war

Сковороді вдалося зберегти дух української нації, коли відбувалося становлення Російської імперії

3.12.2022 р., 19:45

Він був філософом, який так і не закінчив навчання. Він міг знайти собі хорошу посаду й забезпечити гідне існування, але свідомо відмовлявся від цього. Написавши багато творів, за життя не видав жодного. Був людиною набожною, але, водночас, мав суперечності з офіційною церквою. Йому "сопілка і вівця були дорожче царського вінця". Сковорода ― філософ, поет, педагог, проповідник свободи і самітник, якого світ так і не спіймав.

У поважному, як на той час віці, а саме у 45 років, Григорій Сковорода обирає шлях самітника і пілігрима, шлях мандрівного філософа та вчителя життя. Наступні 25 років він то мандрував, то повертався до знайомих місць і, зрештою, знайшов свою гармонію.

Слухати програму: ТУТ

Слобожанський період життя Григорія Сковороди супроводжується масштабними змінами, які на той час відбуваються в країні. Розповідає дослідник Слобожанщини, краєзнавець, співавтор книжки "Дорогами Сковороди" Андрій Парамонов:

"Він прийшов на терени Слобідської України у 1759 році, щоби викладати у Харківському колегіумі. З 1765 року починаються масштабні зміни і реформи просвітництва. Було запропоновано зробити додаткові класи для місцевого дворянства, щоб там навчалися мирським спеціальностям. Звідти мали вийти архітектори, лікарі, фармацевти. Це був відхід від духовного навчання. Харків стає дуже привабливим містом просвітництва. У 1804 році відкривається університет. Харків стає найпотужнішим містом Європи за кількістю студентів на душу населення".  

У час, коли Російська імперія згортала все українське, руйнувала та ліквідовувала державні інститути, зокрема, запорізьке козацтво, нищила засади соціального устрою, запроваджувала кріпацтво, наступала на українську культуру та освіту, нахабно приєднувала українські землі до складу своєї імперії, Григорію Сковороді вдалося вхопити найголовніше: ідентичність українського народу. Говорить співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Євген Бистрицький:

"Він схопив нашу ідентичність. Тому що ми добра нація, яка може себе зрозуміти, яка спрямована на знаходження в світі добрих, благих речей". 

Попри те, що Григорій Сковорода мав загострене бажання "втікати від світу" і шукати свою "хату скраю", він не був відлюдником і не цурався товариства. Його запрошували в гості, шукали з ним спілкування, він постійно був в оточенні друзів. Власне, це оточення він сам і сформував, говорить  професор Університету Григорія Сковороди у Переяславі Микола Корпанюк:

"Він має дружбу з однодумцями. Чи ти поміщик, чи ти вчений, а його вчення поміж ними поширюється. Чому він не біжить у міста? Тому що Катерина туди нагнала все сміття з Європи. Звідти вона витиснула український елемент. Де український елемент зараз? В селі, на хуторі, на пасіці. І він там, де його розуміють і хочуть бачити. Де зараз Воронежчина, там разом із образами портрет Сковороди. Він був настільки авторитетним, що між людьми поширилася віра, що його прихід в хату приносить щастя. І люди самі питаються, чим допомогти? Що вам треба зробити? Ще український дух не вимер. Він його вчасно наповнює глибокою мораллю, яку сповідує у своїй літературі. Дивимося, для кого він пише трактати-діалоги? Для високоосвіченого читача. Для кого він пише вірші? Для естета. Для кого він пише байки? Для людини малоосвіченої, але там тематика і проблематика повторюється. Він універсально підходить до нації з просвітницькою метою".  

Нині такий спосіб життя може видаватися дивним, але тоді він давав філософу можливості збирати матеріал для творчості і роздумів. Так вважає філософ Лариса Харченко, доцентка Університету Григорія Сковороди у Переяславі. А її колега, філософ Наталя Юхименко додає, що вибір такого способу життя був цілком свідомим, і ми не можемо зараз говорити про Сковороду, як про бідну людину, яка нічого не мала. Він мав усе, що хотів. Просто інакше розумів категорії бідності та багатства.

"Для тих часів це не було дивиною. Люди мандрували, транспорту не було. Тому філософ-мислитель, який  мандрує, сприймається, як щось незвичайне. Він міг зібрати багато інформації про життя людей. І це відтворювалося потім в його творах. Таким чином відбувалося пізнання світу як матеріального, так і духовного. Було поєднання з природою. І це надихало на нові ідеї". 

"Світ ловив, так як ловить кожну людину. Він обрав шлях мандрівного філософа. І він вчився завжди протистояти світові. Він був бідний чи багатий? Він був бідний з одного боку, якщо його співставляти з заможними людьми того часу. Якщо ж він хотів собі якісь якісні дорогі речі, музичні інструменти чи навіть одяг, то він шукав можливості отримати те, що він хотів". 

Григорій Сковорода часто гостював у своїх друзів. Це були представники козацької старшини Сошальські та Мечники, родини Квіток і Донець-Захаржевських, Тев’яшови. Їм він присвячував свої твори, і саме вони зберегли рукописи філософа. У Григорія Сковороди лишилися добрі стосунки зі своїми учнями Василем Томарою та Михайлом Ковалинським, з якими він багато листувався. Взагалі для Григорія Сковороди були важливими у виборі кола спілкування моральність, гарне ставлення до підлеглих, гармонійність. Як загалом люди дізнавалися про Сковороду? Чим пояснюється такий високий авторитет філософа? Пояснює дослідник Слобожанщини, краєзнавець Андрій Парамонов:

"Це як сарафанне радіо. Він себе поставив гідно, його добре знали у Харкові, він спілкувався з губернатором, навчав дітей його родичів. Ті передавали про нього інформацію далі, одне одному. Людям, які його оточували у звичайному житті, а це представники купців і дворянства, їм було до вподоби, що є така людина, з якою можна поспілкуватися, яка щось цікаве розкаже. У Сковороди від початку вже був авторитет. Він міг потрапити в будь-яку родину. У нього були такі зв'язки, які дозволяли сказати, що "я викладав у таких-то людей, був вчителем". І всі розуміли, що це саме те, що їм потрібно". 

Григорій Сковорода був людиною набожною, але не сприймав церковного догматизму, хитромудрої обрядовості, за якою не можна побачити справжньої віри. Саме тому він не став ченцем, хоча його постійно запрошували й пропонували, говорили, що він стане "стовпом церкви", на що Григорій Савич відповідав, що стовпів у церкві і без нього вистачає. І це при тому, що частина його добрих приятелів і покровителів обіймали високі церковні чини та всіляко намагалися допомогти йому. Говорить доктор філософських наук Тарас Лютий:

"Стосунки Сковороди з церквою насправді неоднозначні. В нього запитували, чому він не ходить до церкви. На що той відповідав: "Ну хочете, я завтра прийду?" Він не є атеїстом. Головним концептом Сковороди є Бог. Сковорода притивник буквалізму. Він не хоче прийняти постриг, не хоче долучатися до ченців, тому що він вважає це блюзнірством. Будучи світською людиною, він може більше відтворювати правду. Він індивідуаліст. Він цим і нагадує Канта. Людина сама собі дає закони, правила, настанови і мусить їх дотримуватися. Григорій Савич складна, непроста людина, і водночас та, яка заслуговує на повагу". 

Щоб збагнути ставлення Сковороди до церкви, зрозуміти деякі висловлювання та погляди мислителя, потрібно знати його біографію, його настрій у час створення певного твору, вникнути у контекст епохи, коли цей твір написаний. На думку архієпископа-емерита, професора Харківського національного університету імені Каразіна, доктора філологічних наук Ігоря Ісіченка, ставлення Сковороди до церкви справді пояснюється загальною ситуацією того часу.

"Тривале перебування пов'язуються з монастирями. Він був людиною 18 століття, яке вважається просвітительським. Воно формувало у суспільстві вкрай критичні погляди негативного ставлення до церкви, як інституції. 

Ми не маємо автентичних документів про життя Сковороди. Це, здебільшого, народні перекази, які часто творять фантастичний образ Сковороди. З нього намагалися створити образ самітника, симпатика селянських повстань, які вибухають в Україні". 

Попри, здавалося б, неприхильне ставлення до церковних інституцій, Сковорода при цьому залишався дуже набожним. І ці дві крайності в ньому спокійно уживалися. Як таке могло бути? Пояснює доцентка Університету Григорія Сковороди у Переяславі Наталя Юхименко:

"Я б не називала Григорія Савича релігійним філософом. Він скоріше християнський філософ. Основою його розуміння світу була Біблія.  Світом символів була Біблія. Його цікавило християнство. Він хотів пізнати символічний світ. Він хотів узгодити релігію з філософією і розумом. І вважав, що саме філософія повинна це все узгодити. І щоб цей внутрішній світ, яким наповнив Бог кожну людину, можна було доторкнути до матеріального і тілесного. І таким чином усвідомлювалося і знання про світ".  

Сковорода завжди мав при собі Біблію. У його творчості та світогляді ця книга відігравала велику роль, хоч і ставився до неї скептично. На перший погляд здається, що філософ робить протилежні висновки з Біблії, перевертає контекст книги. Але, за словами вченого-філософа Євгена Бистрицького, таке переосмислення текстів допомагало йому відкинути усе зайве і відшукати добро. 

"Для нього Біблія була світом, через яку ми можемо отримати знання. Тут можна знайти різні форми стосунків між людьми і ставлення людини до світу. Він дуже скептично ставився до Біблії. Казав, що треба дивитися крізь цей дріб'язок (багато тут можна знайти розповідей і про вбивства, про розгульне життя, про п'янство). "Шукайте в Біблії, що за цим ховається". Шукайте добро, світло. І це є пошуки Бога. Це особливість Сковороди".

Класична характеристика творчості та філософії Григорія Сковороди стверджує, що він поєднав у собі риси барокової філософії з її набожністю, та філософію Просвітництва із повагою до розуму. Григорій Савич писав філософські тексти і художні твори. Але ким він був насамперед філософом чи письменником? Міркує доцентка Університету Григорія Сковороди у Переяславі Лариса Харченко:

"На мою думку більше філософом. Твори педагогічні та літературні все таки мають філософський зміст. В літературі він описував бачення і підхід до життя, бачення світу, місце людини у світі". 

Яким був Григорій Сковорода як людина? Ззовні та за характером і звичками? Говорить дослідник Слобожанщини, краєзнавець Андрій Парамонов:

"Він був позитивною людиною. Згадується у спогадах, що любив сир пармезан, вино, наливки, які йому робили друзі. Він був вегетаріанцем. Але тоді було дуже складно з цим, бо всі страви були або м'ясними, або рибними". 

Зовнішній образ Григорія Сковороди будується на копіях портрета, створеного незадовго до смерті філософа, по пам’яті художника. Утім надалі у живописі, скульптурі цей образ видозмінювався. Філософу Тарасу Лютому, наприклад, найбільше імпонує образ Сковороди, відтворений у пам’ятнику, що розташований у Лохвиці Полтавської області.

"У Лохвиці стоїть пам'ятник Сковороді, де він відтворений з посохом мандрівника та саквами. Характерна зачіска горщиком. Здається, що він зійде з постаменту і піде широким шляхом кудись. Такий образ мав бути відтворений і у Києві. Тут його чомусь взули у постоли, що є нонсенсом. Бо людина носила в Україні чоботи, що було ознакою вільної людини. А в Києві Сковорода стоїть в руських лаптях". 

Останні роки свого життя Григорій Сковорода провів у мандрах. Це була вже сформована особистість, яка, очевидно, говорячи мовою буддистів, досягла своєї життєвої нірвани. Він провідує друзів, багато думає, пише, спілкується, — говорить філософ Тарас Лютий. Сковороду не обтяжує прив’язаність до майна, додає архієпископ-емерит Ігор Ісіченко:

"Сковорода абсолютно самостійний в своїх рішеннях. Він обирає стиль життя, яким він жив, свідомо. Саме такий спосіб життя дає йому змогу позбутися стражденницького стану. І він пов'язує це зі сферою мислення. Він намагається досягти стану інтелектуального блаженства. Сковорода пише свої твори, але не видає їх. Часто переписує". 

"Він зміг захиститися від спокуси майном. Він не мав ніякої власності. І не мав тремтіти за неї. Він мав своїх однодумців. Адресував свої твори попутникам на життєвих стежках. Він цінував друзів. Наймісткішим текстом стала його біографія, вміння обійти підводні камені. Спадщина його починає проростати у 19 столітті". 

В останній рік свого життя Григорій Сковорода опинився у селі Іванівка на Харківщині, де проживав у будинку колезького радника Андрія Ковалівського (вітчима майбутнього засновника Харківського університету Василя Каразіна). Детальніше про цей період розповідає краєзнавець Андрій Парамонов:

"Ми надаємо біографічні відомості про людей, які були поруч. Ми читаємо книги про Сковороду. Ми робимо деякі припущення. Але ще буде багато відкриттів попереду". 

Нині, у 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди, маємо чудову нагоду актуалізувати для себе твори видатного філософа. А ще спробувати переосмислити його творчість у контексті сучасних подій. Говорить співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Євген Бистрицький:

"А ким він для нас є сьогодні? Він примушує нас бачити майбутнє. Він говорить про віру, надію і любов. Віра спрямовує нас і не дає відійти від курсу. Надія не дає нам втратити себе. Любов є тим середовищем, в якому є віра і надія. Їх немає без любові. Вони дають нам істину. У нас сьогодні є віра. Ми маємо надію". 

Філософія Григорія Сковороди актуальна й досі, говорить доцентка Університету Григорія Сковороди у Переяславі Наталя Юхименко

"Його філософія зараз актуальна, як ніколи. Світ глобалізований. Суспільство дуже стрімко змінюється. Майбутнє кожної особистості залежить від вміння самотужки виробляти певні знання. І Сковорода зробив у цьому поштовх. Процес формування особистості — це процес протистояння світові. Того, який хапає і ловить. Він обрав шлях мандрівного філософа". 

Вважається, що Григорій Сковорода був надзвичайно оригінальним як для свого часу. Утім, його ідеї актуальні й сьогодні. Так, він не винаходив нічого нового, але дуже мудро читав Біблію, сучасних та античних філософів. Це допомогло йому розібратися у власному житті та віднайти орієнтири. Цього він навчав і інших. Ставши свідком намагання Російської імперії поглинути Україну, починаючи з історії та культури, Сковорода залишився вірним своїй землі. Продовжує філософ і письменник Тарас Лютий.

"Він живе в період перехрещення різних культурних епох. Він знаменує собою кінець українського бароко і потужну традицію європейського Просвітництва, яке мало в Україні свої характеристики. Він сучасник розгортання політики російської імперії. Він в цей непростий час є одним із перших самостійних мислителів у Східній Європі. Це широко обдарована особистість, такого масштабу фігур не було. Він казав, що "мати моя Малоросія, тітка моя Україна". А це означає, що Гетьманщина і Слобідська Україна це ті території, з якими Сковорода себе ідентифікує". 

Через спокійні, тихі, душевні розмови мандрівний філософ Григорій Сковорода поширював у суспільстві ідеї моральності та відповідальності. Можна сказати, що він справді проповідував, але його проповідь лунала не з амвона, а в саду, не у церкві, а в дружньому колі.

Спадщина Сковороди належить до визначних надбань вітчизняної культури, а його ім'я посідає місце серед видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України.

Фото: getty

Сковороді вдалося зберегти дух української нації, коли відбувалося становлення Російської імперії

Новини по темі