Обирай пісні. Визначай переможця

Коли на теренах сучасної України виник "ринок землі"? Розповідають історики

8.06.2021 р., 18:57

Із 1 липня 2021 року в Україні набирає чинності закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення, який має відкрити ринок землі та дозволити громадян вільно купувати та продавати землі сільськогосподарського призначення. Проте звичаї купувати та продавати землю для нашої країни не нові. Про витоки землеволодіння на території сучасної України радіо Культура розповіли науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені Корецького НАН України Євген Ромінський та кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу теорії, методики, археографії та джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського НАН України Володимир Поліщук.

Програма:

"Перший приватно-правовий акт, який говорить про продаж землі, фіксується на Галичині. Бояри мали право продавати землю вже в середині XIV століття. Це перші письмові акти, які дійшли до нас і збереглися вони на території руських земель. Також ми маємо й надавчі акти великих господарів подільської землі з теренів Великого князівства Литовського – великих князів литовських – своїм слугам, підданим, лицарям, князям. Тобто право на землеволодіння грунтувалось на військовій службі і земля мала забезпечувати лицарів, князів, панів, бояр для виконання військової служби", – розповів Володимир Поліщук

Історик наголосив, що найдавнішим документом, який нормував землекористування на території сучасної України була Руська правда.

"Також серед законодавчих актів, що регулювали питання продажу землі, можна назвати Статут Казимира ІІІ 1347 року, який почав діяти лише після 1435 року, коли на землях Галичини було запроваджене коронне право. А у Великому князівстві Литовському першим великим загальноземським привілеєм виступає привілей Казимир IV Ягайловича 1447 року, в якому зазначаються різні умови землеволодіння. Ним же в литовсько-руському праві впроваджується те, що земля не може продаватися чужоземцям". 

"Загалом же регулювання продажу землі базувалось на звичаєвому праві, а великий князь чи король лише підтверджував право", – зауважив Поліщук.  

Його колега, історик Євген Ромінський також торкнувся питання землевласності на території Київської Русі в середні віки: "Те, що ми уявляємо собі за найстарішими зображеннями XVII-XVIII століття, дуже далеке від того аграрного ландшафту, який був на Русі в середньовіччі. Основна частина Русі – це лісова зона. Окрім невеликих територій, які називають опіллям, вся територія – це ліси. В них потрохи "вигризалися" маленькі місця, де могли б розміститися люди. Йшлося про маленькі двори, де завжди були три елементи: нива, лука та якийсь промисл". 

"Процес продажу землі еволюціонував. Він починався з того, що люди прийшли і зайняли певні землі, адже території були великі, а людей – мало. Коли ми говоримо про середньовіччя, ми практично ніколи не говоримо про одну особу, лише про певний колектив. Це могла бути велика сім’я, де було 20-30 дорослих осіб, це могла бути певна група дорослих чоловіків, які обробляли землю. Власником при цьому виступав хтось один", – пояснив Ромінський. 

Історик розповів, що до XIII століття письмовий актів на землю не існувало, переважно все посвідчувалось усно. Проте були й цікаві приклади фіксування земельних угод: "Найвідоміший приклад документів на землю – це напис на Софії Київській про Боянову землю, коли княгиня купує Боянову землю при свідках. Прямо на стіні церкви існує графіті. Й такі речі зустрічалися й в інших місцях".

"Проте письмовий акт, судячи з усього, не існував до кінця XIII століття. Тобто якісь були, але переважно все було усно. Визначалося, яка територія передається, обговорювалося, ставилися свідки, які мали слугували підтведженням того, що дійсно відбувся перехід. З кінця XIII століття починають записувати території", – зауважив Євген Ромінський. 

Володимир Поліщук, в свою чергу, зазначив, що найбільш рання фіксація прав на землю, яка дійшла до наших днів, почалась на території Корони Польської: "Найранніший акт 1351 року, коли староста руської землі приймає свідчення однієї пані, яка продала землю. Цей акт було вписано в старостинські книги цього старости". 

"Загалом же система фіксації прав на землю з'являється тільки з появою канцелярії при Великих князях Литовських і польських королях. Саме вони виступають верховним власником на всі землі держави і вони легітимізують правила землеволодіння. Великий князь чи король засвідчує право, видаючи акт, який потім записувався в метричні книги і з них видавалися виписи", – пояснив Поліщук. 

Наостанок історик зауважив, що в XIV-XV столітті відбувається диференціація права на землю, коли верховним власником стають князі, бояри, шляхта: "Шляхетське коронне право на території сучасної Галичини було запроваджено в 1435 році. Воно визначало власника – шляхтича – та кметя – селянина, який обробляв цю землю. Землю обробляли невільники, челядь".

Фото: Голос України

Коли на теренах сучасної України виник "ринок землі"? Розповідають історики

Новини по темі