В різні місцеві ради по всій Ірландії балотується четверо українок. Історія Наталії Красненкової

В різні місцеві ради по всій Ірландії балотується четверо українок. Історія Наталії Красненкової

В ефірі Українського Радіо журналістка Наталя Соколенко розповіла історію про те, як українка через широкомасштабне вторгнення не просто дає раду собі, своїм друзям, своїм дітям, які опинилися вимушено разом з нею за кордоном, а й намагається подати голос української громади в органах влади цієї країни. Мова йтиме про Ірландію і про участь громадянки України Наталії Красненкової у виборах до місцевої обласної ради. Вона балотується до Ради графства Керрі на місцевих виборах, які відбудуться 7 червня одночасно з виборами до Європейського парламенту. Отже, як обираються до органів влади в країні ЄС і як це можуть зробити іноземці?

0:00 0:00
10
1x

Фото з ФБ-сторінки Наталі Красненкової

Як ти прийшла до цього рішення, що тебе спонукало заявити про такі наміри?

Я щодня працюю з українцями, як ком'юніті воркер — це щось на кшталт спеціаліста з розвитку громади, менеджера громади,  соціального працівника. І щодня я зіштовхуюся з безліччю проблем українців: інтеграційних, мовних, працевлаштування, освіти, підтвердження дипломів і так далі. Очевидно, що всі ці українці приходять до мене за допомогою, але інструментів допомогти, як спеціаліста в громадській організації, в мене небагато. Тому я подумала, що ми можемо легально скористатися цим правом, яке дає Ірландія — балотуватися і голосувати тільки на місцевих виборах і піти в місцеву раду. Я живу в графстві в області в Каунті Керрі, тому я можу піти в раду округу Керрі. Тоді, я підозрюю, в мене буде більше інструментів для розв'язання щоденних проблем українців. І я можу бути українським голосом, голосом нашої громади на рівні обласної ради Каунті Керрі. Це була ключова річ, яка мене штовхнула на це. Також минулого року я закінчила тут в Ірландії Академію лідерства мігрантів. Викладачі, ментори, наші однокурсники — всі дуже підтримують одне одного. Остаточно підштовхнула мене на цю авантюру наша викладачка, яка сказала мені йти, що у мене може все вийти і тому варто спробувати. Ірландія дуже емігрантська країна, вони самі дуже багато емігрували з 19 століття і перше, що вони робили, емігруючи до США — йшли в місцеві органи влади, щоб відстоювати інтереси своєї громади. Відповідно зараз 12% Ірландії складають люди з мігрантським бекграундом. І тільки 1% представлений у владі. Тому ірландці спокійно ставляться до цього, вони це рішення вітають, мої колеги на роботі також вітають це рішення і я думаю, що я можу бути голосом української громади, тут, в Керрі, відстоювати інтереси наших українців. 

Не раді твоєму рішенню російські боти, які тобі прислали купу погроз і навіть телефонували і погрожували одразу після того, як ти лише організувала робочу групу щодо можливості українцям балотуватися на виборах до місцевих органів влади. Як на тебе це вплинуло? 

В Ірландії є невеликий відсоток праворадикально налаштованих людей, тут вони називаються фарайдс. Вони не чисельні, але дуже галасливі. Як правило, далі якихось погроз і хейту в соцмережах це не йде. Інколи в Дубліні і в Корку (великих містах) це може виливатися в якісь протести, на які приходять людей 20. Максимум, що вони можуть — це спалити шини, в Дубліні минулого року вони спалили тролейбус. Онлайн погроз було кілька, вони, переважно, стосувалися того, щоб ми забиралися в свою Україну і забирали своїх людей разом з собою, тому що ми сидимо тут на соціальних виплатах. Але для українки, яка була на одному Майдані і на другому, розумієте, три онлайн коментарі від хейтерів і кілька дзвінків насправді не зможуть зупинити нас.

Переходимо до твоєї програми. Що ти обіцяєш виборцям? Як ти агітуєш? 

Повноваження місцевих рад не такі великі. Але я хочу скористатися цим статусом (якщо він в мене буде) місцевого каунселоро — місцевого представника — тут це навіть не депутат, тут це представник. Я хочу скористатися цим статусом, щоб порушувати важливі питання для українців, зокрема на високому рівні, на державному рівні. Із того, що я бачу, окрім, якщо відсіяти щоденні побутові проблеми, які дуже тотожні, у мене є основних чотири пункти, які я вивела із розмов з українцями. 

Перше — це розуміння нашого статусу після 2025-го року. В березні 2025-го року закінчується Temporary Protection для українців в Ірландії і багато хто не розуміє, що робити далі, чи зможемо ми тут лишитися і в якому статусі, якщо війна не закінчиться. Зараз я зустрічаюся із виборцями і в мене є багато пенсіонерів, тому що, напевно, пенсіонери більш активно ходять на вибори і на зустрічі з кандидатами.

 Україну та Ірландію поєднує активність пенсіонерів на виборах?

Так. До речі, тут так само на референдуми ходять переважно пенсіонери. Так от пенсіонери з окупованих територій… Що робити з ними, куди їх відправляти? Наприклад, їм зараз нема куди повертатися. Тому перше питання, яке турбує українців: хто ми після 2025-го року в Ірландії, чи можемо ми тут лишатися, працювати, чи треба всім повертатися, чи треба міняти статус? Оце питання невизначеності підвішує багатьох людей, зокрема в працевлаштуванні і в розбудові, наприклад, відкриття власного маленького бізнесу. Тому що ти можеш зараз відкритися, а завтра тебе попросять звідси, ти не знаєш, куди тобі вертатися, бо твоя територія окупована. 

Другий момент, який я б хотіла адвокатувати — це питання житла. Бо зараз приблизно 70% українців тут, в Ірландії, живуть в житлі, наданому державою. Тобто це готелі, b-n-b, якісь будиночки літні, які держава оплачує господарям і вони віддаються українцям. Але після 2025-го року всі ці програми можуть закінчитися і де будуть жити українці — ми поки що не знаємо. Тому адвокатувати питання житла я би хотіла так само. 

Третє — це питання визнання дипломів. Складне питання також, не місцевого рівня, тому що зараз у нас 51% в нашому Каунті людей з вищою освітою, але вони не можуть працювати по спеціальності не лише тому, що недостатньо знають англійську мову, а тому, що підтвердити наші дипломи тут насправді дуже-дуже складно, довго, дорого і недостатньо вивчити мову. При тому, що Ірландія зараз відчуває нестачу лікарів, вчителів і багатьох-багатьох спеціалістів, ми могли би заповнити зараз ці спеціальності. Натомість люди наші висококваліфіковані працюють на низьких позиціях: клінінг-сервіси, миють посуд в ресторанах і так далі. Можна було би вивчити мову, але підтвердити диплом дуже важко. Оце питання! Треба з цим якось також вирішувати і принаймні його порушувати. 

І останнє — це відкриття малого бізнесу, те, що в нас називається ФОП. До мене багато людей приходить і вони б уже давно відкрили тут кав'ярні, салони по збірці меблів або якусь доставку їжі чи ще щось, але люди елементарно не знають законодавчого регулювання, як це робиться. Це робиться насправді дуже просто, але людям треба допомогти, людям треба ментора дати або створити якийсь невеликий офіс, в якому вони знайдуть україномовних представників, які розкажуть і супроводять їх, що треба на першому етапі зробити, на другому, який бізнес-план, що за кредитами ти йдеш сюди, ми з тобою робимо так і так, і таким чином через два місяці людина відкриває свій бізнес, людині добре, тому що вона починає заробляти більше, вона виходить з державного житла, вона починає винаймати собі самостійно житло, вона сходить із соціальних виплат, вона, зрештою, відчуває себе людиною, так як було в Україні, а не тою людиною, яка сидить на доплатах або отримує мінімальні гроші, миючи посуд в ресторані. У нас в готелі є прецеденти, коли головний бухгалтер крупної фінансової компанії в Україні, пенсійного віку жінка, миє підлогу в готелі. Тобто будь-який труд і будь-яка робота — окей, але ж вона може більше як для себе, так і більше зараз для Ірландії. Вона може платити більше податків. Ці основні чотири пункти, які я буду лобіювати, адвокатувати і битися за це. Не думаю, що це буде легко і не думаю, що це буде просто, але ці питання треба порушувати. І треба про це говорити, треба починати щось робити.

Які в тебе є ресурси і в який спосіб ти і твої конкуренти можуть достукатися до виборців?

Я іду, як незалежний кандидат, відтак я обмежена в ресурсах як в людських, так і в фінансових. Ті кандидати, які йдуть від партії, мають невеликі постери, на яких вони розміщують зовнішню рекламу. У них є допомога у веденні SMM, у них є допомога в рекламі SMM, є допомога в людях, які ходять безпосередньо від дверей до дверей — тут це найрозповсюдженіший спосіб агітації. Треба розуміти те містечко, в якому я живу, від якого я балотуюсь — воно має 14 000 населення. Ці люди один одного знають, це така стала громада і тут, в Ірландії, не ставлять великі білборди і немає якоїсь агресивної реклами, але тут на рівні спільноти люди постійно спілкуються. І тому депутати, кандидати ходять від дверей до дверей, говорять з людьми, питають, які є потреби, які є проблеми, розказують про свою програму і це насправді виснажливий процес, тому що треба обійти всіх 14 000 виборців. Оскільки я фокусуюся переважно на українцях, то мені трохи простіше, тому що українці компактно розміщені в кількох готелях b&b, то я просто кожен вечір по два, інколи три готелі об'їжджаю, обходжу, зустрічаюся з людьми і говорю, говорю, говорю, пояснюю, тому що зараз мій конкурент — це не інші кандидати. Зараз мій основний конкурент — це апатія і незнання українців про вибори. Якщо я подолаю цих конкурентів, то українці матимуть свого представника. Якщо я не подолаю цих конкурентів, тоді нічого не буде.

А чи всі українці знають, що, будучи громадянами України, все ж таки можуть брати участь у місцевих виборах?

Ні, не всі знають. В тому то й справа, що я займаюся такою, так би мовити, мобілізацією і просвітництвом, я розказую про те, що українці можуть взяти участь у голосуванні, що ви можете обрати свого претендента чи свого представника, а також я допомагаю їм зареєструватися, тому що процедури реєстрації і голосування відрізняються суттєво від України. Наприклад, до 19 травня необхідно зареєструватись онлайн, щоб ти був у списках виборців. Не всі люди це знають, не всі знають дедлайни. І якщо людина чула про вибори і готова голосувати, то вона не знає, як їй зареєструватися. Тоді треба прийти і допомогти зареєструватися, особливо людям похилого віку. Це насправді не складний процес, але для деяких людей це складно. Другий момент: як проголосувати? Як ми робимо в Україні: ми приходимо на дільницю, беремо олівець, ставимо хрестик або галочку, в гіршому випадку пишемо якийсь матюк і вважаємо, що наш громадянський обов'язок виконано. Я не знаю, чи пишуть вони тут якісь матюки проти імені кандидата, але тут вони беруть бюлетень. На всіх постерах зараз просять: "Я твій №1, голосуй за мене". "№1" — це не тому, що ти номер один у списках, а тому, що ти маєш обрати собі не одного кандидата, а двох, трьох, а може і сім. Ти маєш зробити такий хіт-парад. Наприклад, Наталя Красненкова — мій перший пріоритет, і мені ставиться цифра один, комусь ставиться два, комусь три і так далі. Можна ставити до семи, тому що від нашого електорального округу ми даємо сім місць в обласну раду. Після того, як ти пронумерував, у тебе є кілька претендентів, ти поставив на кілька конячок і щонайменше одна конячка точно прийде на фініш. Тому, коли закінчується голосування і починається підрахунок голосів, наприклад, якщо я перший номер, спочатку рахуються бюлетені з першими номерами, і ті, хто пройшов квоту або бар'єр, вони уже автоматично виграли. Але мій надлишок голосів, якщо я набрала більше, ніж потрібно, він переходить моєму другому номеру і він підтягується в рейтингу ще вище. Так само кандидат, який набрав найменше, він одразу вибуває і його голоси, ті, хто за нього голосував другим, третім номером, вони переходять цим кандидатам. Таким чином кандидати тут не конкурують, не мочать один одного і не виливають один на одного купу лайна. Кандидати тут кооперуються, вони кажуть: "Давай я буду агітувати за себе, як за перший номер, а за тебе, як за другий. І ти роби те саме". Тому що хтось із них в будь-якому разі виграє і поділиться голосами з іншими. Це просто фантастична шотландська модель, яку використовує Ірландія на виборах — поділитися голосами з іншим кандидатом. Таким чином виборець ніколи не програє, бо в нього завжди є один або два представники на рівні місцевої ради.

Давай ще поговоримо про підкуп в Ірландії. Чи були такі прецеденти? 

Я про підкуп такий відвертий не чула. Зрозуміло, що кандидати деякі уже один або два рази були в місцевій раді і їх на рівні громади вже знають і вони щось уже на рівні громади робили, відповідно до них уже є якась довіра або недовіра. Вони кажуть, що ми побудували 200 будинків соціального житла і ми будемо продовжувати, якщо ви нас оберете. Це не підкуп, це типова передвиборча агітація. Так само деякі кандидати заграють з українцями зараз, обіцяючи їм лояльність чи роздаючи їм так само соціальне житло. Чи буде це після виборів? Ми не знаємо, тому що ці кандидати виступають від певних партій, а на рівні парламенту чи на рівні Кабміну представники цих партій 2 дні тому почали переговори про скорочення допомоги українцям. Тому те, що зараз місцевий кандидат робить для українців дуже добрі речі, може обернутися потім тим, що по партійній лінії йому скажуть скорочувати це, тому що "наша партія вирішила скорочувати допомогу українців". А український представник незалежний, в мене немає ресурсів і це робить мене незалежною від партії і тоді я можу адвокатувати інтереси українців, незважаючи на те, що вони будуть скорочені на рівні партії в Дубліні, наприклад. 

Вчора я офіційно реєструвалася, як кандидат. По-перше, це дуже було прикольно, тому що вони навіть не спитали мої документи. Я забула паспорт вдома і я про це згадала лише вдома, коли я приїхала і побачила, що він лежить там. Я прийшла реєструватись, мені потрібно було заповнити паперову анкету, дати дві фотографії, я пройшла там певні процедури реєстрації, мені все розказали і після цього я стала офіційно зареєстрованим кандидатом. Тобто паспорт у мене не спитали, ідентифікаційний код у мене не спитали. Я думаю, що я ж можу назватися, як завгодно. Так само купа людей може зареєструватися, але вони про це навіть не думають. Так само ми розпитували про підрахунок голосів, як це відбувається і ми кажемо: "Окей, а тут от поле для маніпуляцій, а от тут можна вкинути бюлетень, а от тут можна зіпсувати бюлетень". А вони навіть не розуміють, вони кажуть: "А як це?" На щастя, вони з нашими передвиборчими технологіями незнайомі. Це прекрасно, я вважаю.

Ти повернешся до Києва ділитися цими знаннями?

Я повернусь до Києва. Я навіть свої офісні меблі нікому не віддаю і тримаю їх, тому що я планую повертатися і продовжувати працювати. Я щиро думаю, що мій досвід тут зміцнить мене, дасть мені більше навичок, дасть мені більше розуміння глобального ситуації, як працюють процеси, які будуть дуже-дуже необхідні Україні після завершення війни, коли ми будемо відновлюватися, коли ми будемо відбудовуватися. Тоді нам будуть потрібні, мені здається, люди з різним досвідом, і я сподіваюсь, що також і мій досвід роботи в міжнародних громадських організаціях може знадобитися. І якщо цей досвід буде роботи в міській владі, я думаю, що він буде дуже корисний нам. Чим більше українців будуть йти у владу, чим більше українців будуть зараз навчатися за кордоном, працювати за кордоном, тим більше ми привеземо нового і якісного в Україну, коли повернемось. Є ще три жінки українки, які балотуються в різні місцеві ради по всій Ірландії.