Ми боремося за цінності, які для європейців є самоочевидною даністю ― Кебуладзе

 Ми боремося за цінності, які для європейців є самоочевидною даністю ― Кебуладзе

9 травня ми відзначаємо День Європи на честь вшанування миру та єдності на Європейському континенті. Прикметник "європейський" дуже поширений і стосується всього ― від ремонту до якості життя. Про те, що ж таке Європа та яким є сьогодні наше уявлення про неї, міркував в ефірі Радіо Культура філософ і публіцист Вахтанґ Кебуладзе. Інтерв’ю провів журналіст Вадим Карп’як.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фотоілюстрація з відкритих джерел

Яке визначення Європи видається тобі найцікавішим та найвлучнішим?

Я б узагалі не працював із визначеннями. Інтелектуальна традиція, до якої я належу, це феноменологія і герменевтика, тому я працюю з описами. А опис ніколи не може бути остаточним, на відміну від визначення. І Європа також не може бути остаточною. Це не просто географічна пляма на мапі, а певний процес ― політичний, соціальний, культурний, релігійний тощо. Тому я би поговорив про кілька описів того, що таке Європа. Перше, що спадає на думку, це ідея британського історика Арнольда Тойнбі "А чим є Європа?". Для мене Європа це не так географічна позначка, як певне культурно-соціально-історичне явище. А Тойнбі відповідає, що Європа ― це насамперед дві речі: античний спадок і християнство. Якщо є зв’язок з античною культурою та якась християнська конфесія, то ми маємо до діла з Європою. Якщо ні, то це буде щось інакше. Для сучасної європейської ідентичності важливою є і метафора чеського філософа Яна Паточки, яка дає нам сподівання на порятунок. У перекладі з німецької це "солідарність приголомшених". Європейський слоган never again ― "ніколи знову" виростає з цієї приголомшеності. Тобто всі європейці після Другої світової війни, коли усвідомили весь жах, який відбувся, зрозуміли, що з таким рівнем насильства треба завершувати і нову Європу слід будувати на геть інших підґрунтях. І тут ми переходимо до питання про нашого головного ворога ― чи є Росія Європою? Античний спадок нібито є, також ніби наявне християнство, але вони не поділяють метафору, дуже важливу для нашої ідентичності ― "ніколи знову". Натомість чуємо і бачимо їхнє жахливе "можем повторіть".

Античність як основа Європи заклала протиставлення Європи та Азії. "Перси" Есхіла ― це перший випадок у літературі, коли греки постають як захисники цивілізованого світу, а Захід постає як антитеза до Азії, яка хоче західну цивілізацію захопити. Це ж звідти походить розподіл на Європу та Азію?

Може й так, що це закладено ще в давньогрецькій міфології. Звідти йде "Викрадення Європи". Якщо ми подивимося на Європу як процес ― від Античності й дотепер ― то можемо помітити, що це поступове розширення тієї сфери, яка підлягає моральній регуляції. Адже коли ми візьмемо античних авторів, приміром, Аристотеля, то його уявлення про демократію виглядає для нас дещо дико. Бо раби і навіть жінки не потрапляли до вільних громадян. Вільними громадянами були лише дорослі чоловіки, які керували полісом і мали обов’язок захищати його від ворогів. Ми маємо до діла у грецькій демократії з доволі обмеженою сферою моральної та політичної регуляції. У Середньовіччі все ще точилися дискусії щодо жінок, чи мають вони безсмертну душу, а сьогодні ми говоримо про те, що маємо поширити моральну регуляцію ― а це означає зменшення насильства ― не лише на людство і живу природу, а й на неживу природу. Лунають пропозиції замінити антропоцентризм на фізіоцентризм, коли центром моральної регуляції стає природа. Другий момент, який також іде від Античності, що Європа ― це не завершений проєкт Просвітництва. Попри те, що Просвітництво виникає доволі пізно, у XVIII столітті, сама просвітницька ідея присутня вже в Античності. Про це пише Едмунд Гуссерль, розмірковуючи про те, що є Європою. Європою насамперед є те, що сформовано в Античності як теос європейської цивілізації, тобто ціль. Ціль європейської цивілізації полягає в тому, щоб узгодити життя з вимогами розуму. Отже, маємо тут коріння просвітницького проєкту. Тобто це два пов’язані між собою процеси ― поширення моральної регуляції та узгодження життя з вимогами розуму.

Вахтанґ Кебуладзе і Вадим Карп’як у студії Радо Культура

Ідея об’єднання протилежностей під єдиним гаслом і робить Європу європейською. Чи можна говорити, що європейськість якраз полягає в тому, щоб намагатися різноманіття тримати вкупі, зберігаючи його та маючи єдність?

Щодо принципів об’єднання Європи. Ясна річ, уявлення греків про демократію докорінно відрізняються від наших уявлень. Грецька демократія це зовсім не демократія сучасної Європи, але все одно це праобраз нашої демократії. Наша демократія ― це рима до тієї. У Греції була культура полісів, і потім з’являється феномен Олександра Македонського, який намагався об’єднати усі ці землі та ще й захопити землі на сході, а тоді створити щось на зразок імперії. Але після Македонського відбувається занепад не лише його держави, а всього античного світу, і центр європейської цивілізації пересувається до Рима, де спочатку виникає республіка. Республіка ― це переклад діалогу Платона "Політея", римляни переклали його як "спільна справа" (Res publica). Тобто Рим спочатку виникає як спільна справа відповідальних та вільних людей, взоруючись на образи давньогрецьких полісів. І лише згодом виникає імперія, яка зрештою деградує. Тут виникає питання, а що ж насправді здатне об’єднати Європу ― республіка чи імперія? Як на мене, всі спроби об’єднати Європу як імперію зазнавали краху. Сьогодні ми маємо всього 70 років після Другої світової війни і робимо спроби об’єднати Європу не як імперію, а як республіку. І тоді буде ота єдність у розмаїтті. Видається, що цей досвід об’єднання Європи саме як республіки, де ми зберігаємо все розмаїття народів, культур, релігій, є успішнішим для Європи та більшою мірою відповідає європейському етосу, ніж імперська модель. Щодо середньовічних міст не втомлююся повторювати, що Київ мав Магдебурзьке право, як і понад 100 інших міст України. Це були вільні європейські міста, і сучасна європейська демократія виростає із цих міст. Але ― очевидно, що ці міста взорувалися певною мірою на грецькі поліси. Тож ми знову повертаємося до античного спадку, який дотепер окреслює те, чим є Європа. Тому Європа ― це ще й політична культура вільних міст. Якщо ми подивимося на мапу поширення Магдебурзького права, то воно завершується на східних кордонах України. У сучасній Росії лише два міста, здається, мали аналогічну систему права. Часто-густо про Україну кажуть як про сільську націю і що не було українських міст. Але в Західній Україні навіть у селах були системи права ― на півночі німецька, на півдні волоська. Тому перекладати російське слово "община" українським "громада" видається некоректним. В українській традиції громада ― це ще й юридичне поняття, бо сільська громада жила за певною системою права. Був війт, суд і приватна власність, такий собі праобраз сучасної ринкової економіки та ліберальної демократії.

Складно обійти увагою неприємний момент, який досі існує ― неписаний, але дуже помітний поділ на стару заможну Європу, умовно Західну, та бідніших братів зі Східної й частково Південної Європи. Наскільки це є проблемою?

Тут відсилаю до книжки американського історика Ларі Вулфа "Винайдення Східної Європи". Автор показує, як поступово в європейському просвітництві вигартовується концепт Східної Європи, адже його просто не було. Була Європа і було щось за її межами. І поступово ці землі виходять на яв, зокрема через творчість просвітників, а також картографів. Вулф помічає, що коли ми подивимося на античний та середньовічний світи, то цивілізаційний поділ ― це поділ на розвинутий цивілізований південь і варварську північ. Далі відбувається обертання геополітичної осі. Схід сприймається як нецивілізований, а захід стає символом цивілізації та розвитку. Що відбувається в сучасному світі? Звідки береться поняття "Глобальний Південь"? Знову обертається геополітична вісь. Тепер вже є уявлення про цивілізовану північ та південь, який не дотягує. Тобто сьогодні маємо справу з двома процесами, які накладаються один на другий. З одного боку, обертання геополітичної осі, коли вже не так захід асоціюється з цивілізацією та розвитком, як північ. Водночас відбувається вже загадане поширення моральної регуляції на схід. Якщо подивимось на історію ХХ століття, то Радянський Союз ― це варварство, тоталітаризм, реінкарнація Російської імперії. Це радикальне насильство і повна відсутність моральної регуляції. І наслідком Другої світової війни було те, що імперія захопила нові зони впливу, стався відкат, проте кінець холодної війни ― звільнення цих територій. Постають нові незалежні держави, на які поширюється моральна регуляція та принципи розуму. Сьогоднішня наша війна саме про це. Коли ми переможемо, то поширення цивілізованого способу життя, морального і розумного, піде далі на схід. Брама Європи відсувається, якщо використовувати образ Сергія Плохія. Наша задача була б ― розвернути Росію дупою до себе. Щоб вони відчули себе брамою Європи. Зараз, на жаль, звідти пре зло. Але відсування брами Європи туди, до Уралу ― це геополітична задача. Однак це накладається на обертання геополітично осі, коли південь маргіналізується.

Україна є частиною Європи. Але на мовному рівні часто фігурує "поїду в Європу", "Європа нас не розуміє" тощо. Тобто ми, раціонально усвідомлюючи свою європейськість, внутрішньо ще не прийняли остаточно як доконаний факт, що ми і є Європа. Ти бачиш цю проблему?

Проблема очевидно є. Якщо говорити про політичний вимір, то тут є конкретний маркер. Ми не є частиною Євросоюзу та частиною Шенгенської зони. Тому на політичному рівні ми лише асоціюємося з Європою в усіх сенсах цього слова. Але я б додав ще один вимір. Європа ― це ще й певна система цінностей, і тут Україна перебуває в амбівалентній ситуації. З одного боку, ми були висмикнуті насильно з цієї системи цінностей, тому що такі фундаментальні європейські цінності, як свобода, гідність, солідарність, права людини, у Російській імперії ніколи не були важливими, а завжди сприймалися як загрозливі. А для нас ці цінності важать, і в цьому сенсі ми європейці. Отже, ми поділяємо цінності з усіма європейцями, але водночас ми тут можемо бути не лише учнями, а й вчителями. Бо європейці отримують ці цінності pro bono від народження і не можуть зрозуміти, навіщо за це боротися та як можна за це вмирати. І тут ми певною мірою виступаємо як учителі та показуємо: ні, дорогі європейці, те, що ви вважаєте самоданним, таким не є, бо ви самі жили в державах, де був нацизм, фашизм і комунізм, де людська гідність і свобода  упосліджувалися. І сьогодні вони знову під загрозою з боку Росії ― одвічного ворога свободи та гідності. Ми сьогодні за це боремося, за ці європейські цінності для всіх європейців. Так історично склалося, що ми маємо боротися за те, що для європейців є самоочевидною даністю.

Нам треба вибудовувати різні комунікаційні рівні. Наприклад, слово "геноцид" сьогодні вже почали вживати щодо російської війни проти України, але наскільки важко було спочатку комунікувати це слово для німців, скажімо. Сьогодні європейці вже не сахаються цього слова. Ми перекладаємо з одного культурного коду на інший, тому треба шукати відповідні слова, риторичні фігури, для того щоб донести наші думки. У нас є для цього інтелектуальний ресурс, але ця діяльність має стати державною справою.

Останні новини
Промінь рекомендує: Віктор Павлік із треком "Як я тебе кохаю"
Промінь рекомендує: Віктор Павлік із треком "Як я тебе кохаю"
Показати приклад іншим ВНЗ. Тимофій Брік про "Альянс українських університетів"
Показати приклад іншим ВНЗ. Тимофій Брік про "Альянс українських університетів"
"Переобладнується будь-яка автівка": як проєкт "Драйвери" полегшує ветеранам водійський досвід
"Переобладнується будь-яка автівка": як проєкт "Драйвери" полегшує ветеранам водійський досвід
"Хто цей покупець в інтернеті?" — противниця онлайн-продажу тютюну та алкоголю, депутатка Булах
"Хто цей покупець в інтернеті?" — противниця онлайн-продажу тютюну та алкоголю, депутатка Булах
Саундтрек безтурботних днів: Околиця випустила сингл "Легко так"
Саундтрек безтурботних днів: Околиця випустила сингл "Легко так"
Новини по темі
"Я навіть не могла собі уявити, що здатна на таке" ― Софія Андрухович про новий роман "Катананхе"
Наталя Пасічник: Нам ідеться про боротьбу, а не пристосування
"Документальне кіно не залишає байдужим". Олександра Матвійчук і Ксенія Шиманська про "DocudaysUA"
Тарас Кремінь: У ставленні до української мови ми переходимо важливу межу
Українське Радіо не припиняло свого мовлення ні на мить — Дмитро Хоркін