише стратегічного, а й тактичного характеру.
Що першочергово потрібно буде вирішити і зробити?
— Я б пропонувала, все-таки, нам всім познайомитися із статутом. Тепер цей документ не є таємним і викладений в мережі, з ним можна ознайомитися. Я його декілька разів вже прочитала і перша фраза, яка мене дуже потішила: Українська церква або Православна церква України є частиною єдиної апостольської соборної християнської церкви тому що тривалий час ми не могли сказати про нашу церкву такими словами. І нічого страшного, що зараз наша церква має статус митроолії. Це абсолютно очікувано, оскільки відновили права Київської митрополії саме в межах і статусі до 1686 року, коли наша церква потрапила до складу Московської патріархії. Цей митрополичий статус є довершеним і тепер нам потрібно працювати над розбудовою нашої церкви з тим, щоб були підстави винести нас в статус патріархальної.
Це означає, що все це величезне господарство, яке має церква: і монастирі, і храми, і навчальні заклади, і видавництва, і різні місії, а головно, люди. Тобто людей треба налаштувати так, що ми себе зараз не відчуваємо як колись, коли був Київський патріархат, Автокефальна церква, Московський патріархат, а ми себе відчуваємо єдиним тілом єдиної церкви.
Слухати повну версію.
