war

100 днів незламності: як дипломати та діаспора воюють за Україну на дипломатичному фронті — частина 1

3.06.2022 р., 20:52

Сто днів Збройні сили України протистоять повномасштабному російському вторгненню на полі бою, українське суспільство забезпечує надійний тил, а українські дипломати крок за кроком ведуть власну боротьбу на міжнародній арені. Для більшості українців це як правило має вигляд спільних прес-конференцій, гучних заяв або публічних підписань документів. Однак за кожною з таких зустрічей стоїть титанічна робота.

 Війна в Україні торкнеться кожного у світі

"Тільки завдяки більшій єдності можна знайти ефективні відповіді на все, що робить Росія проти нас і проти вас. Наслідки агресії Росії вийшли за межі нашого континенту і обов’язково повернуться звідти ще більшими проблемами для всієї Європи. Наприклад, масштабний голод в Африці, країнах Азії означатиме, що Південній та Південно-Східній Європі загрожує нова масштабна міграційна криза. Ще торік Росія створила умови, щоб рекордно зросли газові ціни. Зараз, вкладаючись у нестабільність, Росія робить так, щоб всі енергетичні ціни зашкалювали і європейці протестували - проте не проти агресора та їхньої агресії, а проти своїх власних держав. Європа має продемонструвати силу, бо тільки силу Росія сприймає як аргумент. Україна показала на власному прикладі, чому важливо бути об’єднаними. Завдяки цьому вдалося те, чого світ не очікував, точно не очікувала Росія - Україна зупинила їхню армію, яку боялися усі", — заявив Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні до Європейської ради 30 травня. 

З перших днів Великої війни українська дипломатія наголошує на глобальних наслідках російської агресії, які вплинуть на весь світ. Нам це здається очевидним, але у багатьох випадках доводиться пояснювати. Саме тому українська дипломатія доклала безпрецедентних зусиль, аби світ щодня чув про Україну.

У перші ж дні вторгнення на наш бік стали три чверті всіх держав світу. Однак на практиці суворі статути міжнародних організацій часто суперечать здоровому глузду. Наприклад, вся міжнародна підтримка України не має значення у Раді безпеки Організації об’єднаних націй, де Росія досі зберігає право вето. Тому питання агресії Кремля винесли на обговорення Генеральної асамблеї ООН. 2 березня 141 країна світу проголосувала за резолюцію, під назвою "Агресія проти України". Цей документ засуджує вторгнення Росії в Україну й вимагає від РФ негайно вивести війська з української території.

Однією з перших на Близькому Сході рішуче засудив агресію Росії Ліван. 

"Коли дійсно почалася війна, дуже несподівано Ліван зайняв досить жорстку позицію. Це дуже турбувало росіян і вони серйозно пресували уряд Лівану. Мушу вам сказати, що це були просто гарячі години, тому що разом зі мною на підтримку України працював практично весь дипломатичний корпус ЄС, G7. Ми були у постійному контакті, намагалися проводити консультації з урядовцями. Це була дійсно реальна війна і як тільки я зустрівся з міністром закордонних справ, відразу було опубліковано заяву про засудження російської агресії. Почалися дуже потужні рухи з боку російської дипломатії: були організовані зустрічі із керівництвом держави, але після того, як цю заяву озвучив міністр закордонних справ, послідовно її підтвердили і президент Лівану, і прем’єр-міністр країни. Незважаючи на те, що було дуже багато політичних заяв з боку деяких проросійських політичних сил, що Ліван має стояти осторонь будь-яких конфліктів, країна не змінила свою позицію", — розповів Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Ігор Осташ

Разом з тим, є ціла низка країн, де дипломатичними методами не завжди вдавалося досягти результату, часто з об’єктивних причин. У цілій низці країн Азії, Близького Сходу та Африки Росія має потужне лобі ще з часів Радянського Союзу. Це і бізнес-інтереси, і банальна корупція, і особисті зв’язки, адже частина правлячої еліти свого часу навчалася у СРСР. З іншого боку, деякі країни віддають перевагу стратегії рівновіддаленості. Та зовсім інша ситуація в країнах, які вбачають загрозу у Росії. 

Яскравий приклад у цьому контексті – Японія. 

"Немає такого дня, щоб Японія не робила якийсь черговий крок по відношенню до України, на підтримку України. Японія зараз чітко усвідомлює, що світ дуже сильно змінився. Зараз відбувається перший з 2013 року перегляд Стратегії національної безпеки Японії. Ми вже точно знаємо, що в цій Стратегії будуть визначені окремі ролі для Китаю та Росії як таких, що несуть загрозу для безпеки Японії. З різних причин та в різних аспектах, але це є і буде. Сьогодні найкращі сили японських аналітиків працюють над цим документом. Японці дуже серйозно ставляться до таких речей і не приймають таких документів просто для того, щоб вони існували. Такі документи кладуться в основу політики, а сьогоднішня політика Японії така, що 88 % японців підтримують Україну, вірять в те, що саме Росія винна в цій агресії", — розповів Надзвичайний і повноважний посол України у Японії Сергій Корсунський

Більше того, на позицію Японії орієнтуються інші азійські, як правило демократичні, країни. Це дозволяє знаходити з ними додаткові точки дотику та доносити позицію України, додає Сергій Корсунський.

"Нещодавно відбулися онлайн-переговори міністра закордонних справ Японії з п’ятьма колегами з Центральної Азії. Тобто тими самими п’ятьма країнами колишнього СРСР, які, як ми знаємо, не завжди голосують за нас в ООН і побоюються Росію. Вони говорили про Україну. Прем’єр-міністр Кісіда їздив з візитом в Індію і говорив з прем’єр-міністром Індії, адже в них є спеціальні відносини між країнами. Нещодавно тут був з візитом прем’єр-міністр Швейцарії, вони також говорили про Україну. 

Тобто Японія не просто одноосібно нас підтримує, вона відіграє дуже серйозну роль в регіоні як лідер зусиль щодо підтримки України. Це дуже важливо, що в Азії крім Японії ще Південна Корея, Сінгапур і Тайвань підтримали нас санкціями і дуже активно продовжують підтримувати. Це дуже важливо, тому що після 2014 року лише Японія ввела санкції, а тепер таких суб’єкти вже чотири. Тому процес для нас дуже сприятливий”, — пояснив посол.

Коли класична дипломатія безсила

Але там де виникають проблеми із класичною дипломатією, доводиться використовувати нестандартні методи. Починаючи з перших днів березня, Президент України Володимир Зеленський чи не щодня спілкується за допомогою відеозв'язку зі знаковими іноземними аудиторіями, — виступає перед національними парламентами, а також на зустрічах НАТО і Євросоюзу, великих культурних та громадських заходах. Таких звернень у активі Президента України набралося вже понад три десятки. Подібний масштаб без перебільшення є небаченим не тільки для України, але і взагалі у світовій історії.

Але такі виступи не виникають спонтанно, їм передує грандіозна робота. Процес підготовки звернень до іноземних депутатів починається з домовленостей на рівні глав держав. Потім міністерства закордонних справ кожної країни та спікери парламентів пропрацьовують час і дату. 

"Всі відчувають це як персональне звернення. Президент Зеленський дуже готується до цих промов, я точно це знаю. Неодноразово приймала участь в деяких додаткових коментарях для Офісу Президента стосовно окремих країн. В кожній з них відбуваються різні політичні процеси і коли Президент Зеленський їх адресує, він говорить не тільки про наші прохання, бачення і візію як держави, але й зачіпає цікаві політичні процеси в цих країнах. Він знає та поінформований про ініціативи кожної країни, проблематику, яка стосується не тільки України. Тому максимально позитивні відгуки, ми бачили, як на це реагує кожен парламент, аплодуючи стоячи. Виступами, хоча вони поки що тільки в діджитал-форматі, Президент покриває максимально географічно всю планету. Це вже йде за межі Європи, охоплює Азію, Південну Америку і країни, які проявляють себе не настільки охоче в підтримці України, наприклад, на полях ООН", — розповіла народна депутатка, очільниця Постійної делегації України в парламентській асамблеї Ради Європи Марія Мезенцева.

Ось один із прикладів: 31 березня у Зверненні Президента України до Парламенту Нідерландів були вдало поєднані історичні посилання до бомбардувань нацистами Роттердама під час Другої світової та до збитого росіянами у 2014-му малайзійського лайнера рейсу MH17, на борту якого загинули 192 нідерландці.

Яскравий приклад роботи української дипломатії – Німеччина. Всі 8 років війни росії проти України, не зважаючи на участь у Нормандському форматі, ця країна обмежувалася здебільшого "великим занепокоєнням". І навіть перед обличчям Великої війни, коли багато партнерів вже постачали Україні сучасну оборонну зброю, Німеччина допомогла п’ятьма тисячами касок… Однак минуло три місяці, і до нас уже відправляються німецькі гранатомети, міномети, і навіть системи протиповітряної оборони. Як же сталося, що позиція одного з лідерів Євросоюзу кардинально змінилася? Справжнім вододілом, після якого змінилася німецька політика щодо України, став виступ Президента Зеленського у Бундестазі 17 березня.

Потужне політичне лобі, давні бізнесові зв’язки та залежність від російських енергоносіїв – ось фактори, через які Німеччина завжди займала двояку позицію щодо російської агресії.

Однак українському президенту було не до реверансів. Тому він почав свій виступ з дорікань: у Німеччині чимало гравців не хочуть повністю припиняти відносини з Росію. А під кінець своєї промови він закликав канцлера Шольца "зруйнувати стіну", що постає зараз у Європі, апелюючи до Берлінської стіни, яка свого часу розділила саму Німеччину.

"Шановний німецький народе, звертаюсь до вас, коли Росія бомбардує наші міста, руйнуючи усе, що є в Україні. Все: житлові будинки, лікарні, школи, церкви. Ракетами, авіабомбами, реактивною артилерією. Я звертаюсь до вас після численних зустрічей, переговорів, заяв і прохань на підтримку, деякі з яких - запізнілі для санкцій, яких очевидно замало, щоб зупинити цю війну. Після того, як ми побачили, скільки зв’язків ваші компанії залишили з Росією, з державою, яка просто використовує вас і ще деякі країни, щоб фінансувати війну, ми переконались у тому, що відчували раніше і що ви, напевно, поки що не всі помічаєте. Ви ніби знову за стіною  так, не Берлінською, але посеред Європи. Між свободою і неволею. І стіна ця міцнішає з кожною бомбою, яка падає на нашу землю, на Україну, з кожним рішенням, яке не приймається заради миру. Не приймається, хоча може допомогти", — заявив і своєму виступі український Президент. 

Після звернення Володимира Зеленського, дебатів, як пропонувала опозиція, не було. Натомість дискусія розпочалась на шпальтах провідних медіа та серед суспільства.

"Від страху перед Зеленським у світлофорної коаліції зникли слова", — такий заголовок має стаття у щоденній німецькій газеті Die Welt. "Мені соромно за свою країну", — пише Bild. "Політика федерального уряду щодо України є ганебною", — підкреслює Клаудія фон Зальцен на сторінках Der Tagesspiegel. "Через дві хвилини після виступу Володимира Зеленського Бундестаг перейшов до своїх справ, а канцлер мовчав. Здавалося, що виступ Зеленського був лише тягарем для депутатів світлофорної коаліції. Німецька політика подарувала світу ганебне видовище", — зазначає журналістка.

Діаспора має значення

У цей історичний час, коли над країною стояло питання життя і смерті, народна дипломатія стала не менш активною. Зокрема, напрочуд дієва громада українців живе у німецькому місті Франкфурт.

"Українська діаспора, особливо у Франкфурті, є надзвичайно активною і вона була і з 2014 року.

Ще величезну підтримку з самого початку стали організовувати просто групи активістів, які у фейсбуці оголошували збір гуманітарки, на одній з головних площ Франкфурта збиралися кошти. Також відбуваються акції, хоча зараз рідше, тому що волонтери зараз опікуються людьми, які приїхали та адресною допомогою. Тому стало менше людей, які можуть організовувати акції. Але біля російського консульства у Франкфурті постійно стоять люди. Це робота, адже їхня присутність дуже важлива. Щоденно приходять як німці, так і деякі росіяни та багато українців. Вони просто стоять під консульством, висловлюючи свою позицію. Я думаю, що саме через те, що були такі масові мітинги, створювався певний тиск на уряд, тому що тут багато незадоволених людей до сих пір політикою Шольца", — розповіла Олександра Осипенко.

Не менший вплив українці мають в Канаді. 

"Населення Канади — 35 мільйонів. Яка би вона не була велика, населення тут досить маленьке і велику частину, а саме 1,5 мільйона, складають українці. Більше того, українці вже є емігрантами тут більше 150 років і зарекомендували себе досить непогано, з дуже хорошої сторони. Канадійці і самі українці, які живуть в Канаді, сприйняли це вторгнення дуже негативно. Канадцям не потрібно двічі пояснювати, хто такі українці. Вони чітко розуміють різницю між українцями і росіянами. В кожній провінції люди виходили на демонстрації, мітинги, намагалися просити про допомогу та інформаційний шум місцеві органи влади. З плакатами "Закрийте небо" виходили в усіх куточках Канади. Також українці тиснули на уряд, щоб той помагав все більше і більше, хоча я не можу сказати, що уряд Канади не допомагав. Він завжди підтримував українців і з першого дня був на стороні України", — поділився Сергій Сенів, українець, що мешкає у провінції Нью-Брансвік.

Розповідати правду про Україну у світі – ще одна, не менш важлива функція, яку здійснює українська діаспора. Яскравим прикладом у цьому сенсі є Іспанія. 

"Одразу ж в перші вихідні після початку війни в Барселоні, Валенсії, Мадриді були мітинги, тобто українці скооперувалися. До них в перші дні дуже активно приєднувалися іспанці", — розповіла Аліна Світлична – українка з Валенсії.

За її словами, до початку повномасштабної війни про Україну було дуже мало інформації і вона була в основному російська та проросійська: "Були доступні також російські канали, які дивилася велика кількість емігрантів, які виїхали в 90-х роках. Для них це був місточок, який поєднував їх із начебто батьківщиною і тому вони дивилися російські канали. Таку ж думку вони просували в іспанський соціум, спілкуючись з простими іспанцями. 

Зараз переважна більшість іспанців зараз, звісно, мають проукраїнську позицію. Пересічні іспанці набагато швидше відреагували за владу: в перші дні вони вже були допомагати своїми власними ресурсами українцям, які почали приїжджати до Валенсії. Зараз вони також допомагають дуже сильно. Тому, мені здається, що вже й самі іспанці вплинули на свою владу, тому що вони показали своєю проактивною позицією, що їхня країна не може бути осторонь"

"Те, що зараз точно відбувається і що я бачу: українцями щиро захоплюються і щиро говорять просто в очі, що ми дуже хоробрі і сміливі, що захищаємо свою країну і не спасували перед таким ворогом", — зазначила Світлична. 

Продовження теми читайте тут.

Фото: ZN.ua 

100 днів незламності: як дипломати та діаспора воюють за Україну на дипломатичному фронті — частина 1

Новини по темі