war

Читання за двома стінами. Як читати у воєнній реальності ― радить Тетяна Стус

28.09.2022 р., 07:45

В ефірі радіо "Культура" письменниця та засновниця ресурсу "Барабука" Тетяна Стус розповіла, чому нам складно читати після 24 лютого, які книжки надаються до читання в часи війни та що можна читати разом із дітьми.

Як ми читаємо після 24 лютого

"Складне питання. Тому що будь-які слова після 24 лютого занурюють нас у глибокий емоційний стан. І наша емоційність зараз ― у драматичному напрямку. Не скажу, що важлива терапевтична функція читання змінилась, але вона настільки вияскравилась, що книжку з собою у бомбосховище беруть набагато більше людей. Бо перефокусувати увагу нам сьогодні простіше з книжкою. Адже ми весь час залипаємо в екранах, скролимо новини, донатимо, когось підтримуємо, перебуваємо в ілюзії, що тримаємо контроль над реальністю. Але фокус уваги неможливо постійно тримати в такій напрузі. Для здоров’я душевного, емоційного та фізичного дуже варто переключати увагу на щось інше. А далі йде градація цього іншого".

Які є функції читання, крім терапевтичної

"Звісно, це освітня функція. Крім художньої літератури, спостерігається посилена увага і серед дорослих, і серед підлітків до пізнавальної літератури, нон-фікшн. Тож функція інформування та освічення присутня. Безперечно, є естетична функція. Естетизму нам також дуже бракує. Усі ці функції огорнені терапією, тому що втеча в альтернативний світ зараз надзвичайно важлива. Треба дати свідомості розпружитися, хоча б на кілька хвилин".

Чому багато людей зараз припинили читати

"Це про нашу загальну втому і перевантаження, психологічне й депресивне. Це постійне відчуття, що "не на часі". Чому ми переключаємось на читання замість дивитися екранізацію? Тому що читання уповільнює. І коли ми хочемо перемкнути ритми великої напруги, даємо собі дозвіл цю напругу трохи зняти й уповільнитися, то виходить, що навіть читання ― це занадто швидка й інтенсивна дія для людей. І люди дозволяють собі просто сісти і тупо дивитись у вікно, це те максимальне уповільнення, яке вони можуть собі дозволити. Або сидіти і дмухати в чашку чаю, чи сидіти і потирати собі пальці. А потім, коли людина під стресом пройде ці базові потреби в уповільненні, можна переходити до трохи швидшого ― до читання. І тут важливо обрати саме ту книжку. Людям, які мають потяг до глибших і складніших текстів, можливо, саме зараз час перемкнутися на меншу інтелектуальну напруженість, тобто взяти детектив, жіночий роман. Це також терапевтична література, яка працює саме для того, щоб полегшити плин думок. Важливо дати собі дозвіл на легший жанр, дати собі дозвіл розслабитися. Адже ми всі зараз гіпервідповідальні плюс травма того, хто вижив, людина картає себе, що замало робить. Але робити можна більше, коли в тебе поновлено внутрішнє джерело енергії".

Невдалий вибір книжки ― одна з причин нечитання

"Важливий момент ― ту чи не ту книжку ви взяли. Бо можна випадково потрапити в ретравматизацію. Якщо людина психічно поранена, після межових ситуацій, то якийсь персонаж чи слово можуть ввести у певний ступор. Дуже закликаю всіх, якщо ви відчуваєте "нічого не хочу, нічого не можу, постійно плачу", обов’язково звертайтесь до психологів. Зараз дуже багато безкоштовних волонтерських проєктів".

Неможливість зосередитися ускладнює читання

"У стані стресу людина не може тримати зосередження й аналізувати текст. Буває, читаєш речення п’ять разів і не розумієш, про що йдеться. Варто робити вправи на перемикання уваги ― найпростіші, ми про них згадували. Вони можуть і фізіологічно спрацювати. Щоб поліпшити кровообіг, поприсідайте кілька разів, стане трішки легше".

Яке читання може бути травматичним

"Те читання, яке зачіпає болючі пережиті досвіди. Як це розпізнати. Ось впало око на книжку, але перш ніж зануритися в текст ― прогляньте рецензії від автора й читачів. Якщо ви бачите, що тема про війну і насилля, яка нас усіх зараз найбільше тригерить, то ви будете про це знати заздалегідь. Справжня глибока література має властивість терапевтувати, бо проходження через певну точку чи інсайт, оте проживання якоїсь ситуації в голові ― справді може зцілити. Небагато авторів можуть провести через текст із зціленням травми. Але й читачі різні. Одна й та сама книжка може по-різному діяти на різних людей.

Доросла література пише про війну століттями, і доросла людина має більш стійку психіку, може вчасно зупинитися там, де боляче. Треба слухати свої відчуття, коли починається внутрішнє стискання, вловити той момент, коли народжується внутрішній спротив, і сказати "стоп".

Під час читання може виникати роздратування і починається внутрішня суперечка з автором, яка вас роздратовує дедалі більше, тоді краще припиніть, відкладіть. Автор міг проживати зовсім інші реакції, ніж ви, у нього був інший досвід. Тому нагнітання внутрішньої суперечки не сприяє стабілізації. Відкладіть ту книжку, яка вас дратує, і візьміть ту, яка вас надихає. Це зараз найважливіше ― не занурюватися глибше, ніж ви можете. Треба дуже чітко собі сказати: це мене руйнує, а мені зараз важливо зберегти цілісність".

Якщо хочеться плакати, коли читаєш книжку

"У мене зараз готується до друку книжка для дітей про війну. Супервізоркою була Світлана Ройз, відома дитяча психологиня, вони писала передмову з пунктами, як читати з дітьми, і я просила додати цей пункт, коли хочеться плакати. Це вважається проявом слабкості або істерії. Але плакати ― це також очищення, це розкриття серця і проживання емоції. Ми не повинні забороняти собі емоції, відмовлятися від них. Якщо ми прийняли емоцію і розплакалися, це може бути показником зцілення. Якщо вам хочеться плакати, не соромтесь і не бійтесь цього. Плакати зараз нормально".

Про родинне читання        

"Тут дорослий стає ресурсним помічником для власної дитини. Зараз надзвичайно важливо всім, хто супроводжує дітей, знайти в собі можливість виконувати функції родинного читання. Це про близькість, теплі хвилі, спільні миті. Наведу свій приклад. Моя донька з трьома дітьми встигла виїхати з Бучі й мешкає зараз у Франції. І ми робили відеоконференції, коли я просто читала малим книжки. Але виявився такий факт: навіть не важливо, що звучало, важливі ці двадцять хвилин спільного єднання та ніби такий флешбек у мирний час, коли читання книжки ― це спокійна пора, лагідна й довірлива атмосфера".

"Дуже багато людей не могли чи не встигли взяти книжку у свій рюкзак. І за кордоном, наприклад, не мають можливості доступу до книжок. Тут хочу сказати, що "Барабука" звернулась до своїх видавців з ініціативою дати доступ до електронних версій книжок. І ми маємо дуже багато дитячих і підліткових книжок з безкоштовним доступом до читання, дорослих також достатньо багато".

Як обрати книжки для читання з дітьми

"Все, до чого тягнеться дитина, треба спостерігати ― і потім обирати книжку. Універсальних читачів і правил немає, але одне правило є: якщо ваша дитина любить драконів, підсувайте їй книжки про драконів, якщо любить мандрівки чи піратів ― відповідно. Чутливе ставлення і спостереження інтересу дитини, її стану ― це те, на що сьогодні слід звернути увагу: в якому стані проживає цю воєнну реальність дитина. Цікаве спостереження від багатьох людей ― діти-підлітки зараз легше, ніж дорослі, сприймають нашу реальність. Це трохи парадоксально, бо ми знаємо, що діти більш чутливі, але вочевидь ідеться про їхню адаптаційну властивість.

Сьогодні потреба перемикати увагу зросла в десятки разів, і саме книжка може допомогти. У цих умовах більш обґрунтовано можна пояснити, чому ми зараз будемо з книжкою. Важлива чесність з дитиною: "Я просто хочу побути з тобою. Ми стільки всього пережили, і ніхто не знає, як все буде далі. Я просто хочу провести з тобою цей час. З тобою і з цим персонажем ― песиком із книжки". Або заявити майже авторитарно: "Я за цих пів року стільки давала тобі "екранного" часу і зараз дуже хвилююся за твій зір". На таке батьківське "занудство" ми маємо сьогодні більше прав, а у дітей до нього більша чутливість. Діти теж відчувають гіпервідповідальність. Можна попросити про підтримку: "Допоможи мені, почитай зі мною разом", і дитина в ролі помічника відчує свою силу".

Як читати з дітьми про війну

"У Лабораторії дитячого читання при Малій академії наук працюють методисти-літературознавці та психологині. Ми ще два місяці тому склали спеціальний список книжок про війну. Важливо зрозуміти, що не обов’язково зараз читати книжки про війну, є потреба читати і про мирне життя. Цей список книжок розділений на вікові категорії. Дуже багато матеріалів і порад знайдете під хештегом #якговоритиздітьмипровійну ― від психологів, перекладачів, письменників, літературознавців. Це такий комплексний марафон ефірів.

Щодо правил, дуже важливо, з якого віку ви починаєте. Є той вік, коли не варто читати про війну, тому що немає ще відповідних наративів для дитини 2-3 років. Десь із 5 років у нас є книжки саме українських авторів, тому що досвід війни на цій території ― він лише наш. На тему війни вже давно видають книжки наші автори і видавництва, ще з 2014 року, варто було звернути увагу на них раніше. А на початку цього літа з’явилися книжки Лариси Денисенко "Діти повітряних тривог", Володимира Чернишенка "Битва за місто" та інші свіжі книжки, за допомогою яких саме в техніці взаємодії з текстом, легко й обережно можна з дітьми проговорити складні теми. І ще одне правило ― в коректній формі застерегти дитину: "Це персонажі, а це ти, це їхній досвід, а це твій. І ми лише спостерігаємо досвід персонажів, хоча він може бути дуже схожий на пережитий тобою". Це важливі речі, бо збіг деталей чи імен може збентежити дитину".

Фото: divoche.media

Читання за двома стінами. Як читати у воєнній реальності ― радить Тетяна Стус

Новини по темі