Передачі з архіву Українського радіо

Чому ордер на арешт Путіну — лише за депортацію дітей? Депортація росіянами дорослого населення окупованих територій України.

Це відбулося в Херсонському обласному будинку дитини на самому початку повномасштабного вторгнення. І ця історія – в певному сенсі, унікальна в контексті депортації росіянами таких дітей. Станом на 24-те лютого 2022-го року в дитбудинку перебували 63 дитини. Почалась окупація і вивезти 63-х вихованців українська сторона не змогла. Росіяни вивезли дітей в окупований Крим, а двох з них ще в Херсоні викрали російські політики, і навіть таємно всиновили вже в росії. Як таке могло статися — розповідають очевидці, дослідники та учасники досудового розслідування цього воєнного злочину.

Депортація та незаконний судовий процес волонтера Миколи Петровського. Ця історія про події, що сталися на початку окупації Херсона росіянами у 2022-му році. Після обстрілів правобережжня Херсонщини ракетами і авіабомбами, боїв на землі і в небі, російські війська зайшли в місто. І тоді місцеві мешканці не побоялися вийти на мирні антиокупаційні мітинги, йшли зупиняти собою російські бетеери. В місті формувався спротив, який став легендарним. Але ближче до кінця березня вже окупаційна так звана влада заборонила проведення мирних зібрань, а на околицях та всередині міста з'явилося багато російських блокпостів з військовими та працівниками ФСБ. 

Світлана не бачила своїх дітей з 24 лютого 2022 року. Вона разом з дітьки жила в селі Каїри на лівобережжі Херсонщини. Щоб утримувати двох неповнолітніх дітей, часто їздила на заробітки в Одесу, а їх лишала на батьків. Територію, де знаходилось село, росіяни окупували з початку новномасштабного вторгнення і діти разом з бабусею і дідусем опинилися в окупації. Світлана на той час знаходилась в Одесі і не могла повернутися. Жінка була в розпачі. У пошуках допомоги звернулася до українського омбудсмена і згодом отримала допомогу в логістиці. Світлана до цих пір згадує свою подорож за дітьми і ніколи її не забуде. Всі разом вони намагаються адаптуватися до нової реальності. Ніколи в житті вона не могла уявити, що їх з дітьми роз'єднають росіяни.

Пані Олена виїхала з Маріуполя навесні 2022-го року. Їй довелося тікати з-під авіаударів росіян, і відтоді жінка живе у Вінниці. Два з половиною роки тому в пані Олени вкрали частину її самої, частину її життя — її донька, зять і онука зникли безвісті в Маріуполі. Це родина Толстокорових: Ольга, Павло та маленька Настя, онучка Олени. Пані Олена зверталася до Червоного хреста, ООН, українського омбудсмена та пошукових груп.

З березня до листопада 2022 року Херсон був окупований. Росіяни встановлювали свої порядки і змушували навчатися дітей російською. Коли ж окупанти зрозуміли, що українці починають контрнаступ, стали примусово вивозити дітей на непідконтрольні Україні терниторії під приводом так званого оздоровлення. Ця історія саме про такий випадок.

Сніжану Козлову росіяни роз'єднали з сином у фільтрувальному таборі. Сина помістили в лікарню, а мати зникла. Офісом Генерального прокурора розслідується магістральна справа по насильницьких зникненнях людей в результаті збройного конфлікту. В контексті розслідування цієї справи ідентифіковано близько двох тисяч людей, яких утримують в установах квазі-правових структур так званих ЛНР, ДНР, але ще більше вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Різні практики переслідування цивільних мають мету тортур як самих полонених, так і їх рідних, та всіх людей, що пов'язані з цими історіями. Тортури — це частина стратегії агресора, щоб зламати наш спротив.

За нормами Європейського суду, або європейського комітету проти катувань, має бути забезпечено три права для затриманої особи: право на захист, право на медичну допомогу і на зв'язок із зовнішнім світом. Росія вже другий рік порушує усі ці права, тримаючи цивільну мешканку з Херсона, Ірину Горобцову, в тюрмі в окупованому Криму.

21-річну Аню Єльцову вже два роки тримають у СІЗО Криму за проукраїнську позицію. Але за документами її затримали й відкрили судову справу зовсім нещодавно. Виявляється — це системна практика росіян.

Життя після втрати. Сергій та Людмила прожили разом довге життя і все робили разом. В них не було спільних дітей, і вони жили один для одного. Майже добудували власне кафе, але так і його і не відкрили...Тепер Людмила не може навіть повертатися туди, де пройшло їхнє життя.

Програму створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключно відповідальністю Національної суспільної телерадіокомпанії України і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу.