"Або ви про себе говорите як хочете, або про вас говорять як попало". Навіщо нам особистий піар?

"Або ви про себе говорите як хочете, або про вас говорять як попало". Навіщо нам особистий піар?

Особистий піар. Кому він потрібен і навіщо. Як використовувати соціальні мережі. Що більше не пишуть про себе в Вікіпедії. Які слова про вас ніхто не шукає в гугл і як це пов'язано з тим, що на вас готують інформаційну атаку. Про це в ефірі Українського радіо розповідали автори книги "Reputation antistress": експертка з комунікацій, у 2016-18 роках радниця прем'єр-міністра України Ірина Золотаревич, та керівник агенції управління репутацією та антикризових комунікацій Сергій Біденко.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Сергій Біденко розповідає, що особистий піар потрібен усім, хто працює з людьми. Це активна тема для підприємців, експертів. "Ми тривалий час боялися розповідати про себе на відміну від людей із західної цивілізації. І зараз ми потрошку цього навчаємося. Тому що є безліч прикладів, коли керівники компанії проявляючи себе як особистість, тим самим звертає увагу до своєї компанії".

Той, хто має цифровий слід, каже експерт, той потрапляє на "радари". Той, хто має сформований собі цифровий слід, той може побачити певне ставлення. "Люди спілкуються з людьми, купують послуги один одного. І коли про нас небагато знають, вони можуть сформувати якусь думку. Хтось звертається до спільних знайомих, а хтось — до гугла. Якщо людина хоче бути інформаційно помітною, вона мусить робити це все сама. Або ви про себе говорите як хочете, або про вас говорять як попало".

Сергій Біденко знає, до чого може призвести інформаційна помітність або непомітність: "Якщо компанія чи людина багато працює над власним іміджем, то вона собі створює "репутаційну подушку безпеки". У разі настання якихось подій, несподіваних репутаційних криз, вона може звернутися до людей, які її знають через інтернет".

Експерт наводить приклад "Нової Пошти", коли генпрокуратура висунула певні звинувачення, і в один день спільнота розвернулася таким чином, що прокуратура змушена була йти на діалог із власниками, які написали у Фейсбуці про обшуки. "Вони вкладали дуже багато в репутацію, створювали її для себе та компанії".

А бувають, каже він, й інші ситуації, коли компанії не переймаються своїм іміджем або зазнають інформаційної атаки, "значить, у Гугл будуть лише негативні публікації". Експерт згадує історію: "Коли власник однієї компанії пішов брати кредит в банк, і йому відмовили, бо про нього на першій сторінці Гугл був лише негатив".

Він наголошує на тому, що зацікавлені особи слідкують за нами: "Якщо те, що ми говоримо і те як ми діємо, не співпадає, відбувається розрив. І це проблема для репутації. Якщо компанія говорить, що ми забезпечуємо цей сервіс, а потім цього не робить, то, відповідно, тут виникає криза".

Як подбати про особистий піар?

Піар, зауважує керівник агенції управління репутацією, зараз не є таким як 15 років тому, коли говорили про події. "Це має бути комунікація, яка зачіпає інтереси багатьох людей. Це не просто історія компанії, може бути інтеграція в проблематику людей. Треба розробляти комунікаційну стратегію, щоб розуміти, де ми спілкуємося, з ким ми спілкуємося і що ми їм хочемо сказати. І тут найголовніше, що вони хочуть почути. І коли ти розумієш як навколо тебе це все розташовано, виникає "новий світ". Ти починаєш розуміти, що ти можеш дати".

Щоб відбілити свою репутацію, експерт Сергій Біденко радить розділяти, що таке репутація не лише в цифровому просторі: "Вона або є, або немає. Гугл - це лише канал донесення інформації. Треба сформувати мету, що я хочу. Якщо вийти з репутаційної кризи, яким я хочу бути. Іноді компанії починають боротися з негативом, але "випалюють" все навколо себе. Все це залишається, і люди будуть довго сприймати тебе негативно. Якщо криза стається через те, що компанія "накосячила", але треба визнати свою помилку. Мене зазвичай запрошують, коли криза вже сталася".

Вікіпедія: наскільки важливо бути там?

Сергій Біденко розповідає, що гугл дуже високо ранжує інформацію про людину саме з Вікіпедії. "Плюс стаття в Вікіпедії — це підтвердження того, що людина значуща. І Вікіпедія дозволяє писати статті про значущих осіб. Вікіпедію вважають одним із найдостовірніших джерел інформації, хоча я особисто це заперечую. Є дуже багато маніпуляцій, можливостей вводити інформацію як з позитивного, так і з негативного боку. І цю інформацію складно видалити, адже модератори теж люди, які мають суб’єктивний підхід".

Експерт радить підбирати джерела, пишучи статтю про значущу людину у Вікіпедії. "Про що не пишуть у Вікіпедії? Там має бути все правдиве і підтверджене надійними джерелами. Не розміщують неправдиву інформацію, бо є система захисту. Також не розміщують інформацію, яка може бути спростована. І це дуже класно, бо, коли відбувається інформаційна атака на людину або компанію, використовуються так звані "помийні бачки" — сайти другого-третього порядку, вкидання, щоб зробити багато сміття у пошуковій видачі".

Також Сергій Біденко радить вибудовувати свою репутацію через різні грані життя. "Через різні ролі : батько, партнер, професіонал, спортсмен або показати інші хобі, які вас показати як особистість. Чого не варто робити, це точно не варто зачати болючі для суспільства теми: все, що стосується неоднозначних тем - віри, сексуальних уподобань, ставлення до різних груп".

Чому люди воліють лишатися не публічними

Експертка з комунікацій, радниця прем'єр-міністра України Ірина Золотаревич у 2016-18 роках говорить, що побудова власного піару важлива не лише для топменеджерів. "Є репутаційні дослідження, котрі підтверджують, наскільки важливою є роль репутації першої особи компанії у тому виборі, які здійснюють партнери, клієнти та підлеглі. У різні роки до 25%—30% репутації компанії засновані на ролі топ-менеджера".

Чому ж тоді багато керівників воліють нічого не розповідати про себе? Ірина Золотаревич називає кілька страхів: "Страх публічності, страх засудження. Через це люди не дописують книги, не пишуть пости. У нас завжди не вистачає часу на те, на що у нас немає енергії. " Комунікаційниця розповідає, що одна з основних потреб людини — це визнання. "Ця потреба настільки важлива, що більшість людей нічого не робить, боячись не отримати це визнання. Через це вони позбавляють інформації тих людей, яким могли б допомогти".

Репутація підлітків у соцмережах

Цифровий слід стосується і дітей. Деякі закордонні коледжі та університети перевіряють соцмережі, які подають заяву до них на вступ, каже Сергій Біденко. "Навіть, якщо їх батьки готові заплатити гроші, але вони можуть відмовити, бо їхні цінності не співпадають", - говорить керівник агенції управління репутацією та антикризових комунікацій Сергій Біденко.

Коли діти, будучи підлітками, починають вести активне соціальне життя в мережі, їм та батькам треба пам’ятати. "Найперше, що роблять підлітки, вони можуть через візуальний контент показувати неприйнятні події, наприклад, паркур на високій будівлі, речі, які вважають прикольними, але вони можуть бути сприйняті негативно. Та ж сама безпека - це соціальні норми".

Також експерт згадує про життя у соцмережах дітей високопосадовців, які постячи фото, додавали геолокацію. "На момент, поки людина є підлітком, вона користується репутацією батьків. Якщо підліток будує інформаційно систему, треба з ним про це говорити. Іноді служби безпеки компаній перевіряють соцмережі дітей кандидатів на високі посади".

Комунікаційниця Ірина Золотаревич додає, що дітям треба поснювати філософію висвітлення життя в соцмережах через цінності сім’ї: "Грамотні батьки не просто дають дітям інструкцію, тут треба говорити про те, що у батьків є кар’єрна стратегія, і якісь речі на неї можуть вплинути. Діти з 8-9 років здатна сама визначати те, що вони роблять. Якщо, звісно, вони не мають конфлікту".

Фото: istock