Професор історії, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій в студії радіо "Культура" у програмі "Культура. Live" розповів про новий проект, ставлення до Ленінопаду та революцію гідності.
На цьому тижні ви будете говорити з інтелектуалами про революцію пам’яті в сучасній Україні і певним мотивом цієї розмови буде "Гудбай Ленін".
— Я буду говорити з українцями про проект, який ми розпочали в Гарварді кілька років тому, мапу або цифровий атлас України. Один з модулів присвячений сучасній Україні, революції пам’яті в контексті Майдану та війни. Наочно це було показано на прикладі знищення пам’ятників, зокрема Леніну. Будемо говорити про те, що до цього призвело та що нас чекає, що буде з п’єдесталами та чи з’являться нові герої або антигерої.
Я особисто вперше побачив Леніна, коли приїхав до Києва. Це є таким собі феноменом з одного боку, проте тим, який не покриває всю Україну. Чи аналізували таке явище ви?
— Наш проект пов’язаний з візуалізацією процесів, які відбуваються в Україні, зокрема на карті. Ми дивилися на Ленінопад з регіональної точки зору. Я буду говорити в проекті про те, що Революція пам’яті відбулася в центрі України. Центр після цього став законодавцем моди в розумінні історичної пам’яті. В цьому розумінні центр об’єднався із заходом, в Україні вперше створилася більшість відносно того, як ставитися до комуністичного минулого.
Всі процеси, які пов’язані з формуванням ідентичності певною мірою дотичні з ландшафтом?
— На початку 90-х в Україні було близько 5 з половиною тисяч пам’ятників Леніну, ми були однією з найбільш люблячих Леніна республік. Найбільша кількість пам’ятників була в Івано-Франківській області. Це був імперський проект для позначення території. То коли ми говоримо про 5.5 тисяч, то в першій хвилі Ленінопаду було знищено 500-600 пам’ятників, потім 1300. Ці речі досить складно уявити в голові. Коли ти їх уявляєш у візуальній формі, тобто на карті, значно краще розумієш ці речі. Представлення на території є одним із методів візуалізації.
Пам’ятник Леніну може впасти та чи зникне він зі свідомості?
— Для старшого покоління важко прощатися з речами молодості. Це шок для частини населення, але суспільство його переживе за рахунок зміни уявлення, що ж таки ці пам’ятники собою являють. Дуже добре, що українське суспільство взяло паузу і не змінює одну "голову" на інші, заміщуючи старі постаменти новими.
Наскільки метафора "революція пам’яті" буде претендувати як термін, щоб пояснити, що з нами відбувалося?
— Я думаю, шо революція тут є метафорою. Те що в нас сталося, з усією повагою до тих подій, відбувалося досить недовгий проміжок часу, а революція визначається кардинальними змінами. Залишається питання: на скільки все це втримається та як позначиться. Я досить комфортабельний вживати цей термін відносно того, шо сталося, бо це справа викиду колись домінантного наративу про те, хто ми є та звідки йдемо.
Лакуна пам’яті заповнюється більше подіями чи людьми? Подія в деякому сенсі заміняє монумент?
— Події дуже важливі, але ми люди і в нас є інтерес до інших людей. Є інтерес до взірців, є потреба засуджувати, позиціонувати себе. Людину ніщо не замінить як фокус суспільної ваги. В цьому контексті колись вузьке націоналістичне гасло: "Слава Україні! Героям слава!", де є герої, стало національним та загальноприйнятим. В суспільства є попит на героїв та героїчні сторінки. Але для того щоб мати героїв не потрібно мати перемоги. Герої найкраще проявляються в моменти поразок і важких часів.
Чи є необхідність сьогодні "перевинаходити" Україну ?
— Мені здається, що Україна та українське суспільство перевинаходять самі себе. Ніхто не сподівався 5 років тому, що знайдуться люди, які будуть віддавати життя за Україну. Треба зрозуміти ті позитивні моменти 2013 року й перетворити їх на якийсь напрям. Підтримати суспільство обраному шляху.
Яка ваша найсвіжіша книжка написана українською мовою?
— "Остання імперія" ще не вийшла, обіцяють на початку наступного року. У вересні у Львові я презентував книжку "Царі та козаки" (про покровську іконографію). Це є переклад книжки, яка вийшла англійською, мій останній внесок в історію.
Ви є тим істориком, який перекладений російською. Чи знаєте ви, яка рецепція в російському колі про те, що ви пишете?
— Трохи бачу відгуки у Фейсбуці. Серед ліберальної російської публіки такий погляд на Україну сприймається цілком позитивно. Те, що мої книжки існують різними мовами мене дуже тішить, адже це означає, що ми всі на одній історичній сторінці.
Остання книга Сергія Плохія "Чорнобиль: історія ядерної катастрофи". Вона активно обговорюється на сторінках західної преси, бо ця історія написана людськими голосами.
Лекція історика відбудеться 8 листопада о 18.30 в Національному музеї Тараса Шевченка. До речі, його цифрова карта тільки входить в Україні та є першим проектом з цифрової гуманістики.
Ведучі: Олена Гусейнова та Василь Шандро.
