Щороку 30 листопада громадська ініціатива "Євромайдан SOS" вручає премії найвідданішим і найжертовнішим волонтерам України. До міжнародного дня волонтера, який відзначають 5 грудня, один з організаторів премії Сергій Зайченко та член журі Ігор Козловський в ефірі Українського радіо в програмі “Активізація” розповіли, як цього року обирали переможців та чи важко було це зробити.
Ведуча: Людмила Тягнирядно
Сергію, розкажіть, будь ласка, яка ідея і місія цьогорічної премії? Чи складно було обирати, скільки людей номінувалося?
Сергій Зайченко: Ідея премії в чому полягає? Звичайно в тому, що в Україні розпочався вибух волонтерської активності на початку Майдану, і премія — це така відповідь на те, щоб він не закінчився. Ми хочемо через премію показати людям волонтерські яскраві історії і привернути увагу людей до волонтерства, щоб ця хвиля ніколи не спадала і стала частиною нашої культури.
Цього року до нас прийшло більше 100 анкет номінантів, які подавали переважно їх друзі, знайомі чи родичі. Кожного року їх відбирає оргкомітет. Євромайдан СОС не має ніякого відношення до відбору, ми це повністю доручаємо журі. Це мабуть найскладніша робота.
Пане Ігоре, ви були цього року в журі, розкажіть, як ви їх відбирали?
Ігор Козловський: Було надзвичайно складно. Ти також робиш таку волонтерську роботу, бо відкладаєш свої справи і повинен ретельно подивитися на долю тієї чи іншої людини, відмітити її місце в суспільстві. Всім хотілося дати і сказати їм “дякую”, тому що люди роблять величезний подвиг, який є піднесенням не тільки їх, а й всього громадянського суспільства. Але все ж таки треба було відібрати. Ми спілкувалися з членами журі, сиділи, обмірковували, потім зводили до десятки, а потім кожен обирав свою трійку.
Були суперечливі моменти чи ви одразу визначили, хто має бути в трійці?
Ігор Козловський: Я, наприклад, свою трійцю дав і саме ця трійка стала переможцями. Може, це тому, що в мене є досвід, я знаю цих людей. Я знаю багатьох волонтерів, спілкуюсь з ними, спостерігаю за їхньою роботою і мені дуже радісно, що не тільки я їх знаю, а й вся країна.
Які історії найбільше запам'яталися?
Ігор Козловський: Всі вони залишаються в пам'яті. Я навіть не можу окреслити групу тих чи інших людей: тих, хто колективно робив щось, ті ж сітки, чи тих, хто робив щось повсякденне, хтось займається з дітьми, хтось — екологічною діяльністю. Хотілося побачити всіх цих людей. Торкається серця будь-яка така праця.
Чи складно було розмежовувати, хто більше заслуговує бути лауреатом між, наприклад, тими, хто допомагає армії, тими, хто бореться за чисте довкілля?
Ігор Козловський: Складно, тому ми вирішили, що всіх потрібно відмітити, але все-таки вага тієї чи іншої людини, масштаби її діяльності також мали значення, коли ми вирішували, кого саме нагороджувати головними преміями. Той же Петро Дудник або Ірина Довгань, чи Пол Хадченсон — трійка переможців, які вже стали частиною нашої історії, і ми спостерігаємо за їхньою діяльністю не один рік.
Слухати повну версію.
