З 12 по 20 липня в Одесі відбувся ювілейний, 10-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Ведуча Радіо Культура Катерина Толокольнікова поспілкувалася з найцікавішими гостями фестивалю й підготувала спеціальні випуски програми "Майстерня".
Вона встигла поговорити з режисером Антоніо Лукічем, фільм якого “Мої думки тихі...” нещодавно здобув визнання на фестивалі у Карлових Варах. Так само не залишилась картина без нагород й власне на Одеському кінофестивалі.
Зокрема, фільм Лукіча здобув "Приз глядацьких симпатій". А актриса Ірма Вітовська за роль у "Мої думки тихі..." виборола приз за найкращу акторську роботу. І спеціальну відзнаку оголосили Андрію Відаговському за виконання головної ролі у цьому ж фільмі.
Крім того, кінокритики з Міжнародної федерації кінопреси також обрали саме "Мої думки тихі..." й назвали його найкращим повнометражним фільмом в національній конкурсній програмі.
— Чи очікували ви стількох відзнак у Одесі?
— Окрім дуже сильного стресу і хвилювання, я вважаю, що сам показ фільму, прем'єра — це вже був маленький тріумф. Тож я не можу сказати, що отримав велике задоволення, адже весь час я хвилювався та не міг навіть нормально усміхнутися. Скоріше, я не знаю, були якісь спазми на обличчі. Звісно, показ пройшов чудово і через це ми очікували, що якщо будуть якісь призи, то це вже буде якимось приємним бонусом до чудової реакції глядачів.
Тому коли наша актриса Ірма Вітовська здобула приз за найкращу акторську роботу — це було, мабуть, найприємніше. Адже ігрове кіно, воно все про акторів.
— Які відгуки отримували від глядачів та від колег в Чехії?
— Доволі різні. Але я дуже задоволений, що ми обрали саме Чехію для прем'єри. Мені здається, через те, що ми показували фільм там, його прийняли дуже живо і дуже класно реагували глядачі. Адже традиція саме чеського кіно, на відміну від, може, німецького або ще якогось, відрізняється тим, що вона зростала на ранніх фільмах Мілоша Формана, а це трагікомедії. Тому все, що ми хотіли сказати нашою інтонацією, нашим жанром — все це було дуже добре зчитано.
— А як виникла ідея цього фільму?
— Ця історія заснована на реальних подіях. Це історія про одного мого старого друга, який підробляв фрілансером. Взагалі фріланс, я б сказав, це така ознака нашої генерації. Тобто це займатися чимось без якихось чітких понять, що саме ти робиш. І він працював фрілансером і отримав замовлення записати звуки тварин української фауни. Він взяв свого батька, вони поїхали по Черкаській області і стукали в двері, щоб записати там свинку, корівку. Мені здалося, що це дуже чудовий привід побути разом із батьками. Я взяв це за основу.
— Але поміняли батька на маму?
— Спочатку поміняв батька на діда, а потім батька на маму.
— І присвятили фільм усім мамам. Чому власне така присвята?
— Ця тема з мамами — вона дуже резонує в моїй свідомості через те, що… Я не знаю. Ми діти 90-х і багато з нас — це ті самі хлопці, які були вирощені та вихованні мамами. Це така, мені теж здається, ознака цього покоління.
— А який шлях далі буде у фільму? Власне, чи заплановані ще участі у фестивалях?
Так, у нас є список. Там близько 50-ти фестивалів, куди ми б хотіли податися. Це таке невеличке фестивальне турне, на яке треба набратися терпіння та сил. Після чого фільм, я сподіваюся, вийде в український прокат.
— А чи буде прокат в інших країнах? Чи відчули інтерес до фільму?
— Взагалі, комедія — це такий жанр, який складно перекласти. Дуже важко експортувати саме гумор. Тому інтересу, звісно, не так багато, як би до, наприклад, якоїсь там драми. Адже драма набагато легше продається, мені здається. З комедіями трошки складніше.
— А над яким зараз працюєте фільмом?
— Хоч як дивно, зараз працюю над спортивною драмою. Але там ще не зрозуміло, чи все вийде чи ні.
Весь ефір слухайте тут
Антоніо Лукіч. Фото Facebook
