Фото: 18000.com.ua
Зернове питання ― наскільки воно непросте?
Нагадаю, що у квітні було здійснено низку заходів в односторонньому порядку від країн-сусідів. А 2 травня Єврокомісія ухвалила тимчасовий крок, обмеживши ввезення з України 4 культур ― пшениці, кукурудзи, насіння соняшника та ріпака ― до 5 країн: Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії. Цей тимчасовий захід було впроваджено до 15 вересня. Україна неодноразово зазначала, що продовження будь-яких обмежень є неприпустимим, оскільки у нас є повноцінна законна зона вільної торгівлі з усім Європейським Союзом. Але у вересні кожна з країн почали ухвалювати індивідуальні рішення. Болгарія заявила, що не бачить потреби продовжувати в односторонньому порядку обмеження, Румунія також констатувала свою готовність до діалогу. Словаччина 16 вересня ухвалила рішення про обмеження на ввезення цих чотирьох культур, Польща ухвалила рішення про обмеження на ввезення цих чотирьох культур і ще розширила перелік ― додала борошно, висівки та ріпаковий шрот. Угорщина також ухвалила рішення про обмеження і розширила перелік. Україна одразу подала арбітраж до Світової організації торгівлі, а також запропонувала Єврокомісії щодо цих 5 країн проміжний компромісний варіант рішення ― запровадити з боку України систему верифікації та погодження експорту згаданих 4 культур до цих країн. Це новий інструмент, який передбачає, що ті, хто має бажання і можливість експортувати, подаватимуть відповідну заявку в електронну систему Мінекономіки, яке передаватиме ці заявки до Мінагрополітики, що проводитиме консультації з цими країнами. Адже кожна країна має свою специфіку на цих ринках, тому варто знайти взаємовигідну позицію. Це тимчасовий захід, адже ми завжди були прихильниками вільної торгівлі. Але до кінця цього року є пропозиція запровадити такий механізм, який би передбачав скасування відповідними країнами заборон, а потім ― спільне погодження. Зараз тривають перемовини з Угорщиною, Словаччиною та Польщею, сподіваємося, здоровий підхід переможе і вдасться погодити прозорий, зрозумілий і взаємовигідний механізм, яким із жовтня зможуть користуватися як українські фермери, так і підприємства, що потребують цієї агропродукції у різних країнах.
Фото: Facebook Тараса Висоцького
Україні закидали, що ми здійснюємо не транзитне постачання, а залишаємо продукцію у Польщі та інших країнах, і це шкодить їхній економіці. Чи є підстави для таких закидів?
Економічний аналіз показує, що таких підстав немає. Тому що є міжнародні біржі, які виступають індикаторами цін. Якщо порівнювати міжнародні біржові ціни та внутрішні ціни, наприклад, у Польщі, то вони змінюються однаково. Навіть у період обмежень із 2 травня ціни не підскочили, а корелювали з біржовими цінами. Справді, був такий період, коли починаючи з лютого світові ціни пішли вниз, в тому числі й у цих країнах. Ми чітко бачимо, що це не Україна щось спровокувала, а змінилась світова кон’юнктура. І досвід літа, коли були обмеження на експорт, показав, що ціни у цих країнах корелювали з цінами на міжнародних біржах. Отже, тут впливають суспільно-політичні чинники, наприклад, вибори. А економічний аналіз показує, що є лише вигода від вільної взаємної торгівлі. Сподіваємося, що з Болгарією та Румунією ці кроки запрацюють вже з початку жовтня, з цими країнами вже є погодження. Ситуація у Польщі однозначно зміниться. Вибори у них 15 жовтня, і вже не буде активної суспільно-політичної дискусії. Ми сподіваємося, що ситуація буде змінюватися на краще, у бік добросусідства і взаємовигідної підтримки. З українського боку є готовність все робити швидко. У нас працює логістична рада, тому ми інформуємо про хід перемовин, щоб аграрії могли планувати.
Чи справді ми багато заробляємо на експорті агропродукції?
У більшості українських фермерів другий рік поспіль діяльність відбувається або в нуль, або у збиток. Об’єктивно, сьогодні зернові є збитковими ― що пшениця, що кукурудза. Є невелика маржинальність лише в олійних культурах ― соя, ріпак, соняшник. Отже, тут ідеться не про заробіток, а про виживання. Цю продукцію хоча б за нульовою рентабельністю все одно треба продати, для того щоб знову посіяти, тобто продовжувати свою діяльність. Реалізувати, щоб далі працювати. Не більше, не менше.
Наскільки нам потрібні "коридори", про які говорять поляки?
Транзит нам потрібен, тому що ринки цих країн грають роль, але це завжди не перевищувало 10% експорту. 90% експорту ― це інші країни Євросоюзу, Близького Сходу, Африки, Південно-Східної Азії. Але щоб дістатися до цих країн, коли немає чинної зернової угоди, єдиний варіант ― це транзит. На щастя, увесь цей період він не зупинявся, хоча траплялися організаційні складнощі. Мови про те, щоб зупинити транзит, наразі немає. Постійно вдосконалюється механізм контролю, встановлюються відповідні GPS-маячки, але важливо, щоб через цей контроль та процедуру оформлення термін транзиту не зростав. І ми продовжуємо звертатися до Єврокомісії та нагадувати, що для нас критично ― розглянути потенційну можливість компенсації цього транзиту, якщо ми говоримо про перевезення до дальніх портів, наприклад, Німеччини, Прибалтики, Нідерландів. Зараз головне ― вирішити принципово питання доступу, а далі працювати над тим, щоб здешевити логістику. Поки логістика дорога ― фермери на межі виживання. Адже на міжнародну ціну вплинути неможливо, внутрішню собівартість вони максимально контролюють, а логістика й досі значно дорожча, ніж було в довоєнний час.
Чи доведеться нам дещо змінити карту посівних полів, щоб було легше і з продажем, і з внутрішньою переробкою?
Врожайність не є основним показником ефективності роботи. Основне ― це собівартість і прибуток на одиницю продукції. Умови, які принесла повномасштабна війна, справді змінили структуру. Ми бачимо ці зміни по факту посівної кампанії поточного року. Зменшується частка зернових, оскільки вартість перевезення тонни сої та кукурудзи однакова, але ціна сої може бути в рази більшою. Тож відповідно збільшується площа олійних культур, а також технічних культур, наприклад, одним із найприбутковіших є цукровий буряк. Проте цукровим буряком ми не можемо засіяти мільйони гектарів, тому зростатиме роль все ж таки олійних. Озимого ріпаку посіяли більше мільйона гектарів, посіви пшениці не зростатимуть. Фермери будуть стежити за розвитком подій і з листопада почнуть готуватися до весняної посівної кампанії. Наша мета ― працювати в усіх напрямках і відновити експорт через глибоководні порти. Ми бачимо, на жаль, щоденні атаки на портову інфраструктуру. І ці кілька місяців покажуть, що нам вдається, тоді фермери зможуть ухвалювати рішення щодо посівної 2024 року.
Які нам потрібні врожаї, щоб забезпечити себе і спокійно експортувати продукцію?
Щомісячний експорт обсягом 4 млн тонн нам вдається без діючого зернового коридора і в умовах обмежень. Така цифра точно нікого в Європі не буде бентежити, це умовно 50 млн тонн на рік. Але така цифра не задовольнятиме наш український сектор, тому що для забезпечення цієї цифри нам на 20-25% треба скоротити посівні площі. А це величезна кількість пайовиків, які живуть з оренди, працівників агропідприємств, це інвестиції в техніку тощо. Тому просто так чверть території покинути і припинити на ній сіяти ― це боляче і мінус в економіку. Треба знайти компроміс не через зменшення, бо роль агросектора величезна. І будь-яке зменшення ― це удар по економіці. 50 млн тонн ― цього недостатньо, щоб ми могли надалі нормально функціонувати. В агросекторі зупинитися можна, але це дуже боляче. Згадаймо, як у 1990-х роках усе системно зупинялося, багато полів були просто в бур’янах. І вивести певні культури на виробництво вдалося лише у 2010-х, тобто на це пішло 10-15 років. Це дуже велика потенційна втрата. Сподіваємося, що розуміння з боку європейських країн буде, і ми продовжимо рухатися спільно в економіці, як і у взаємодії проти агресора. Вже зараз бачимо, що є велика ймовірність увійти в жовтень, працюючи спільно над подоланням викликів.
