war

Наталя Сумська про передчуття війни, спектаклі під сиренами та ключ до перемог

15.09.2022 р., 18:28

Про віру, надію та розуміння, на що можна спертися у складний час, аби вижити і вивищитися над усіма проблемами ― у програмі "Час інтерв’ю" на радіо "Культура" розповіла народна артистка України Наталя Сумська.

Про передчуття війни

"Я не відчувала, що війна таки буде. Ми, коли ховаємося за ролі, за тексти персонажів, то якось опосередковуємося від дійсності, яка надворі. А коли переодягаємось у свій одяг і виходимо на повітря, то можемо дати волю почуттям. Пригадую, як ще в Помаранчеву революцію я виходила сюди і співала пісню "Свобода" наживо, а температура була низькою і голос перемикало. Але тут головне ― показати позицію і дати приклад глядачеві: ми тримаємося. Якщо навіть бійці нас підтримують, то мусимо у повсякденні давати посил на гумор, іронію, сарказм".

Як почалася війна для Вас

"Ми зіграли на своїй рідній сцені "Пер Гюнт" Ібсена, а наступного дня вже треба було орієнтуватися, що робити, бо відбувалися обстріли, літали ракети. Треба було орієнтувати близьких, хто від нас залежить. У нас на руках ще була жива мама, і за три дні її не стало. Вона не усвідомлювала, що таке ця війна, бо для людини, яка пережила голодомор і пам’ятає ще ту війну, це було вже якесь марення... Ми тепер крайні залишились і наші діти, про них треба думати. Але вони виявились такими бойовими і завзятими! Мій менший Слава сів за кермо і поїхав на пристойну відстань, раніше він їздив вкрай рідко. А невдовзі наздогнали і ми".

У якому режимі працюють зараз театри

"Ми пристосувалися до реалій війни, яка триває. Просто утримуємося від процесу гри, перебування на сцені, коли оголошується повітряна тривога. Зараз принагідно дякую доземно нашим вірним шанувальникам, глядачам, які покірно йдуть в укриття і повертаються навіть через годину, щоб продовжити перегляд вистави. Рівно вчора виставу "Грек Зорба" з Анатолієм Хостікоєвим було перервано на цілу годину".

Про інші творчі проєкти

"Я взагалі ставлюся так, що перебувати у форматі праці ― це краще, ніж просто очікувати, займатися побутовими справами. У мене якось автоматично на першому місці завжди праця, вона мене стимулює до життя. І я ще нашукую собі на голову всякого... Десь у 1991 році ми познайомилися з Андрієм Кузьмою, я була трохи старша і шукала собі поета-пісняра-музику, який би написав одну-другу пісню для мене. Тоді я познайомилася з багатьма, був проєкт за проєктом. Зараз у мене багато поетів, композиторів, з якими ми працювали, влаштовували творчі вечори. Тоді ж Кузьма познайомив нас із Сергієм Лазом. Перші пісні з’явилися через кілька років, я їздила до Тернополя, але не знала, що це триватиме аж до сьогоднішньої миті і ми випустимо із Сергієм Васильовичем цілий альбом. Це просто подарунок долі. Сергій прийняв мене у своє музичне коло і вважав за потрібне працювати не тільки із суто співаками, а й з актрисою драми. Це було вкрай цікаво, тому що його мелодика, манера виконання мені дуже подобаються. Людина, яка починала в Житомирі як педагог, дивовижно акомпанує собі на гітарі, фантастично інтонує свої пісні. Зараз у нас є можливість із ним концертувати. Вже відбулася перша презентація нашого альбому разом із поетом Андрієм Пермяковим".

До розмови долучився поет і композитор Сергій Лазо з Тернополя.

З якими творчими почуттями створювався цей альбом?

"Наталка вже розказала про старт нашого знайомства. А потім сталося так, що в мене були авторські вечори, суто поетичні, я на них співав і свої пісні у гітарно-баладному жанрі. Іноді запрошував своїх друзів, серед яких була і пані Наталя. Вона ніколи не відмовляла, за що я їй дуже вдячний, завжди приходила і підтримувала мене, читала дещо з моїх віршів. А потім, коли ми записали перші пісні, вона вже іноді й співала. Згодом у нас був авторський вечір у Спілці письменників, як почесна гостя була присутня Наталя Сумська. І там виникла така ситуація. Я планував, що вона заспіває під мінусову фонограму мою пісню, але виникли технічні проблеми. Тоді я взяв гітару і сказав: давай заспіваємо наживо. Я підспівував приспів, і нам так сподобався наш дуетний вокал, що ми подумали, а чом би взагалі не співати удвох? Так розпочався новий етап творчості".

Чому альбом називається "Ключ" і чи є там пісні, суголосні нашому воєнному часу?

"Назву дала пісня, яка є в альбомі. Вона написана на вірші нашого друга, чудового поета Анатолія Кичинського, мені дуже сподобався текст. Я йому запропонував своє бачення вірша, все це припало до душі, і ми з Наталкою записали пісню "Ключ". А коли виконували її на публіці, люди сприймали чудово. Ключ ― це ж великий символ. Ключ до серця, ключ до щастя, ключ до перемог. Альбом мав вийти ще два роки тому, планувався у форматі 12-14 пісень. Але настала ера ковіду, потім війна, і все це посунулось у часі. Проте я ще дописав кілька пісень, вже на військову тематику. Тож альбом налічує тепер 17 пісень".

"Давай просто жити" ― ця пісня у виконанні Наталі Сумської та Сергія Лаза прозвучала в ефірі, а далі гостя продовжила свою розповідь.

Про концерти у шпиталях

"Завжди спрацьовує комплекс неприсутності на війні. Це ще відбувалось у 14-му році, коли ми з Анатолієм Хостікоєвим вперше під Новий рік були на зустрічі у нашому шпиталі. Мене душили сльози, я не могла себе опанувати, це було вкрай важко. Так і зараз. Стоїть у горлі ком, і якимись фізичними рухами треба натискати, щипати себе. А хлопці ― як сфінкси. Вони вже загартовані боєм, обпалені війною. Цей контакт знаходять чоловіки, тоді ситуацію врятував Анатолій, коли почав розповідати про свою службу в армії, про свої випадки життєві, кумедні. І налагодився зв’язок, з’явилась довіра, і ми могли співати. А зараз, коли війна триває 9-й рік, я ні про що інше не думаю, крім фронту. Мені комфортніше в цьому стані ― я знаю, що відбувається, куди наступають, де втрати, мені так легше. За втратами можна дати волю сльозам. Але ж воїни не плачуть ― вони салютують, мовчать, стають на коліна, проводжаючи побратимів. Нам треба вчитись у них долати і перебувати у форматі війни.

Я хапаюся за поезію. Біля мене горами лежать класики, поети сучасності. Михайло Слабошпицький, який залишив по собі величезний пласт спогадів, це дуже відволікає і налаштовує на життя. Це цілий букет талановитих людей. За кого ж триматися, як не за них".

Про акторів-франківців, які воюють на фронті

"Вони приїжджають на вистави, очевидно, це передбачено для акторів. Звісно, це особливий емоційний стан та спосіб подолати хвилювання. Краще бути на передовій, взяти до рук зброю і відчувати, що ти причетний. Я хотіла багато разів кинути сцену, але ж я в репертуарі і не можу зрадити Національний театр. Хотіла поїхати на фронт, варити, прати, допомагати, чим можу. Душа розривається, летить туди, прагне бути з військовими.

Актори Євген Нищук, Олександр Печериця, Олексій Зубков ведуть мистецько-фронтове життя. Але вони не змінилися, очевидно, пристосувалися. Це наш акторський спосіб керувати емоціями. Зараз у новинах кажуть, що з нами будуть воювати зеки, урки… А протистояти їм будуть герої, найсвітліші люди, Воїни Світла".

Про Мистецький Український Рух "МУР"

"Молодь сама за себе промовляє. Вони утворюють такий простір, який допомагає зустрітися, об’єднатися, обмінятися досвідом. Там є і практична допомога дітлахам, у яких не вистачає шкільного приладдя, наприклад. Вони проводять благодійний збір коштів для переселенців, аби їхнім дітям налагодити мирне життя. Це наші акторки Марина Кошкіна, Анастасія Рула, вони мали вже нагоду поїхати в Литву, їхня діяльність поширюється. Отак треба працювати, а не чекати поки хтось прийде, подасть, запропонує".

Фото: фейсбук-сторінка Наталі Сумської

Наталя Сумська про передчуття війни, спектаклі під сиренами та ключ до перемог

Новини по темі