"Я б дуже хотів, щоб цього року тема Радіодиктанту була центральною в наших новинах, а не теракти і жертви" ― Артур Пройдаков

4.11.2022 р., 07:40
"Я б дуже хотів, щоб цього року тема Радіодиктанту була центральною в наших новинах, а не теракти і жертви" ― Артур Пройдаков

Українська мова та сучасні діти. Як заохотити дітей вивчати мову в школі, чи є на неї мода у позакласному спілкуванні та як відучити дітей від перегляду російськомовного контенту в інтернеті? Про це в ефірі радіо "Культура" міркував Артур Пройдаков, вчитель української мови та літератури, переможець премії "Вчитель року-2021".

0:00 0:00
10
1x

Як Ви стали вчителем української мови і літератури?

"Я дуже захоплювався українською культурою, літературою, музикою, мовою як такою. Народився і виріс я у російськомовному середовищі на Луганщині, у місті Стаханові, зараз це окупована Кадіївка. Мені подобалося вивчати і досліджувати українську мову на прикладі української музики, сучасної літератури та кіно і хотілося ділитися цим досвідом з іншими, розповідати, що українська культура ― це цікаве модерне явище. На той час, в середині 2000-х було засилля російськомовної масової культури у другосортних проявах. У 2007 році я здійснив свій вибір, вступивши на факультет української філології. І ніколи про це не жалкував, навпаки ― вдосконалююсь у професії, шукаю різні шляхи реалізації. Це не тільки викладання у школі, може бути проведення семінарів, тренінгів для колег-освітян, які хочуть покращити українську мову. Сьогодні професія вчителя української мови користується величезним попитом.

Якщо говорити про покликання, то сучасні підлітки дуже неоднозначно підходять до цього питання. Комусь треба взяти академічну паузу після закінчення школи, і вони беруть ще один рік, щоб краще себе пізнати, а потім вступати до якогось вишу. Сподіваюся, цьому сприятиме і реформа НУШ".

Який Ви маєте стаж викладання на сьогодні?

"Здається, іде 13-й рік. Починав я викладати у Стахановському педагогічному коледжі, також мав досвід роботи у Міжнародному центрі "Артек", ще до окупації Криму. У 2014 році я був змушений вихати з рідного міста і шість років працював на Сумщині у райцентрі Ромни. З 2020-го проживаю в Києві і працюю у приватній школі.

Навесні 2014-го до мене в клас увійшли троє людей у формі без розпізнавальних знаків і наказали зняти стенди з цитатами Гончара, Сухомлинського та ін. І я зрозумів, що чогось доброго очікувати не варто, ілюзій не було. Але до останнього сподівався, що це якось мине, були очікування щодо якогось перемир’я. Ми почали навчальний рік 1 жовтня 2014 року, і я намагався отримати відповідь від адміністрації нашого закладу, за яким законодавством ми працюємо. Адже в місті висять прапори якихось інших псевдоорганізацій. Проте однозначної відповіді я не отримав, мені говорили, що я маю бути патріотом навчального закладу і працювати, незважаючи ні на що. Хоча викладати в таких умовах українську мову і літературу ― це просто фікція. Тому на початку листопада ми з родиною вирішили виїхати, й у мене почалося нове життя з нуля".

Про індивідуальну манеру викладання

"Я завжди намагався бути самим собою у процесі викладання. Дотримуюсь такого принципу, що вчителю самому має бути цікаво на уроці, він має бути зацікавлений у тому, над чим він працює в компанії з учнями. Я завжди намагався робити теми доступними для учнів, актуальними і сучасними. І важливо, щоб цей матеріал виходив за межі шкільного середовища, тобто учні мають бачити, де ці правила й поради можна застосувати у практичному житті. Якщо ми говоримо про творчість Григорія Сковороди, я обов’язково показую пам’ятник на Подолі, або ми можемо поїхати туди і подивитися. Щодо мови, то можна на прикладі меню якогось кафе чи ресторану подивитися, як вжито слова, чи дотримано правил. Або подивитися якесь відео в ютубі та проаналізувати, чи правильно говорить оратор. До речі, нашу з вами розмову також можна розібрати з учнями. Якщо вивчати шкільні предмети у зв’язку з навколишньою реальністю, тоді це цікаво і для вчителя, і для учнів.

Завдяки ігровій активності, коли дитина повністю в контексті й пізнає матеріал через гру, то вона його краще засвоює. Я працюю більше з дітьми старшого шкільного віку ― 9-11 класи. Тут можна не тільки гратися, але й просто говорити і приваблювати учнів та учениць бесідою, тематикою, формою подачі, цікавими фактами. А якщо ми говоримо про 5-6 класи, то тут без гри не обійтися. Це можуть бути ігри офлайн у шкільному просторі та онлайн ― вікторини, тести, опитування".

Чи бентежить Вас, коли діти виходять з уроку і переходять на російську мову?

"Справді, так було. Але після 24 лютого тенденція поступово змінюється, і ми можемо говорити, що російськомовних людей стає дедалі менше. Особливо це помітно в школі у Києві. Було таке, що діти мені відповідали на уроці української мови російською. Зараз цього стало менше, діти намагаються, часом невпевнено, говорити українською.

Чи мене бентежить, що учні переходять на російську? Я не буду від цього дратуватися, краще докладатиму на своєму місці зусиль, щоб дитина почувалася максимально комфортно в українськомовному середовищі протягом 45 хвилин уроку й отримувала задоволення. Але я не можу поки що вплинути на батьків цієї дитини, на її оточення. Тут комплексне питання. Якщо так буде працювати кожен вчитель і вчителька, не лише української мови, і така мовна політика пануватиме в усіх офіційних сферах життя, а батьки цієї дитини будуть змушені говорити українською в межах свого робочого простору, тоді російської мови стане набагато менше, вона не матиме сфер для функціонування і вжитку. Зараз на побутовому рівні ніхто, звісно, не буде забороняти російську, але мені здається, що за останні пів року російській стає не дуже комфортно в Україні. Гадаю, це питання часу".

Про українськомовний контент в інтернеті

"Нашого українськомовного контенту ще недостатньо, але ми перебуваємо у правильній тенденції. Як на мене, якісні та кількісні зміни відбуваються просто зараз. Я на своїх уроках пропоную дітям різноманітні списки українських покликань, де можна подивитися відео про письменників або героїв за мотивами творів. Я вважаю дуже неконструктивним, коли вчитель взагалі ігнорує соцмережі, а говорить лише про підручники і друковані видання. Ми маємо розуміти ― так, друковані видання це круто, але сьогодні це не є основне джерело інформації. Років 20-30 тому альтернативи не було, але зараз ми говоримо про електронні ресурси, і вчитель має обов’язково пропонувати, де учням пошукати додаткову інформацію. Причому це не тільки посилання на якісь статті чи сайти, а й на соцмережі. Адже коли я бачу в соцмережах дописи про "Кайдашеву сім’ю" чи "Хіба ревуть воли", то це привертає мою увагу, і я розумію, що це круто, воно є в соцмережах з красивою візуалізацією, отже, мені треба це почитати. Плюс я на своїх уроках пропоную різні варіанти опрацювання матеріалу: можна прочитати електронну версію твору або послухати аудіоверсію, так само можна послухати подкасти про той чи інший твір. Ми маємо створити вибір, як можна працювати додатково. Чи цих ресурсів мало? Так. Чи є позитивна тенденція? Так. Матеріалів стає дедалі більше. І я маю конструктивну пропозицію. Якщо здається, що ресурсів мало, то можливо саме час створювати цей контент? Гадаю, кожен може щось запропонувати і створити своє, ті ж соцмережі використовувати на добро. У мене, наприклад, є подкаст "ЗНО з української літератури", також телеграм-канал, який я веду періодами дуже активно. Для мене це територія моєї відповідальності, і я хочу потроху всюди встигнути, щоб реалізувати себе ще десь, крім уроків. До того ж ця маленька цеглинка ― мій особистий внесок в розбудову України, в майбутню перемогу, у покращення взаємодії педагогів та учнів".

Чи є ще мета, якої хоче досягти найвідоміший вчитель української мови?

"По-перше, я хочу добре виконувати свою роботу, мені комфортно у ролі вчителя. Допоки відчуватиму, що успішно виконую обов’язки педагога і мені цікаво з дітьми, а дітям цікаво зі мною, я буду це виконувати. По-друге, я є ще й управлінцем у школі як заступник директора з методичної роботи, мені цікаво бачити процес зсередини, як організовано роботу школи, як взаємодіють педагоги, адміністрація, батьки і діти. Поки що хочеться бути максимально корисним в усіх сферах моєї діяльності, зокрема ― щоб кожен вчитель і вчителька відчули свою значущість і важливість. Якщо вчитель буде усвідомлювати свою самодостатність і самоцінність, то цей позитивний приклад передаватиметься дітям, які будуть дивитися на людину, захоплену своєю справою, і відчувати себе більш значущими. Вони розумітимуть, що виростають у гармонійному середовищі, де вчителі надихають, отже, вони також зможуть в майбутньому когось надихати.

Чи є амбітна мета увійти в міністерство і реформувати українську освіту? Скажу чесно, такі думки є. Мабуть, я б хотів спробувати. Щодо процесу реформування і зміни світогляду, мені здається, тут треба говорити про зміну усвідомлення самої діяльності вчителя.

Мені б хотілося, щоб у майбутньому було менше бюрократичного тиску на вчителя. Ще не всі школи перейшли на електронний щоденник та електронний журнал, але до цього треба точно приходити. Тому що в офлайн-режимі шкільний журнал зараз перебуває під загрозою знищення від ракетних обстрілів. І мені здається, електронний підручник, журнал, щоденник можуть стати гідною альтернативою. У школі загалом варто запровадити електронний  документообіг".

Про можливість творчого підходу до викладання у державній і приватній школі

"Думаю, що в будь-якій школі є значна частина людей, які готові розвиватися, вдосконалюватися. Щодо тиску на вчителя, є два моменти. Перше ― це вплив адміністрації на проведення уроків, а друге ― це самі вчителі. Одні прагнуть вносити зміни, розвиватися, а інші хотіли б усе законсервувати і продовжувати працювати так, як раніше, ігноруючи певні виклики часу. Я багато працював у державних освітніх закладах, і в моєму досвіді було все окей у взаєминах з адміністрацією, мені давали зелене світло. Наприклад, ми з учнями їздили з Ромен у Суми на концерти українських музикантів. Або готувалися до ЗНО в атмосфері плідної емоційної взаємодії учнів з учителем, і школярі виходили після уроку з усмішкою на обличчі, що спершу насторожувало завуча…".

Читати також: "Флешмоб, який об’єднує українців": Хоркін та Шелудько про деталі цьогорічного радіодиктанту

Про Радіодиктант національної єдності

"Це дуже приємна традиція, яка поєднує мене сучасного зі мною минулим. Коли я працював у Ромнах, ми чітко щороку з 2015-го долучалися цілим колективом. Писали і дорослі, і діти, це було справжнє свято. Цього року теж будемо долучатися. Взагалі, 9 листопада для мене ― професійне свято. Ми у школі проводимо тематичні дні до Свята писемності та мови. І це не про суперграмотність і знання всіх норм, а це про той елемент, який об’єднує нас усіх. Ми зараз ще більше маємо відчувати момент єдності. І та година, коли ми всією країною біля радіоприймачів чи моніторів пишемо диктант, нас гуртує та об’єднує. Останніми роками дуже цікаво, про що буде диктант і хто його створить. Подія набуває суспільного резонансу і залишається протягом певного часу центральною новиною у нашому просторі. Я б дуже хотів, щоб цього року тема Радіодиктанту була центральною в наших новинах, а не теракти і жертви. Нехай у медіапросторі будуть краще лінгвістичні та філологічні дискусії.

Кожен ведучий радіодиктанту читає зі своїми особливостями, і це цікаво. Юрій Андрухович по-своєму, Римма Зюбіна два роки тому читала інакше, Олександр Авраменко диктував педагогічно правильно з урахуванням усіх особливостей. Як на мене, цікавіше, коли диктант читає не педагог, а людина з іншої сфери. Виходить новий досвід і цікавий виклик".

Насамкінець Артур Пройдаков зазначив: "Я є більше оптимістом, аніж песимістом і вірю в те, що ми обов’язково переможемо. А мотивацію мені дає те, що це моя країна, я тут живу і хочу тут жити, тут живе моя родина, мій маленький син. І я дуже хотів би, щоб він і надалі жив тут, нікуди не виїжджаючи, і вся сім’я також. Мене мотивують українці, які, попри всі виклики, незгоди, обстріли, залишаються і боронять свою землю. І звісно, мене мотивують і надихають наші військові. Я не є професійним військовим, на сьогодні я учасник освітнього фронту і намагаюся бути активним на всіх напрямках.

А в дитячих очах після 24 лютого з’явилося більше хоробрості, сміливості та усвідомленості, ким вони є, ким хочуть стати і де хочуть жити".

Фото: Суспільне Карпати. Артур Пройдаков організував уроки української мови для переселенців у Коломиї

Останні новини
"Хто ваш Достоєвський і Толстой?" — Галина Крук про запитання на Заході до війни
"Хто ваш Достоєвський і Толстой?" — Галина Крук про запитання на Заході до війни
34 особи постраждали, з них одна загинула — наслідки обстрілу рашистами Запоріжжя
34 особи постраждали, з них одна загинула — наслідки обстрілу рашистами Запоріжжя
Важливо розуміти, де миротворчість липова, а де реальна — посол України в Японії
Важливо розуміти, де миротворчість липова, а де реальна — посол України в Японії
Іван Марунич, Karta Svitu: Те, що нас тримає – це любов
Іван Марунич, Karta Svitu: Те, що нас тримає – це любов
Плагіат містять до 90% дисертацій в Україні — активістка ініціативи "Дисергейт"
Плагіат містять до 90% дисертацій в Україні — активістка ініціативи "Дисергейт"
Новини по темі
"Посолка", але не "генеральша": фемінітиви в українській мові та Конституції
Фільм "20 днів у Маріуполі" — це можливість залишити в історії військові злочини, які вчинила Росія в Україні
"Душа моя над снігом стала, неначе яблуня в плодах". Памʼяті Дмитра Павличка
Чи зможе ЮНЕСКО захистити Одесу від російських ракет? Пояснює заступниця міністра
Як український повстанець Мирослав Симчич помстився за кримськотатарський народ