Нині державі треба думати, як мотивувати українців повертатися — Ольга Айвазовська

Нині державі треба думати, як мотивувати українців повертатися — Ольга Айвазовська

Нині державі треба думати, як мотивувати українців повертатися, зазначила Радіо Культура голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська. І в умовах відкритості кордонів Євросоюзу саме членство України в ЄС має бути одним із пріоритетів, щоб повернути людський капітал додому. Тому що переважна більшість тих, хто виїхав, прагнуть зберігати контакт з Україною, констатує Айвазовська. І вони краще ставляться до Батьківщини, ніж до виїзду. Бо раніше для них усе погане було в Україні: бюрократія, особливості комунікації з владою. А виявляється, що і в інших державах є ці проблеми. Ці нові досвіди потрібно переосмислювати і використовувати для того, щоб українці поверталися, наголошує Ольга Айвазовська. Вона розповіла про дослідження, здійснене у квітні-травні цього року соціологічною групою "Рейтинг" на замовлення Громадянської мережі ОПОРА. Його провели у Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Німеччині, США, Угорщині та Чехії.

0:00 0:00
10
1x

Ольга Айвазовська. Фото: ФБ-сторінка Ольги Айвазовської

 

— Щодо українців, які виїхали за кордон, ставлення в суспільстві неоднозначне, варто для цього зайти в соцмережі. ОПОРА вирішила дослідити кількість українців та їхню міграцію за кордон через війну. Розкажіть детальніше про вашу роботу.

Ми проводили своє дослідження у кількох країнах. Насамперед, хотіли з'ясувати, скільки українців виїхали: не просто перетнули кордон, а живуть, навчаються, працюють. Другий пункт – мотиви повернення, чи є вони; скільки визначилися з тим, повертатися чи залишатися за кордоном; скільки тих, хто вирішив залишатися, але не хоче втрачати зв'язки з Україною.  Україна нині стає однією з найбільших мобільних політичних націй світу. І справді є непорозуміння між тими, хто виїхав і тими, хто залишився. Мовляв, ті, хто виїхали, вони зрадники, а ті, хто залишився, не вболівають за безпеку дітей. І це непорозуміння не працюватиме в інтересах глобального суспільства і держави, яка буде зацікавлена в робочій силі, мізках, податках тощо. Для цього вона повинна бути достатньо гнучка, щоб враховувати інтереси обох категорій. Уже нині державі треба думати, як мотивувати українців повертатися. Також цей фактор є важливим в комунікації з нашими партнерами в питанні членства в ЄС. Як би дивно це не виглядало, але членство в ЄС може допомогти мобільній політичній нації жити в нових реаліях: ви можете навчатися в одній країні, жити в іншій, платити податки в третій, навчати дітей в четвертій і не хвилюватися, що факт перетину кордону – це, мовляв, назавжди. Це не назавжди. Це – тимчасове явище, якщо ви самі цього хочете. І в умовах відкритості кордонів ЄС саме членство в ЄС має бути одним із пріоритетів, щоб повернути людський капітал в онлайн вимірі, чи офлайн вимірі в Україну. Тому що всі, хто виїхав, окрім невеликого відсотка, мають намір більше зберігати контакт з Україною. І, що важливо підкреслити, вони краще ставляться до України, ніж раніше. І це не лише про тугу, а про новий досвід. Бо раніше, все погане було на території України: бюрократія, особливості комунікації з органами влади. А виявляється, що і в інших країнах є ці проблеми. Ці нові досвіди потрібно переосмислювати і використовувати для того, щоб українці поверталися. І дуже важливо попередити конфлікти в майбутньому, тому ми і розпочали це дослідження.

— Раніше соціологічні дослідження свідчили про те, що більшість українців мало подорожують. Серед них було багато таких, хто не виїжджав навіть за межі своєї області. Як змінилася кількість людей, які ніколи нікуди не їздили на тих, які змушені були залишити свій дім після 24 лютого 2022 року?

Коли ми питали громадян у країнах, які прийняли найбільше біженців з України, як вони живуть порівняно з тим, як жили раніше з точки зору фінансового стану, 55% стверджують, що вони жили краще в Україні, ніж живуть нині. Наголошую, опитування свіже, ми його закінчили в кінці травня. 22% говорять про те, що залишилися десь на тому ж рівні, і лише 17% знайшли кращі матеріально-фінансові умови, ніж були раніше. Отже, якщо 55% стверджують, що вони жили краще в Україні, ніж зараз, то я можу припустити (хоча конкретного запитання щодо подорожей не було), що це умовний середній клас, який мав можливість собі дозволити виїжджати за кордон, принаймні з туристичною метою. Тому, коли кажуть, що українці, які виїхали, шукали кращого життя, і вони його знайшли, це не зовсім відповідає дійсності.

Ми, до речі, називаємо цих людей не біженцями, а шукачами тимчасового прихистку. Наші люди мобільні, вони мають свободу пересування, право на роботу тощо. Тому це не ті біженці, які живуть в таборах, у них немає документів, і вони не мають права залишати цю територію. Нам потрібно досліджувати аудиторію біженців, ВПО, шукачів тимчасового прихистку за кордоном, щоб "зшивати" суспільство навіть в умовах, коли частина не повернеться.

До речі, 17%, які говорили, що знайшли краще життя, це приблизна та кількість людей, які не планують повертатися. Насамперед, це стосується тих, хто виїхав далеко – США, Канада, Велика Британія, Ізраїль. Досвіди у всіх різні, хтось може справді шукав кращого життя, але не знайшов. Але, в основному, мотив повернення один – безпека. Тобто, коли буде відчуття безпеки, це і стане ключем до вирішення проблеми.

— Давайте спробуємо змалювати загальну картину українців за кордоном, зробити своєрідний полароїдний знімок: чи добре їм там, чи знайшли вони роботу? Чи стали вони жити краще?

Умови перебування прямо залежать від держави. Тож зрозуміло, що коли люди виїжджали, вони шукали варіанти, де кращий соціальний пакет, працевлаштування, освіта, медицина тощо. І, очевидно, де легше знайти спільну мову. Бо, приміром, Польща прийняла найбільше українців не лише тому, що вона найближча з країн ЄС, і у нас спільний кордон. А й тому, що суспільно-політичне сприйняття українців там зовсім інше, ніж, наприклад, в Угорщині. В Угорщині не лише уряд Обрана ворожий до України, а й люди, які його обирають. І, повертаючись до питання мови, угорська дуже складна в розумінні, на відміну від тієї ж польської.

В питанні роботи все залежить від того, на скільки держава допомагає і сприяє в цьому. Кожна держава йде своїм шляхом. Наприклад, Великобританія мала спеціальну програму поселення громадян України в родинах місцевих мешканців: і це диверсифікація українців на території Великобританії. Тобто, ви живете в родині, й ви вже частково асимілюєтесь через мову, через навчання. Водночас, у маленьких містах не завжди можна знайти роботу. Там досить безпечно і комфортно, але, якщо ви мали кар'єру, вам важко буде її продовжити у Великобританії. Вам треба або шукати інше життя, або жити в межах того соціального пакету, який пропонує Великобританія, і який чималий. Натомість, Польща давала в більшій мірі можливість працювати, шукати себе, але це потребувало швидкого вивчення мови.

Навіть на прикладі цих двох країн я роблю висновок, що Великобританія спрямована на асиміляцію, розпорошення, а в Польщі – це переважно українські громади, які утворилися через велику кількість шелтерів. Варшавський університет оприлюднював дослідження щодо сплачених українцями податків, і з'ясувалося, що після 24 лютого українці сплатили податків більше, ніж польським урядом було виділено на соціальну допомогу.

І якщо трудова міграція з України після вступу Польщі до ЄС була переважно на рівні сезонної роботи, то після 24 лютого приїхали реально кваліфіковані люди, які дуже мобільні й швидко трансформуються в місцевий контекст. Це працівники ІТ галузі, середній бізнес, громадський сектор, який на багато більш кваліфікований в багатьох питаннях. Відповідно, все це доповнює Польщу, а не шкодить їй.

— Скільки українців змогли знайти роботу, проживаючи за кордоном?

Можу сказати однозначно – громадяни шукають роботу і знаходять. У тій же Польщі, в кожному районі великих міст є центри з пошуку роботи для українців. Там україномовний персонал допомагає оформити документи і знайти роботу відповідно до кваліфікації.

— Змалюйте портрет тих 17%, чиє матеріально-фінансове становище покращилося.

Кордони відкрилися для різних людей. Зрозуміло, що серед них є ті, хто ніколи не жив в умовах, які є типовими для Києва, інших великих міст України, а тим паче, для країн ЄС. Переважно це люди, які виїхали з маленьких населених пунктів, де вони працювали руками в тяжких умовах досить часто за мізерні кошти. Зрозуміло, що за кордоном вони знайдуть більш оплачувану роботу, ніж в Україні.

— На скільки тісні зв'язки з Україною у тих, хто за кордоном?

Таких, хто не повертався, їх небагато. Чисельність перетинів кордону демонструє нам, що відтік  зберігається в межах 31 000 за місяць. Ми всі знаємо, що населення старіє, тож європейці були зацікавлені отримати працездатних. Тому нам у майбутньому ще доведеться вести переговори, щоб їхні соціальні пакети не були "підсаджуванням на голку" заради людського капіталу. Нам наші громадяни потрібні. Потрібно буде створювати умови щодо їхнього "м'якого" повернення. Відбудова України не відбудеться без громадян України. Зараз 20% українців перебувають за кордоном. І це дуже багато.

Величезний відтік відбувся між груднем 2022 і березнем 2023 через блекаути. За ці 4 місяці виїхали і не повернулися 1,8 мільйона. Ті, хто виїхав через відсутність електрики, світла, інтернету, тепла, вони є, по суті, жертвами воєнного злочину. Зумисна міграція через обстріли цивільної інфраструктури є додатковим злочином. За роки Незалежності чисельність українців скоротилася на 8 мільйонів. За період з 24 лютого за кордоном перебувають 8 мільйонів 177 тисяч українців. Це величезна шкода демографії і людському капіталу в Україні. Ці цифри змушують нас думати, як створювати в перспективі програми відновлення. Якщо відбудова буде відбуватися на всіх рівнях за рахунок іноземних компаній, коли і підрядники, і працівники є іноземцями, якщо в ці програми не буде включено питання людського капіталу за рахунок вищих зарплат, гнучких умов тощо, нам із вами буде складно. Тому що за пару років війни ми втратимо громадян незворотньо.

— Що може мотивувати людей повертатися в Україну?

Окрім фактору безпеки, про який ми вже згадали, другий фактор – возз'єднання з родинами. Щоправда, якщо у чоловіків після війни буде більше мотивації заради об'єднання поїхати до родини за кордон, ми втратимо ще більше людей. Третій фактор – це робота. Плани відбудови країни, повторюся, повинні включати плани повернення людського капіталу. Якщо український ринок праці в умовах, коли буде багато інвестицій, а вони будуть, питання в тому, які задачі у цих інвестицій – примножувати капітал інвесторів чи створювати умови для повноцінної відбудови, якщо у нас будуть конкурентні умови порівняно з ЄС, це буде мотивувати повертатися.
Я мала багато зустрічей з великим європейським бізнесом, і всі вони очікують надприбутки на темі відбудови. Якщо українська сторона не буде наполягати на факторі людей, то оця передумова – робота – не буде реалізована. Це має бути комплексне рішення.
І останній фактор – це освіта. Західна освіта вчить "м'яким" знанням, вчить шукати відповіді, ніж мати фактичні знання – формули, правила тощо. На Заході точні науки на багато слабше викладаються. Українська середня освіта є досить конкурентною. І наші діти теж дуже конкурентні, і в них потрібно інвестувати.