"Катастрофа пише нами": ТОП-7 книжок про Чорнобиль від літературознавиці Тамари Гундорової

"Катастрофа пише нами": ТОП-7 книжок про Чорнобиль від літературознавиці Тамари Гундорової

35 років тому, 26 квітня 1986 року, відбулась аварія на Чорнобильській атомній електростанції, яка торкнулась доль мільйонів людей. Катастрофа такого масштабу не оминула всі сфери суспільного життя, включно з мистецтвом та літературою. Й сьогодні в ефірі радіо Культура літературознавиця та авторка книжки "Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн", яка минулого року вийшла англійською мовою, Тамара Гундорова розповіла про сім книжок, які під різними кутами висвітлюють Чорнобильську трагедію, що змінила світ назавжди.

"Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн" Тамари Гундорової

"Моя книжка з’явилася в 2000-х роках, але я роздумувала над нею, почавши з 90-х. Я була свідком народження зовсім нової літературної та культурної ситуації в Україні. Адже 90-ті роки – це не тільки ставновлення України, але й зовсім іншої культурної свідомості. І я хотіла позначити для себе ємкою метафорою те, що для мене засвідчувало б характер цієї епохи. В моїй свідомості Чорнобиль завжди існував як явище такого великого глобального характеру. І, власне, з того всього народилася метафора постчорнобильського часу, тому що можна говорити про чорнобильську травму, яка вдарила дуже багатьох людей, покоління, яка народжується після Чорнобиля. Але Чорнобиль – це також і та культурна подія, яка потребувала нової мови і нових способів опису", – розповіла Тамара Гундорова.

За її словами, Чорнобиль, попри те, що є катастрофою, дав старт новій епосі: "Йдеться про своєрідне попередження, що для збереження цього світу треба змінити підхід людини до нього. Безперечно, Чорнобиль також є явищем кризи, краху радянської системи. Водночас, як показує теперішній час, розцінювати Чорнобиль тільки в категоріях катастрофізму, апокаліпсису – це замкнений погляд".

"Не можна підходити до Чорнобиля лише з погляду жертв. На щастя, Чорнобиль був глобальним, катастрофічним, але не аж таким, щоб говорити, що він приніс кінець світу", – наголосила літературознавиця.

"Чорнобильська молитва" Світлани Алексієвич

"Книжка дуже швидко з’явилася (1997 рік) та швидко була перекладена, тому що ми всі жили під знаком Чорнобиля. Це була не тільки візитівка України в світі, але те, з чим ми зустрічалися в щоденному житті: ми чули про проблеми переселенців, проблеми з реактором чи саркофагом. Крім того, ми рухалися разом з історією, яка відходила в минуле", – висловила свою думку Тамара Гундорова.

Фото: Видавництво "Комора"

За її словами, важливо, що в книжці відсутній авторський голос і це помітила в своїй післямові до перекладу Оксана Забужко: "Це спроба дати голоси свідкам Чорнобиля. Тому недаремно англомовний переклад "Чорнобильської молитви" називається "Голоси Чорнобиля".

"Книжка вийшла через 11 років після Чорнобиля і дуже цікаво прослідкувати, як він осмислюється, які форми оповіді він породжує, як ми його сприймаємо. Алексієвич вивела і закріпила в нашій свідомості чорнобильського свідка. Книжка вражає тим, що в ній збережено інтонації усного мовлення. Свідок постає як жива постать", – розповіла Гундорова. 

Літературознавиця пояснила, що Алексієвич зв’язала цілий соціокультурний тип людей, які асоціюють себе із чорнобильською людиною: "Мабуть, це передусім люди старшого віку, але й молоді, які в дитинстві багато чули про Чорнобиль".  

"Чорнобиль: історія ядерної катастрофи" Сергія Плохія

"Ця книжка надзвичайно цікава і важлива. Вона змінює вектор розмови про Чорнобиль. Алексієвич робила його нашою приватною людською історією, а Сергій Плохій показує історію Чорнобиля. Він підходить до катастрофи не з точки зору конкретного досвіду людини, з точки зору холодного, раціонального, дещо історичного погляду. Це означає, що ми поволі переборюємо травму, адже за 30 років бачення Чорнобиля змінилося", – наголосила Тамара Гундорова.

Фото: library.kpnu.edu.ua

Літературознавиця наголосила, що вкрай цікавим є те, що Плохій показує кола катастрофи, які зачіпають й політику, й економіку, й міжнародне право: "Але найголовніше, що Сергій Плохій пов’язує Чорнобильську аварію з крахом Радянського Союзу".

"Ядерне роззброєння України" Юрія Костенка

Книжка розповідає про 1994 рік, закулісся Будапештського меморандуму та те, Україна відмовляється від свого ядерного арсеналу й ця відмова зрештою закінчується анексією Криму.

"Чорнобиль – це дуже комплексна тема, яка має різні виміри і питання безпеки є ключовим. Досі тривають дискусії про те, чи це було правомірно позбутися ядерної зброї і все передати в інші руки. Я знаю, що й тоді, і нині багато не погоджуються. Україна роззброїлася і після цього послідували інші речі, які призводили до ослаблення нашої військової могутності", – зауважила експертка.

Книжка Юрія Костенка знаменита, як розповіла далі Тамара Гундорова, бо вона ще раз на світову арену виносить питання, що Україна віддала ядерну зброю добровільно, але мала за це певні гарантії. 

"Воццек" Юрія Іздрика

"В моїй уяві – це один із найсильніших чорнобильських текстів. Цей роман текучості та спадання, розпаду. Так само як атом розпадається і породжує атомну енергію, роман весь вибудовується на розпаданні. Йдеться про розщеплення індивідуальності, тіла, мови, суцільну цитатність, трансформації, переходження. В цьому сенсі це квінтесенція постчорнобильського тексту", – висловила своє бачення літературознавиця.

За її словами, Іздрик цікавий тим, що він є автором мультимедійного характеру: "Тут йдеться про кризу вербальності, його постійні ігри з візуалізацією, музикою, озвученням. Це все пронизує тканину "Воццека". Постійна зміна ідентичностей, ракурсів значною мірою визначає світ ірреального, хворого, апокаліптичного, де фактично йдеться про виживання".

"Київ-86" Маркіяна Камиша

"Маркіян Камиш – цікавий феномен, який, очевидно, повинен був з’явитися з такого типу літературою, як "сталкерська". Він не одинокий: є ціла низка такої літератури, яка більшою чи меншою мірою є документальною. Маркіян працює ж в жанрі художньої літератури", – розповіла Тамара Гундорова.

Письменник по-новому говорить про долю чорнобильського свідка, оскільки він є дитиною свого батька-ліквідатора, який був в Чорнобилі: "Очевидно, що десь в дитинстві він чув про це. Це покоління, народжене після катастрофи, яке говорить про своє право говорити про Чорнобиль. Не чути того, що говорять батьки, а говорити самому і стати свідком. Адже соціологи говорять, що старше покоління не хоче їхати у Чорнобиль, бо вони бояться, не хочуть повторювати ці страхи. Натомість молодше покоління якраз хочуть поїхати туди, щоб перевірити страхи своїх батьків. Тому в особі Камиша ми маємо дуже цікавий феномен повторного свідка".

"Також дуже важливо, що для покоління Маркіяна зона і Чорнобиль – це не страшна потвора, в них починається роман із зоною. Камиш мапує зону так само, як інші сталкери, описує переходи від села до села, де він був. Він оживляє зону", – резумувала літературознавиця.

"Чорнобильдорф" Романа Григоріва та Іллі Разумейка

"Різні способи роботи з чорнобильським текстом та пам'яттю – це цілий пласт в сучасній культурі України та світу. Також новою формою культурного осмислення чорнобильської пам’яті є й "Чорнобильдорф", – наголосила Гундорова.

Вона розповіла, що в опері йдеться про реконструювання пам’яті після Чорнобиля, в якій гине ціла цивілізація: "Твір побудований на спробі археологічного знімання цих пластів, шарів, докопування й відновлення із залишків цивілізації цілого світу. Це й утопія, й антиутопія, тому що відновлення шарів дає шанс й на відновлення тоталітарної системи, золотого Леніна".

"Це синкретична річ, в якій задіяні тіло, танець, слова, пісні, десятки дуже рідкісних музичних інструментів", – підсумувала літературознавиця.

Фото: library.kpnu.edu.ua