Від "гітлерюгенда" нацистів до російської "юнармії": як росіяни намагаються зомбувати дітей

Від "гітлерюгенда" нацистів до російської "юнармії": як росіяни намагаються зомбувати дітей

Сучасна Російська Федерація виховує своїх громадян в дусі мілітаризму, насичуючи їх пропагандитськими гаслами практично з пелюшок — починаючи від конвертиків з літерою Z в пологовому, перевдягань в "червоноармійців" у дитячих садках та закінчуючи "юнармією", яка наслідує своїх попердників — "гітлерюгенд". Як молодіжні організації Росії привчають юних росіян до ролі жертв, готових померти за Батьківщину та президента, пояснювали фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороза та психологиня Лідія Смола.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Нова Польща

Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз розповіла, що у дітей немає свого досвіду іншого життя та порівняння з іншими реальностями: "Чим більше дитина ототожнює себе з якимись певними персонажами чи з певними моделями поведінки, тим більше ці моделі поведінки на неї впливають. Тут варто говорити про тимчасово окуповані території, тому що там відбувається абсолютне калькування всієї тієї машини, яка в Росії спрямована саме на ''кодування'' дітей. Адже мілітаризація в Росії буквально починається з пелюшок, коли дитину в пологовому будинку загортають у конвертик, на якому написана буква ''Z''. А далі все йде в садочки, школи". 

Психологиня Лідія Смола пояснила, в якому віці діти найсприятливіші до впливу пропаганди і засобів масової комунікації: "Американський політичний психолог Адельсон досліджував вплив пропаганди на політичні уявлення дітей. Найбільш інтенсивний процес формування політичних уявлень відбувається у віці 11-15 років. 11-річна дитина має несистемне уявлення про політику. Ба більше, у неї немає розділення постаті президента, до прикладу, і самої посади президента. Для неї президент — це оцей дядько, який говорить правильні речі. Дитина сприймає владні функції через певну персону, і закон для дитини — це не поліція, а якась конкретна особа. У 15-річному віці ці уявлення змінюються, тоді вже з'являються абстрактні поняття. Але вони накладаються на попередні дитячі уявлення".

Згадуючи про російську "юнармію", психологиня зауважила, що цей вплив на дітей дуже добре розуміли в нацистській Німеччині, тому там існував "гітлерюгенд", "а в радянській виховній системі були ''жовтенятка'', де дітям вождя показували херувимом — дитинкою з гарним обличчям. І розповідали про його моделі поведінки: як він вчився, як він слухав маму,  і — дивовижне — як він слухав партію. Старші діти радянського часу — піонери. Створювалися ритуали:  прийом у жовтенята,  прийом у піонери. Ті самі дії застосовували і в гітлерівській Німеччині, і в Радянському Союзі. Російська ''юнармія'' —  це лише калька з того, що відбулося раніше". 

Психологиня також згадала про роль дитячих та молодіжних організацій: "Існують прекрасні організації — скаутські, як-то ''Пласт'', які вчать певним моделям поведінки дітей. Дуже важливо, що ці організації визначають, що таке добро, що таке зло. Вони вчать дуже важливого з погляду психології дитини моменту — соціалізації. Тобто дитина, яка комунікує з іншими дітьми, вчиться долати конфлікти, відстоювати свої інтереси, пізнавати світ. А в тоталітарних структурах дитину вже з маленького віку починають ламати, говорячи, що вона всього лише гвинтик. Дитині говорять, що вона повинна цій великій пропагандистській машині підпорядковуватися".

Аналізуючи використання анімації як інструменту пропаганди, фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз звернула увагу на мультфільм, який вийшов напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну: "Росіяни намагалися на прикладі двох дітей показати, чому саме Росія напала на Україну. На прикладі сварки двох хлопчиків — українського і російського. І паралельно запустили масову кампанію спеціальних уроків у школах і дитячих садках, де вчителі та вихователі пояснювали дітям, що і як відбувається. Тут ми можемо згадувати і радянські мультфільми, тому що вони були повністю просякнуті радянською пропагандою. Якась частина українських батьків, які ностальгують за Радянським Союзом,  вмикають дітям ці мультики досі, внаслідок чого діти відчувають  дотичність до радянської культури".

Продовжуючи тему про роль анімації у дитячому вихованні, фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз звернула увагу на позитивні приклади: "Мультик про пса Патрона зараз дуже класно використовують для того, щоб пояснити дітям небезпеку мінування. І не менш чудова серія мультиків була в Діснея під час Другої світової війни, де вони дуже класно показували, як працює пропаганда. І особисто мені дуже бракує таких мультиків у нас. Один із таких американських мультиків пояснює інформаційно-психологічні операції дуже просто — на прикладі Лиса і Курей, показуючи, як ворог намагається заволодіти нашими думками й нашою поведінкою. Тому є хороші приклади, але, звісно, вони в меншості". 

Лідія Смола вважає, що в російських реаліях ідеться про свідому мілітаризацію владою суспільної свідомості: "Метою є привчання суспільства до ролі  жертв  — ми воюємо, навколо вороги,  треба бути готовим померти за свого правителя. Це матиме вкрай негативні наслідки для російського суспільства".

 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".