Про діяльність військового ліцею імені Івана Богуна
Щоб виховати офіцера потрібно щонайменше 3-5 років. Найбільша заслуга за останній період — якісне покращення військового менеджменту. Українські генерали, офіцери, сержанти — на сьогодні це воїни з бойовим досвідом. Командири на опорному пункті на передовій точно знають, хто ворог, що він підступний і йому не можна вірити.
Вступити до Київського військового ліцею імені Івана Богуна найраніше можна з 13 років, після 7 класу. Найпізніше — після 10 класу. Абітурієнт має обов’язково пройти три допуски: медкомісію, це основний параметр. Потім — професійно-психологічний відбір, де під час співбесіди визначається, чи вступ до ліцею — це бажання самого абітурієнта чи його батьків. Ще один допуск — фізична підготовка, наскільки хлопець чи дівчина готові долати фізичні труднощі. Після проходження усіх допусків абітурієнти складають три іспити: англійська мова, математика та українська мова. Під час іспитів враховується і соціальний статус абітурієнтів, зокрема йдеться про сиріт та дітей загиблих воїнів.
Про реформу освіти у військових закладах
Ми намагаємося дистанціюватися від радянських стереотипів, на кшталт "думати солдату не потрібно, за нього подумає керівництво". Навпаки Україні потрібна мотивована і професійна армія. Щоб досягти успіху у військовій справі необхідні три складові: висока мотивація; сучасні методики викладання, щоб навчання подобалося; та модернізована навчально-технічна база. У військовій справі має переважати здоровий глузд, не так як у радянській армії "круглое — нести, квадратное — катить". Майбутні офіцери самі мусять розуміти, для чого потрібно вчити математику, англійську і історію.
Про міжнародну співпрацю
Ліцеїсти, які опанували англійську на належному рівні, мають можливість здобути міжнародний досвід у Польщі, Литві, Латвії, Естонії, Швеції та подивитися, як у цих країнах навчають військової справи. Так само офіцери з цих держав приїжджають в Україну, щоб вивчити наш досвід. Їх цікавить як, маючи невелику чисельність військових можна успішно виконувати бойові завдання. Між тим нас цікавить закордонний досвід побудови територіальної оборони, який є в Литві, Латвії та Естонії, адже мають бути підготовлені і цивільні, і військові, бо там де підготовлений народ, ворог ніколи не переможе.
Про культурний розвиток військових
Військовим важливо показувати, що окрім зброї, є й інший не мілітарний світ, за який армійці і воюють. Це музеї, театри, книжки — все що культурно об’єднує українців. Був відомий випадок із британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем. Коли трапилася німецька агресія і йому запропонували зменшити витрати на культуру, Черчилль зреагував: "То ми ж якраз і захищаємо культуру та освіту. Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?"
Ліцей дуже тісно співпрацює з волонтерським рухом щодо культури, ми запрошуємо сучасних письменників, які приходять і спілкуються з ліцеїстами. Щоб мислити, потрібно багато читати і розвивати пам’ять, тоді офіцер зможе завойовувати авторитет не фізичною силою, а силою інтелекту. Чимало військових малюють, пишуть вірші, співають. Ми це називаємо розвитком таланту. Нам потрібний інтелектуальний офіцерський корпус.
Про тяглість військової історії України
Сучасні ліцеїсти обов’язково вивчають історичний контекст і життя козацького полковника Івана Богуна, головного отамана військ УНР Симона Петлюри, командира Січових Стрільців Євгена Коновальця та інших українських героїв. Майбутнім військовим це потрібно, щоб знати: на цій землі в усі часи були люди зі зброєю в руках, які не лише розбудовували бібліотеки і писали книжки, але й захищали як вміли свою територію.
Читайте також: З якими досягненнями Збройні Сили святкують 30-річний ювілей?
Чимало з цих імен тривалий час було навіть проговорювати небезпечно. Тепер ліцеїсти вивчають нашу історію, зокрема досвід перших визвольних змагань і Січових Стрільців, які залишили після себе величезну мистецьку та інтелектуальну спадщину, яка досі докладно не опрацьована. Зокрема досі ми не усвідомили, яку роль українці зіграли під час Першої світової війни. Ліцеїсти вивчають цю історію і це їх додатково мотивує.
Вивчають і особливості нашого партизанського руху. Я родом із Рівненщини із села Залізниця. Цей край пам’ятає Другу світову війну чи не найдовше, бо саме в тамтешніх лісах, можна сказати, і зародився рух опору. Місцеві жителі знають про цю війну з різних боків. Мій дід був в Українській Повстанській армії у забезпеченні. Коли його вирахували НКВС, він провів майже 10 років у Сибіру. Частина військових із моєї родини були і в Радянській армії. Моє покоління вчилося "в нікуди", перебуваючи у тоталітарній державі. Сучасні діти знають, що вони воюватимуть за Україну і вони краще підготовлені, аніж старше покоління. Завдяки цьому сучасна молодь має більше можливостей.
Про права людини на війні
Завдяки тому, що Україна обрала цивілізований демократичний шлях, ми підписали всі конвенції про права людини і чітко їх дотримуємося. Ліцеїсти, курсанти обов’язково вивчають норми міжнародного права і правила війни.
Читайте також: Ґендер у ЗСУ: чи стала армія доступнішою для жінок? Коментує експертка
Через порушення правил війни було важко в перші дні Антитерористичної операції, бо регулярна російська армія прикривалася "московською" церквою і дітьми. Наприклад, коли Гіркін зі Слов’янська проривався, він посадив наперед дітей, щоб його не бомбили. Є ризики щодо порушення прав, коли йдеться про територіальну оборону. Але для цього є громадянське суспільство, яке контролює правомірність тих чи інших дій.
Про реабілітацію
Ніколи не згадую про пережите поранення за рекомендаціями наших та американських лікарів. Під час реабілітації у США упродовж року майже половину часу я проходив психологічне посттравматичне відновлення. Американські лікарі мають досвід двох 10-річних воєн в Іраку та Афганістані. Вони одразу побачити, що я потребую не лише фізичного відновлення, а й психологічного. Важливо, що дружина і донька завжди були поряд зі мною. Для подолання посттравматичного синдрому вкрай необхідно, щоб була поруч найближча людина. Ні в якому разі не можна бути одному.
Про матеріальне забезпечення
Найслабше місце у військовому середовищі — це матеріально-фінансова мотиваційна складова. Допоки не буде створено фонд штатно-посадового житла, не можна буде відібрати толкових офіцерів і сержантів, бо вони триматимуться місця проживання. Матеріальне забезпечення — це не пусті балачки, ідеологія має бути обов’язково підкріплена, інакше — вона буде пробуксована. Мотивація суто емоційна є драйвером лише на певний час.
Про образ військового в Україні
Образ військового має чіткий тренд до посилення, бути військовим — це престижно. Армійці нині відчувають, що вони корисні. До Революції Гідності офіцери не відчували своєї користі. В окремих випадках ми навіть не одягали військової форми. Натомість тепер ми обов’язково одягаємо не лише форму, але й ордена та медалі. В Україні створюється нова мілітарна патріотична культура.
Фото: facebook.com/kvlkiev
