Мобільний додаток

Крим зараз заселяється людьми, які все життя прожили в Росії – кримський журналіст Микола Семена

13.03.2020 р., 20:16

Про те, як було працювати журналістом в окупованому Криму, коли робота вимагає постійної зміни псевдонімів, очікування скасування вироку, аби мати можливість повернутися на материкову Україну та свої плани написати чергову книжку Українському радіо розповів журналіст Микола Семена, в будинку якого 19 квітня 2016 року ФСБ провели обшук та засудили на 2,5 роки умовно і з забороною вчиняти будь-яку публічну діяльність.

Що у вашому випадку означала заборона публічної діяльності? Писати у соцмережах?

– Заборона взагалі вести публічну діяльність: суд закінчився, ми з адвокатом попросили в судді роз’яснити вирок, на які саме види публічної діяльності він поширюється. Вона відповіла нам відмовою на дві сторінки, але в тій відмові був один абзац, де виявилось, що заборона поширюється на всі види публічної діяльності. Йдеться і про публікації в пресі, і в інших ЗМІ, і в мережах. Ми боялися, що можна йти по вулиці повз якийсь мітинг, то могли там схопити і звинуватити в тому, що ти був учасником мітингу, а це вже публічна діяльність. Я навіть не міг піти на збори чи обговорення якоїсь книги в бібліотеці, тому що якби я там виступив, це була б публічна діяльність. […] Я дуже складно пережив ці два з половиною роки, тому що загалом журналістиці віддав 50 років свого життя і раптом я був як риба, витягнута із води.  

[...] Мені спала на думку ідея написати книгу, я зараз готуюся до цього, узагальнення про політичну ситуацію, про Крим взагалі. Це буде не хронологія, не репортаж, як перша книга, а саме філософське осмислення тієї ситуації, яка там відбулася. Крім того, ми списалися з моїми односельцями і збираємо зараз матеріал, аби написати книжку про моє рідне село Вороньки Чернігівської області. Воно дуже велике і знамените тим, що в ньому поховані декабристи Волконський та Поджио.

18 лютого вам вдалося виїхати з окупованого Криму на неокуповану українську територію. Це був складний виїзд чи завершення терміну ув’язнення дало одразу свободу пересування?

– Перебування там в неволі було дуже тяжким, тому що за їхніми умовами я мав двічі на місяць приходити у поліцейське відділення і там реєструватися, пред’являти себе, доводячи, що я ще не втік. Потім там же треба було заповнювати анкети, в яких треба було описувати, чим ти займаєшся останній час, від відвідин до відвідин. Йшлося про те, що я робив, чи не вчиняв якихось злочинів, правопорушень, як я ставлюся до алкоголю, наркотиків, які відносини у мене з сім’єю, сусідами і багато іншого. Контроль був тотальний. Крім того, періодично вони приходили з комісіями, це так звана "проверка на дому". Перевіряли, чим займається засуджений.

Я намагався якомога скоріше виїхати, тому ніяких порушень вони не знаходили. Я намагався в цей період, коли пішли перші обміни, виставитися на обміни і навіть писав заяву, що я не заперечую проти обміну. [...] Але так не сталося і я розумів чому: хлопців за гратами треба було першими звільняти. Адже в мене було більше свободи та менше страждань. Але як тільки в нас з’явилась можливість, то наші адвокати подали клопотання про припинення строку і зняття судимості. Суд розглянув його і не знайшов підстави, щоб далі мене затримувати. Таким чином я зміг виїхати.

А ви пам’ятаєте матеріал, який запустив переслідування?

– Я працював більше 20 років власним кореспондентом газети "День" в Криму, а коли сталася анексія, з’явився сайт "Крим.Реалії" і мене запросили дописувати туди. Як кореспондент я протримався два роки. Спочатку в нас була певна свобода слова, ми мали офіс, посвідчення, які пред’являли, ходили на пресконференції. А потім в один день над дверима нашого офісу з’вилася відеокамера, яка записувала всіх, хто виходить і заходить. [...] Вони почали боротися із вільними журналістами, які перебували в Криму. Був складений список заборонених журналістів, який був надісланий всім керівникам у всі міністерства, підприємства. Чиновникам заборонили спеціально давати інформацію журналістам із цього списку, в якому був також і я. був також і список ЗМІ, серед яких була й газета "День", і "Крим.Реалії". Тоді ми пішли в підпілля: я весь час писав під псевдонімами, але місцеві чиновники весь час їх вираховували. Тому я мав весь їх змінювати. За весь час використав, мабуть, двадцять різних імен. І коли пройшла інформація, що в Криму дислокується батальйон кібервійськ, я зрозумів, що рано чи пізно вони з’являться до мене, тому що для об’єднань такого рівня нічого не вартує відслідкувати інформацію, яка проходить по телекомунікаційних сітках. Це в Криму робилося постійно: записувався весь ефір, після чого він аналізувався спеціальними машинами по кодових словах і це відслідковувалося. Так вони звернули увагу на мою статтю "Блокада – первый необходимый шаг к освобождению Крыма".

Яке ваше ставлення до обмінів? Кого повинна віддавати Росії Україна?

– Ті люди, які потрапили в полон, підвал, ізоляцію дуже страждають і в будь-якому разі їх треба звідти визволяти. Для цього можуть бути різні способи, різні форми, але своїх людей ми повинні забивати і звільняти однозначно.

Сьогодні в Криму відбувається фактичне заміщення населення, зокрема, продовжується "повзуча" депортація кримських татар і деяких українців. Звісно, сьогодні російська влада не може повторити 18 травня 1944 року, посадити всіх небажаних в Криму у вагони і виселити. Але проводиться поступове витіснення небажаних елементів. Виселених звідти вже, мені здається, десятки тисяч.

З іншого боку, в кожному місті Криму сьогодні є по 4-5 чи більше районів, у яких будуються величезні житлові комплекси. [...] Це все будується не для кримчан, хоча влада й говорить, що все підпорядковано їхнім інтересам. Насправді туди привозять емігрантів з Росії і надають їм пільгові кредити, пільгові ціни на житло і Крим заселяється тими людьми, які все життя прожили в Росії.

ФОТО: Високий замок

Крим зараз заселяється людьми, які все життя прожили в Росії – кримський журналіст Микола Семена

Новини по темі