Аліна Козачишин-Чалчинська та Ірина Славінська читають "Енеїду" Котляревського

Аліна Козачишин-Чалчинська та Ірина Славінська читають "Енеїду" Котляревського

Багато українських військових собі беруть за псевдо "Еней" і це найкраща відповідь про актуальність "Енеїди" Івана Котляревського, зазначила на черговому засіданні "Книжкового клубу" Радіо Культура журналістка, ведуча, письменниця, виконавча продюсерка Радіо Культура Ірина Славінська. Зі свого боку, акторка та популяризаторка освіти в проєкті "Дистанційка" Аліна Козачишин-Чалчинська зауважила: Котляревський своїм твором показав, що українська жива народна мова може існувати в літературному тексті. Нею можна сказати щось більше, ніж у побуті, на городі чи на кухні. З Іриною Славінською та Аліною Козачишин-Чалчинською спілкувався ведучий Радіо Культура Вадим Карп’як.

 

0:00 0:00
10
1x

Аліна Козачишин-Чалчинська та Ірина Славінська. Фото: Інстаграм "alina.kozachyshyn" і ФБ-сторінка "Ірина Славінська"

"Прикро, що наразі школа не тільки не пробуджує зацікавленість цим твором, але й дещо псує враження"

—  Я, коли перечитував "Енеїду", то не міг позбутися відчуття, що цей текст дається мені дуже складно. Оця барокова пишність мови, надмірна кількість уточнень і навіть дієслівникові рими, якими Котляревський зловживає, провокує, що текст зараз важко читати. І тим не менше, це такий підмурівок української літератури, який неможливо оминути. На вашу думку, чому він став таким?

Аліна Козачишин-Чалчинська: Я готувалась до ефіру і для мене стало відкриттям, що пародійних, дещо насмішкуватих "Енеїд" є багато, і на той час, коли Котляревський писав свою, в Європі була певна мода переказувати в комедійному тоні цей класичний твір. Його вивчали у всіх порядних навчальних закладах і студентам було весело з цього підсмішкуватися. Котляревський дуже гарно долучився до цього флешмобу і теж написав свій твір. Тобто це пародійний та комедійний твір, проте зараз складно зрозуміти жарт, коли ти не розумієш об’єкту, над яким сміються. Тому, як на мене, ми важко засвоюємо цю історію, бо в ній дуже багато культурних кодів, контексту, який ми не розуміємо. На жаль, оце нерозуміння створює про "Енеїду" враження, що вона нудна і складна. Я провела невеличке опитування серед своїх друзів та колег і для всіх "Енеїда" – це Еней, парубок моторний, та Юнона, така–сяка. Дуже складно та незрозуміло. І мені дуже прикро, що ціле покоління людей виходить зі школи з враженням, що "Енеїда" це складно та нудно, і не дуже мають повертатися до неї в дорослому житті. 

—  Тобто ваша відповідь на моє питання – школа. Твір знають просто тому, що він присутній в шкільній програмі? 

Аліна Козачишин-Чалчинська: Так. І прикро, що наразі школа не тільки не пробуджує зацікавленість цим твором, але й дещо псує враження. Я би казала так: або забирати її геть, або ґрунтовно досліджувати, виділяючи на це пів семестру, а не два уроки. Це псує враження.

Аліна Козачишин-Чалчинська. Фото: ФБ-сторінка "Аліна Козачишин-Чалчинська"

—  Іро, а яка твоя версія? Чому це такий важливий текст формально зараз, який не входить в щоденний вжиток?

Ірина Славінська: В мене є особливий бекграунд: я читала "Одісею" Гомера, я читала "Енеїду" Вергілія, "Енеїду" Котляревського і я цей текст станом на сьогодні мислю як щось таке, що є одним з прикладів того, як українська література та українська культура є у світі європейської культури, яка сягає корінням глибоко в Давню Грецію, Римську імперію. Тепер, читаючи "Енеїду", ми маємо свої контексти. 

Для мене дуже цікаво було, коли я вперше читала "Енеїду" Вергілія, порівнювати її з "Енеїдою" Котляревського, яку я вже читала на той момент. Я не могла намилуватися тим, наскільки "Енеїда" Котляревського дотепна. І натомість наскільки пафосний, серйозний, дуже римський і важковагомий текст "Енеїди" Вергілія. "Енеїда" Вергілія певною мірою є текстом пропагандистським, про велич імперії. "Енеїда" Котляревського зовсім інакша: вона "низова", все це бароко в ній проявляється. Саме тому в ній багато сороміцьких жартів, не зовсім пристойних слів. Мені здається, що "Енеїда" зокрема і тому в українській культурі така живуча, що вона дає дуже хороший сміховий заряд, який й дотепер працює, в тому числі в сучасній літературі. 

Також мені видається, коли ми говоримо про "Енеїду" Котляревського, дуже важливо пам’ятати про мультик "Енеїда" Дахна 1991 року. Це екранізація "Енеїди" Котляревського, дуже дотепна, мабуть 16+, але це дуже хороша, красива історія в традиції української мультиплікації. І для частини українських читачів і читачок цей текст пов’язаний зокрема з цим спогадом мультика, який показували по телевізору. 

—  Я помітив, що ви разом апелюєте до Вергілія. І це правда: люди, які слухали чи читати "Енеїду" Котляревського в той час, сприймали її зовсім по-іншому, бо знали оригінал. Верлігія мало хто читав, а Котляревського ми читали. І не маючи оригіналу перед очима, нам складніше розуміти всі жарти і відсилки. Проте поговорімо про питання, яка я пам’ятаю ще зі школи: "Енеїда" – це наш початок сучасної літератури. Ви погоджуєтеся з цим? Адже це доволі категоричне твердження, що сучасну літературу можна почати з якогось одного твору…

Аліна Козачишин-Чалчинська: Так, я теж пригадую зі школи це твердження. Мені здається, що на ЗНО навіть є такий тест і ми прямо заучували це як якесь визначення, термін. Мені складно про це якось глибоко і ширше роздумувати, але подобається та думка, що Котляревський своїм твором показав, що українська жива народна мова може існувати в літературному тексті. Нею можна сказати щось більше, ніж в побуті, на городі чи на кухні. Нею можна написати художній твір. 

"Низка авторів, які є живими класиками сучасної української літератури, так само не бояться стьобу, пародійності"

—  Але, наприклад, Валерій Шевчук вказує, що й до "Енеїди" були тексти народною мовою, вони просто не такі популярні. І на його думку, "Енеїда" – це не перший текст модерної української літератури, а останній текст барокової української літератури. Оця вся пишність, надмірність слів, описовість – це все українське бароко, яке на "Енеїді" і закінчилося. Іро, як тобі така думка?

Ірина Славінська: Я не буду сперечатися з Валерієм Шевчуком, зрештою він, на відміну від мене, дослідник бароко. Але мені подобається думати, що, по-перше, нам справді є з чого починати традицію. Є люди, які бачать першоджерелом ті ж тексти Григорія Сковороди. Знаю, що є два томи антології крім "Кобзаря", які були упорядковані з текстами, які за бажання можна вважати першими в українській літературній традиції. Мені подобається думати про "Енеїду" може не як най-найперший текст, але як про такий, що дає декілька сюжетних ліній майбутній українській літературі. Це знову таки настанова на гумор, на щось смішне, якого ми не боїмося, присутність "низу", не чогось дуже пафосного. Це хороша основа, на якій можна будувати літературу і мені здається, що ми бачимо це коріння, наприклад, коли дивимося на постання сучасної української літератури в кінці 70-х років. Низка авторів, які сьогодні є живими класиками сучасної української літератури, так само не бояться стьобу, пародійності.  

Ірина Славінська. Фото: ФБ-сторінка "Ірина Славінська"

—  Ти натякаєш на "Бу-Ба-Бу". Зрештою, цього ніхто й не приховує: Андрухович як патріарх "Бу-Ба-Бу", оцінюючи "Енеїду", каже, що "це прекрасно, що українська література народжувалася в такий гедоністичний спосіб". Згадаймо, як Котляревський створив "Енеїду": він, офіцер і масон, любив добре попоїсти і випити, кажуть, що був непоганим кулінаром. Він регулярно в себе вдома влаштовував посиденьки з друзями і окрасою цих посиденьок було його перелицювання "Енеїди". Тобто він запрошував гостей раз на місяць–два–три, але потім – коли вони випили, закусили, поспівали – він влаштовував читання перелицьованої "Енеїди". Тобто "Енеїда" народжувалася як гедоністичний акт і Андрухович каже, що це прекрасно. А які аналогії із сучасністю в "Енеїді" ви побачили?

Ірина Славінська: В мене була цікава зустріч з "Енеїдою" декілька років тому, коли в Києві на гастролях був театр імені Івана Франка з Івано-Франківська, який показував в постановці Ростислава Держипільського "Енеїду". Це надзвичайна річ, бо це постановка, яка з’явилась після 2014 року, коли Україна вже проживає досвід війни і коли багато хто на фронті. Й там є неймовірно поставлені, на мою думку,  і дуже гарно прочитані акторами сцени, де є власне баталії, де військо Енея починає боротися за себе, за свою долю. Раптом я зрозуміла, що цей текст в цьому аспекті дуже гарно відгукується. Мені може меншою мірою впізнається Майдан, більшою – наші воєнні реалії. Недаремно багато військових собі беруть за псевдо "Еней". Мені здається, що це найкраща відповідь про актуальність "Енеїди" – історії про боротьбу, про відвагу, про те, що ти борешся, щоб твоя держава була створена, відстояна. Це щось таке, що не потрібно сьогодні пояснювати.

—  Я теж про це думав, проте під трохи іншим кутом зауважував момент: Котляревський як все-таки військовий, офіцер, мав особливе ставлення до ризику та смерті. І мені виглядає, що це в тексті проявляється, навіть в моменті як він ставиться до смерті Дідони, яка йде і спалює себе. Й загалом до смертей там буде легке ставлення, утилітарне. Це ставлення до смерті на війні…

Ірина Славінська: Як до частини життя.

—  Так, невід’ємної частини життя. Всім шкода, але ти наче розумієш, що інакше ніяк. Й оце мені за бравадою, бурлеском в Котляревського час від часу виринає. Ти бачиш, що це все ж таки військовий, незважаючи на всі наливки і шашлики, які там на столах, "що вгинаються".

Піратство текстів 

—  Є ще один напів приємний момент навколо "Енеїди": це не тільки початок української літератури, як заведено вважати, але й початок української піратської літератури. Це робить Котляревського ще більш сучаснішим, ніж могло видаватися. Нагадаю, що перше видання "Енеїди" було піратським, вийшло у Санкт–Петербурзі стараннями українського дворянина, шляхтича Парпури, який не спитав на це дозволу в самого автора. Тоді так було заведено, про авторські права в той час ніхто не чув. Котляревський на це розізлився і в наступних  частинах, коли дописував "Енеїду", він вивів Парпугу під прізвищем Мацапура, який вариться в казані в пеклі за те, що "чужеє оддавав в печать". Це була помста Котляревського, але пізніше пан геній і сам видав свою "Енеїду", хоча повне видання вийшло вже після його смерті. Отож, якби не оцей вчинок Парпури, який власним коштом видав наклад, Котляревський не факт, що погодився б оприлюднити цей текст. У дослідників є підозри, що він побоювався, бо занадто добре там прочитувалася туга за козацтвом. І я пригадав цікавий момент, що  Вергілій, який писав "Енеїду", перед смертю заповідав, щоб "Енеїду" спалили і вимагав свою скриньку, в якій був рукопис, щоб він особисто її знищив. Але він був уже настільки слабкий, що не міг зробити це сам, а друзі не послухали його. Так Вергілій і помер без виконання своєї передсмертної волі. Інакше ми б "Енеїду" Вергілія теж не знали, відповідно й "Енеїди" Котляревського б не було. Звідси питання: як ви ставитеся до піратства текстів?

Ірина Славінська: Якби ми це примірили на сучасні реалії, то треба також згадати, що уривки з "Енеїди" Котляревського ходили в манускриптах у колах українців, які читали. Тобто ці рядки чули не тільки ті, хто слухав їх наживо в авторському виконанні, але й ті, у кого ці тексти поширювалися. Сьогодні ми можемо це порівняти з яким-небудь Тік-Током, де блогери масово поширюють чиїсь цитати. Я не впевнена, чи це можна назвати піратством. Це можна назвати цитатою, що згідно із законом про авторське право, дозволено. 

Але про несанкціоноване видання це справді цікава історія. Мені в ній дуже симпатична деталь, що наступні видання, які вже Котляревським були санкціоновані, завжди містили нотатку про те, що це видання супроти тому виданню, яке раніше з’являлося.

Аліна Козачишин-Чалчинська: Звісно, це дуже прикро з боку автора, коли таке відбувається з твоїм текстом. Можливо, я помиляюсь, але Мацапура там ще щось підправив, підтер. Там була якась редакція… 

— Так, їх було декілька й вони постійно змінювалися. 

Аліна Козачишин-Чалчинська: От. І я розумію, як автору це неприємно. Але з іншого боку, він, мабуть, й був трішки самокритичний чоловік, якщо ми підозрюємо, що він не наважився б це видавати. Є щось в тому дуже щире і дуже кумедне, коли ти зустрічаєш в тексті такі рядки від Котляревського, де він каже: "Ой, Боже, читачі мої, бідолашки, не знаю, допишу чи ні. Щось музи немає". В цьому є щось чисто людське, коли ти розумієш, що він теж проходить якісь труднощі й хоче вгодити своєму читачеві, який вже отримав перші три частини, і друзям, серед яких вже розійшлися його тексти. Тому мені шкода Котляревського. Але, з іншого боку думаєш, що добре Мацапура зробив. Згадали його в "Енеїді" в пеклі, але така його плата. 

Вадим Карп’як, Ірина Славінська, Аліна Козачишин-Чалчинська на засіданні "Книжкового клубу" Радіо Культура

 

 

Останні новини
Великодній кошик коштуватиме 1370 грн — Пендзин
Великодній кошик коштуватиме 1370 грн — Пендзин
ЗСУ подолають снарядний голод — Гетьман про американську допомогу Україні
ЗСУ подолають снарядний голод — Гетьман про американську допомогу Україні
Промінь рекомендує: Problema з треком "99"
Промінь рекомендує: Problema з треком "99"
Баланс між атомною, тепловою, гідроенергією й іншими формами генерації – експерти про енегетику майбутнього
Баланс між атомною, тепловою, гідроенергією й іншими формами генерації – експерти про енегетику майбутнього
"Несплата аліментів батьком 3 дітей дозволяє мобілізацію" та інші зміни до законодавства. Коментує адвокатка
"Несплата аліментів батьком 3 дітей дозволяє мобілізацію" та інші зміни до законодавства. Коментує адвокатка
Новини по темі
ЗСУ подолають снарядний голод — Гетьман про американську допомогу Україні
"Сподіваюся, що переговори почнуться в червні" ― посол ЄС в Україні про вступ України в ЄС
"Цілком ймовірно, що він може залишитися міністром" ― Загородній про Сольського, якого взяли під варту
"На 2024 рік у нас буде озброєння, щоб вистояти на полі бою" ― Войтко про допомогу США
Україна може ввійти у топ-5 країн щодо темпів оцифрування архівних документів ― Хромов