— Ти по суті є солістом — у тебе є сольні номери на бандурі? А чи пишеш ти власні твори?
— Свої власні ще не писав. Для оркестру ще ні. Тобто були аранжування такі, що дійсно я можу сказати, що я ними пишаюсь, тими аранжуваннями. Але свої саме власні теми ще не розписував.
— А долучаєшся до ідей співпраці НАОНІ з всілякими цікавими зірками?
— Якщо брати те, що я працював з Onuka, а потім Onuka працювала з нами, то напевне долучаюсь. Але загалом це швидше групи шукають нас і вже домовляються з керівництвом.
— А, до речі, про Onuka — чому така коротка співпраця?
— Я якось дуже боявся їх підвести, чесно кажучи. Коли ми тільки писалися, я взагалі думав, що я там зайвий в принципі. Тому що дають мені електронні барабани і бас — щось нам напиши. А там музика, ну зовсім електронна. Це був перший їхній проект, тобто перший альбом, перші записи. Ніякої музики, навіть вокалу не було. І було дуже цікаво. Я їм награв таке народне або якийсь такий фьюжн, просто картинки. А вони потім то зробили, склали і вийшло дуже гарно. З їхньою музикою просто якісь мої вкраплення. А потім було декілька ефірів. Навіть ще виступів не було, просто ефіри. А в нас робота була така в оркестрі дійсно просто насичена. А їм треба бандурист, який їздить...
— То тебе можна аносувати як "перший бандурист Onuka"?
— Напевно. Я сподіваюся. То було цікаво почути, як воно все збоку. Напевно, я не дуже така далекоглядна людина в плані музики, тому що дійсно мені було якось незвично. Це був для мене такий авангард…
— НАОНІ — великі молодці. Особливо останнім часом: ця співпраця з Onuka, Євробачення...
— Воно було й до того. Солісти приходили. Ну не рокери, а попсовики, хотіли щось з нами заспівати, от такого, як ми. Тобто ми не грали їхнє…. Це були зовсім різні світи. А потім це був якийсь перший ювілей такий великий, ми в "Україні" мали концерти і грали італійців, пісні 80-90-х, потім АВВА. І воно десь потрохи, потрохи десь ті твори почали залучатись. А потім дійсно з'явилися продюсери, які запропонували організовувати концерти. А оркестру це цікаво, тому що в нас є плани і все решта. Тому що це державний колектив, який має свої закони буття.
— Це дуже круто, що ви стали таким брендом, трендом.
— Так. Але треба над цим працювати. Чесно кажучи, робота не припиняється зовсім і треба постійно щось привносити навіть в те, що є вже. Тобто програма завжди різна. Ми граємо концерт, потім наступний концерт, якщо на тому самому майданчику, то треба щось трошки змінити, трохи щось додати інше. І це безліч програм. Робота постійно триває. Намагаємося, тому що коли ти вже доскочив туди, то вискакувати звідти не можна. Треба триматися і робити. Але для оркестру це дуже класно, тому що є таке відчуття, що ми робимо те, що людям подобається.
Весь ефір програми слухайте тут
Тарас Столяр. Фото Facebook
