Мобільний додаток

Ахтем Сеітаблаєв: Віра – це не стільки проведення релігійного обряду, як маркер "свій-чужий"

23.11.2019 р., 10:05

Про те, як творчість допомагає людині почуватися вільною навіть у полоні, досвід повернення кримськотатарського народу додому та чим є віра для людей, яких намагаються знищити, розмовляли в ефірі радіо Культура з виконавчим директором Кримського дому, актором та режисером Ахтемом Сеітаблаєвим.

"Творча людина, якщо в неї є хоча б мінімальна можливість творити, щоб бодай умовно вийти із ситуації полону або несвободи, дійсно має надпотужний інструментарій і цим, можливо, людина, яка займається творчістю, більш вільна, аніж людина, яка нею не займається", – сказав Ахтем Сеітаблаєв.

У кримськотатарського народу, за його словами, є принаймні один досвід повернення додому – на початках Незалежності України після депортації: "Цей шлях був непростий. Я не можу уявити, в якій атмосфері жили мої батьки: коли їх депортували, мамі було шість років, а батькові – чотири. Батько дуже слабко пам’ятає цей період депортації, мама пам’ятає дуже добре. Деякі спогади мами згодом навіть увійшли як епізоди до стрічки "Хайтарма". Уявіть собі, що коли я навчався в четвертому класі, а це був махровий Радянський Союз, наш клас і школа, як і кожні в моєму місті був міні моделлю СРСР. Наші батьки добре знали, що таке Радянський Союз, комуністична ідеологія і що вона робить по відношенню до нас. І коли навчаючись, ти чуєш, наприклад, що визволення Криму під час Другої світової війни відбулось би меншою кров’ю, якби не тотальна зрада кримський татар, я з цього зрозумів тільки одне, що моя мама, тато, дід, мої брати і брати моєї матері – зрадники, а я з дитинства грався з їхніми орденами, медалями, бо вони всі воювали в складі Червоної армії. Ми починаємо ставити питання вчителю, відбувається скандал. І наступного дня нас з батьками викликали до школи. А по суті місто, в якому ми жили, було побудоване депортованими та політв’язнями. Але загалом я не можу уявити, як жили мої батьки, якщо в 1983-84 роках, то що чули мої батьки під час того, як мешкали в місцях депортації, спочатку в землянках, тому що не дозволяли нічого будувати. Як потім потроху вставали на ноги, дали життя нам, зробили все для того, щоб ми отримали освіту, повернулися врешті-решт в Крим. Україна була єдиною республікою в складі СРСР, яка не перешкоджала особливо поверненню кримських татар. Але відверто скажу, що в Криму нас ніхто не чекав і перші роки".

"Щодо віри, то з власного досвіду я знаю, що коли ти залишаєшся один, в багатьох кримських татар виникає таке відчуття, що він або вони, або ми – одні. І з тими викликами та пресингом, який зараз існує у тимчасово окупованому Криму, іноді виникає таке відчуття і ця емоція з часом збільшується. Як на мене, це жахливо, тому що може потім перерости або в зневіру, або в звикання до ситуації і намагання до неї прилаштуватися. І, як на мене, найбільш жахлива ситуація має місце, коли твої діти будуть виховані твоїм ворогом", – розповів режисер.

Він пригадав, що під час депортації мав відчуття повної згуртованості кримськотатарського народу: "Можливо, це цілком природно, коли тебе як людину, як представника певного народу зі своїми традиціями, історією  намагаються знищити.  Якщо почати аналізувати, з’ясується як багато було брехні. І віра – це не стільки проведення релігійного обряду, скільки маркер "свій-чужий". І тому це ще один інструментарій для того, щоб відчувати свою поєднаність, що нас мало, ми одні".

ФОТО: радіо Культура

Ахтем Сеітаблаєв: Віра – це не стільки проведення релігійного обряду, як маркер "свій-чужий"

Новини по темі