Росія на своїй території примусово видала 12 тис. паспортів депортованим українцям. Шляхом залякування найбільш вразливих категорій осіб, а саме жінок, людей з інвалідністю та пенсіонерів було отримано від них майже 14 тис. заяв щодо громадянська Росії. Насильницька паспортизація незаконна і не визнається Україною, вона суперечить принципам і нормам міжнародного права та є порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Як Україна може протистояти цьому розповіла в ефірі Українського радіо керівниця проєкту Центру дослідження проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко.

Росія видає паспорти депортованим українцям для залякування людей, які залишаються на окупованих територіях і для демонстрації свого домінування і своєї сили. Мовляв, ми можемо вивезти вас у будь-якому точку.

Треба розуміти, що ці документи отримують люди, які проходять процедуру викрадення. Спочатку вони евакуювалися з Маріуполя до Бердянська, а вже потім дізнавалися, що вантажні колони їдуть до РФ. Там українці проходять концентраційні табори. І це не моя лексика, це фрази, якими користуються "фсбешники". Цих людей фотографують у різних ракурсах. У них знімають, за останніми даними, не лише відбитки пальців, а й долонь. Їм там ставлять усілякі питання, чоловіків роздягають на предмет татуювань.

Після цього вони потрапляють на територію Російської Федерації, де їм дають папки документів, частина з яких про те, що вони зобов’язуються не повертатися, інша — про те, що їх нібито обстрілювала українська армія. Серед цих документів можуть бути і заяви про прийняття російського громадянства. Люди, які налякані та дезорієнтовані, можуть будь-що підписувати.

Росії це потрібно, щоб вирішувати демографічні проблеми та проблеми з робочою некваліфікованою силою. Українці потрапляють у віддалені регіони РФ, щоб не могли так легко повернутися назад.

Відзначу, якщо у людей забрали паперові документи, то вони можуть користуватися електронними, зокрема у додатку Дія. Е-документи мають юридичну силу.

Україна повинна бити у всі дзвони, дуже ретельно і систематично працювати над встановленням тих осіб, яких депортували та говорити про ці злочини світові. У тому ж Радбезі ООН чи міжнародному комітеті Червоного Хреста.   

Фото: ft.com