"Мені дуже шкода, що ми так себе недооцінюємо", — Гундорова про потужну інтелектуальність української літератури

"Мені дуже шкода, що ми так себе недооцінюємо", — Гундорова про потужну інтелектуальність української літератури

Фото: НАН України

Леся Українка — не віднесена в часі та історії, її сенси потужно звучать в унісон з теперішнім часом, — заявила в ефірі радіо Культура Тамара Гундорова — українська літературознави­ця й культурологиня, авторка книги "Леся Українка. Книги Сивілли". Леся Українка мала дві війни; з хворобою, яка розтягнулася на 30 років, і з імперією. Але, якщо тема хвороби, на думку авторки, дуже інфантилізує і примітизує Лесю Українку, то тема імперії, війни і деколонізації вриваються в наше життя через її твори, і звучать вкрай сучасно та актуально.

Про спробу переосмислити біографію Лесі Українки, у якій переплелися хвороба і творчість, Україна і "чужина", політика й література, про те, хто така Сивілла, і чому її ім'я стоїть поряд з іменем Лесі Українки — розповідає  в ефірі Радіо Культура Тамара Гундорова — українська літературознави­ця й культурологиня, докторка філологічних наук, професорка, завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, авторка книги "Леся Українка. Книги Сивілли".

0:00 0:00
10
1x

Ви в своїй книзі звертаєте увагу на тему колоніалізму, спротиву і боротьби. І це вкрай актуально в часи, які Україна переживає зараз...

Книгу я писала до повномасштабного вторгнення. І попри те, що моє зацікавлення було сконцентроване на іншій темі, я, звісно ж, не могла оминути питання колоніалізму, спротиву і постійної боротьби з імперією. Сама Леся Українка говорила про те, що мала не одну війну: війну з хворобою, яка розтягнулася на 30 років, і війну з імперією.

Я цю тему досліджувала, коли детально аналізувала стосунки і вплив Драгоманова на Лесю Українку. З одного боку, вона йшла слідами Драгоманова, з іншого — вона з ним часто сперечалася. Була, скажемо так, неслухняною ученицею. Тож, зараз я із великим задоволенням дописала б ще один розділ, який би я присвятила саме цій боротьбі з імперією. Він би вкотре показав, на скільки багато облич та іпостасей має Леся Українка.

Онлайн-презентація цієї книги випала на другий день повномасштабного вторгнення, але все одно відбулася...

Останні матеріали до цієї книжки я надіслала ввечері 21 лютого 2022. А оскільки день народження Лесі Українки 26 лютого, я хотіла в цей день провести онлайн лекцію і розповісти про цю книжку, про свої ідеї. І попри шок та небезпеку через початок війни, думок відмінити лекцію у мене не було. В тій ситуації вона була потрібна і мені, і слухачам. І хоча паралельно з моїм голосом лунали сирени і вибухи, це нікого не зупинило. Це був тобі мій меседж, мій спротив, мій протест. Це була моя спроба показати, що ми тримаємося і прокладаємо діалог до світу. Це був мій голос на захист нашої спадщини, історії, культури. І я була дуже вражена, на скільки великою була тоді аудиторія. Леся Українка стала своєрідним щитом, нашою опорою, нашим захистом і зброєю в ті дні.

Ця воєнна реальність показала, що слово може бути зброєю

Абсолютно! Я не припиняю перечитувати Лесю Українку і вкотре переконуюся, як її сенси звучать в унісон з теперішнім часом. Не варто думати, що Леся Українка — це щось далеке, віднесене в часі і в історії. Леся Українка і війна, Леся Українка і імперія — це теми, на які можна дуже довго говорити.

Що б ви радили прочитати з Лесиних творів в контексті війни?

Це, безумовно, "Кассандра", де головною є тема Троянської війни. Леся Українка у когось прочитала, що кожен відомий письменник мусить написати про Троянську війну. Вона говорила, що, мовляв, от і я вже написала. Цей твір багатьма сприймається, як історичний. І Леся Українка з цього підсміювалася, тому що, коли вона писала про інші краї і інші часи, вона завжди писала про себе і про Україну. Ця драма нині дуже актуальна. До речі, коли я подивилася допрем'єрний показ нової постановки "Кассандри" в театрі імені Івана Франка, я була вражена, на скільки вона сучасно звучить, як в наше життя через цей твір вривається тема війни.

Раджу також почитати її поему "Бояриня", яку Леся написала, будучи в Єгипті.  В свої книзі я пишу про оцю її віддаленість, чужинство: бути збоку і одночасно всередині. "Бояриня" теж про чужину, про колоніальність, про імперську людину, про гібридну українську людину, яка йде служити імперії ніби-то на користь своїй Батьківщині. Але зрештою імперія її поглинає.

Ваша книга називається "Леся Українка. Книги Сивілли". Хто така Сивілла, і чому її ім'я поряд з іменем Лесі Українки?

Сивілла — це давньогрецька пророчиця. Це міфологічна постать, пов'язана з письмом, з книгами. Загалом, це феміністична тема, і вона є однією з провідних в книзі — тема жіночого письма і жінки, як автора. Сивілла — володарка сакральних пророчих книг про долю. Коли вона пропонує ці книги римському імператору, він не вірить їй і наказує їх спалити. Залишається тільки невелика їх частина, яка стає священною для Риму, і по якій згодом передбачають майбутнє. Ім'я і книги Сивілли — це прообраз жіночого письма і місця жінки в літературі. Для мене ця назва дуже символічна, тому що тема жінки, як автора, як пророка — одна з основних в творчості Лесі Українки. В "Кассандрі" Леся Українка теж піднімає питання, а ким є жінка у війні: вона жертва, бранка, учасниця; яка її доля, і хто їй вірить. Адже трагедія Кассандри — те, що їй ніхто не вірить,  тому що вона жінка і не має права бути пророком.

Чи ототожнювала Леся Українка себе з образом пророчиці, якій не вірять?

До певної міри, так. Вони часто обговорювали цю драму з Ольгою Кобилянською. Кобилянська активно спонукала Лесю Українку її завершити. Найвиразніше, найінтимніше зізнання Лесі Українки про "Кассандру" ми знаходимо в листі до Кобилянської. Там справді йдеться про жіноче письмо і авторство, як таке. Леся Українка зіставляє два типи пророкування — Кассандри і її брата Гелена, який теж був віщуном. Гелена — це модерний світ, в якому ми живемо, де медіа відіграє дуже важливу роль, де іноді потрібен обман.

Тобто це образ не дуже доброчесних медіа?

За цим усім стоїть значно глибша полеміка Лесі Українки із модерним часом. Одна з тем "Кассандри" — це старий материнський, патріархальний світ і модерний світ.

Тема хвороби Лесі Українки широковідома, й сама Леся писала: "Аби зрозуміти поета, потрібно відвідати його лікарню". Як сама письменниця ставилася до своєї хвороби?

Тема хвороби Лесі Українки, над якою іронізувала Оксана Забужко, називаючи Лесю "великою хворою", дуже інфантилізує і примітизує Лесю Українку. Бо ми одразу отримує посил про "бідну нещасну хвору Лесю Українку ". Осип Маковей в одній з перших рецензій  1923 року пише про її сумний настрій, бо вона хвора тощо. Пізніше Франко, можна сказати, ввів цю тему, сказавши: "Ця хвора слабосила дівчина виявилася чи не найсильнішим мужчиною в нашій літературі".

Хвороба — дуже серйозна культурна, антропологічна, соціальна, економічна проблема. З хворобою пов'язано не лише те, що Леся Українка страждала і боролася з нею. Це радянська парадигма, і цей посил прийнятий у нас. І мене це завжди дратувало, як і премія Лесі Українки для дітей, як і образ Лесі Українки, як дівчинки, до того ж, хворої. Хвороба — це те, з чим Леся Українка жила з дитинства, і це впливало на умови її життя. Вона змушена була постійно виїжджати на лікування. В листі до Драгоманова вона писала, що від неї вимагають "рослинного" життя, а вона не хоче так жити. Її лозунг — поки пишу, я існую. Хвороба Лесі Українки означала знайомство з зовсім іншими сферами життя: це не побут, не село, не бібліотека, не університет. Це — лікарні, санаторії, курорти.

Прочитавши вашу книгу, я усвідомила, що Леся Українка — людина з інвалідністю. І в її повсякденному житті, крім санаторіїв і курортів, є милиці, процедури, уколи, операції

Вона стикнулася з тим, що стає, зокрема, і об'єктом медичних маніпуляцій, змушена була носити якісь важкі апарати для того, щоб вона могла ходити. Тобто ми виходимо в сферу, в цілий напрямок культурної антропології, який досліджує роль хвороби в житті, в роботі, в обставинах, в світовідчутті людини. Як через неї можна прочитати більші сенси буттєвості, як такої.

Для Лесі Українки хвороба стає тим, що вона відкриває себе: з одного боку, вона бачить себе з середини, як суб'єкт, як людину активну, з іншого боку, вона бачить себе об'єктом чужого зору, зокрема, медичного. Вона, пройшовши операції, багато про це писала. Її листи — це послання, які дозволяють говорити про те, як у Лесі Українки формується оцей інакший погляд, не побутовий, не романтичний, не пейзажний. Це погляд через відсторонення, відчуження. Вона пише на такі теми, які не дуже обговорювалися, вона пише про морфій, пише про істерію. Вона писала, що страждала від двох недуг — туберкульозу та істерії.

В ті часи це був досить розповсюджений діагноз, який часто ставили жінкам, називаючи ним що завгодно: і стрес, і післяпологову депресію

Так, істерія — це ціла окрема тема кінця 20 століття. Значення цієї теми в культурі і літературі важко переоцінити, тому що це відкриває епоху модерності. Без цього взагалі важко уявити літературу 20 століття. Це тема біологізації людини. Літературу модернізму не можна собі уявити не лише без естетики потоку свідомості, але й без людини тілесної. Тілесна людина входить в літературу в кінці 19 століття. І Леся Українка ввела цю тему.

Хвороба Лесі Українки має цілком закономірний наслідок — потребу багато мандрувати. Існує інфраструктура санаторіїв, курортів, але це, певно мірою, і туризм. Тобто Сивілла — це і мандрівна пророчиця?

Почну з курортної культури, яка теж формується в кінці 19 століття. Це теж частина модерності, модернізму. Виникає нова культура, будуються санаторії, з'являється мобільність. Леся Українка вживає термін "дачна культура". Вона, до речі, курортній темі присвячує два своїх оповідання — "Жаль" і "Над морем". Загалом, в літературі є безліч творів, де дійство відбувається саме в санаторії чи на курорті.

А якщо подивитися загалом на її подорожі, можна сказати, що в Україні вона прожила значно менше, ніж в інших країнах. Вона сама казала, що була ніби витіснена за межі України. Вона померла на Кавказі, багато часу проводила в Криму, лікувалася в Італії, останні три роки жила в Єгипті. У неї була жага пізнань, в кожній країні вона знайомилася з життям людей, відвідувала музеї. Леся Українка і орієнталізм — це одна з тем, яка вже починає досліджуватися, і це одна з величезних тем в житті письменниці.

Ви повернулися з Прінстона, де читали курс, присвячений українській літературі. На скільки в світі знайомі з українською літературою?

На жаль, і в Прінстоні, і в інших західних університетах домінує русистика. Я читаю курс про українську літературу, і це відбувається вперше в історії Прінстонського університету. Приємно, що є зацікавленість і серед професорів, і серед студентів. Леся Українка може бути однією з ключових постатей в контексті розуміння, що таке імперія і деколоніальність. Поїхавши на операцію до Відня, побачивши західний світ, побачивши Європу, вона пише в листах, як "відчуває сліди кайданів на руках". Вона відчуває, що таке свобода, і що таке несвобода. Відтоді ця тема стає для неї однією з головних.

Драми Лесі Українки, її переписування світових сюжетів, засвідчують потужну інтелектуальність, яка стоїть на рівні з великими іменами. Мені дуже шкода, що ми так себе недооцінюємо. Теми і сюжети, які піднімає Леся Українка неймовірно цікаві і глибокі.

Від якого міфу про Лесю Українку варто відмовитися раз і назавжди?

Я би хотіла, щоб ми позбулися дещо примітивного уявлення про "Лісову пісню". Це текст, який має багато шарів: екологія, творчість, творення світу. В цьому творі Леся Українка вчить нас розуміти інакшу людину.