Валерій Харчишин: Коли ти створюєш собі якісь обмеження, вже не можеш називатися рок-музикантом

Валерій Харчишин: Коли ти створюєш собі якісь обмеження, вже не можеш називатися рок-музикантом

16 квітня група “Друга Ріка” видала на цифрових музичних платформах лайв-альбом “Інша Ріка” записаний разом із музикантами оркестру “НАОНІ”. Новий альбом в ефірі “Вікенду Нової Музики” на “Радіо Промінь” презентував фронтмен “Другої Ріки” Валерій Харчишин, який розповів про специфіку створення альбому з великим оркестром, роль експериментів у творчості “Другої Ріки” та роботу над новим студійним альбомом, перший сингл якого буде презентовано у травні.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фото: Яна Сочевічек, Радіо Промінь

Музика стала схожою на саундтреки до старих кінофільмів

Дмитро Захарченко: Дякую тобі, що ти завітав до нас у вікенд. Як ти зазвичай проводиш свої вихідні? 

Валерій Харчишин: Я сплю. Я просто відпочиваю, бо не роблю цього протягом тижня. Я багато працюю. І вночі, і вдень. Тому в мене ніч з суботи на неділю – це відпочинок на весь тиждень. 

Дмитро Захарченко: 16 квітня на цифрових платформах був представлений альбом «Інша Ріка», записаний разом з “НАОНІ”. Чому саме відбувся цей проєкт?

Валерій Харчишин: Важко пояснити. Відверто кажучи, нам настільки набридло грати ті самі пісні в стандартному, в традиційному звучанні, що ми захотіли чогось нового. Це таке традиційне музичне збочення. Тому цей проєкт з’явився. І ми розуміємо, що він успішний, тому що, граючи його у великих залах або малих, але таки переважно у великих, бо там дуже багато музикантів на сцені. І рентабельність така, що треба збирати багато людей.  І ми бачили ці очі, ми бачили, як люди реагують. Вони переважно перші дві-три пісні з широко розплющеними очима і розкритими ротами дивляться і розуміють, що те, що вони звикли слухати, бо, розумієш, двадцять років деяким пісням, а тепер воно інакше звучить. Воно відразу нагадує тобі щось дуже-дуже рідне, щось ностальгічне, тому що музика тепер стала схожою на якісь саундтреки до старих кінофільмів.  

Дмитро Захарченко: Чи можна сказати, що цим альбомом ви закрили якийсь свій гештальт?

Валерій Харчишин: Закрили гештальт тільки тому, що ми встигли це записати. Бо для нас вже й такий варіант став традиційним і почав набридати. Тому ми зафіксували це  у запису і ми дуже щасливі, що нам допомогли це зробити всі наші спонсори, які долучилися, і УКФ також долучилися до цього проєкту.

Дмитро Захарченко: Яка різниця між цим проєктом і минулорічним відео "Інша Ріка"? 

Валерій Харчишин: Якщо тим відео ми показували, як створюється, як пишеться, то в аудіо ми показали кінцевий результат, як звучить. У відео більше уваги було саме картинці. Звук там майже не зведений, такий, який зняли у студії, просто як факт накопичення. Для відео це окей, але для того, щоб воно з’явилося на платформах, щоб люди могли слухати в нормальній акустиці, а не з телефона, переглядаючи YouTube, то це мало бути перезведено, мали бути переписані деякі партії. Зокрема, струнні переписалися повністю, тому що з’явилися люди, ми дозволили зазирнути за лаштунки слухачам і вони відмовилися вдягати навушники. Хоча є така практика, за кордоном це дуже дорогі квитки, коли тебе там на Abbey Road запрошують, ти вдягаєш навушники і платиш там тисячі фунтів. Наші ж хотіли слухати все, як на концерті. Тому ми змушені були поставити портальний звук. І з того портального звуку все летіло в мікрофони. І вийшло так, що ми не могли працювати зі струнними, трубами, валторною.  

Дмитро Захарченко: Цей проєкт складний саме в технічній реалізації. Які були труднощі з ним?

Валерій Харчишин: Складнощі були, перш за все – сказати, що ти не підеш на студію переписувати вокал, бо це буде нечесно. Я не переписав вокал. І десь рік лежав той запис, рік над ним працювали. І я все думав, що піду перепишу, бо так же ж не можна, це ж студія. І це вже студійний запис виходить, а не просто лайв якийсь. І я, все ж таки, втримався. Вокал залишили незмінним, таким, як я записав тоді у студії. 

Фото: Яна Сочевічек, Радіо Промінь

Набагато легше співати з оркестром, ніж із класичним складом

Дмитро Захарченко: Є ось така думка, що гурт "Друга ріка" полюбляє експерименти різноманітні. 

Валерій Харчишин: Так прозвучало, наче я потрапив до лікаря якогось специфічного, скажімо так. І він втаємничено запитує – "полюбляєте експерименти"? Так, ми експериментуємо і дуже часто. Хотілося б частіше, але треба ж так, щоб ці експерименти не захопили тебе і ти не забув, хто ти є. 

Дмитро Захарченко: Так бувало?

Валерій Харчишин: Знаєш, коли я спробував вперше співати з оркестром, зрозумів, що мені набагато легше ніж співати з класичним складом. Тому, що тобі не потрібно фізично напружуватися. Ти отримуєш 100% задоволення від звуку, все набагато емоційніше, і я захопився так, що мене почали зупиняти учасники "Другої Ріки", щоб менше було таких концертів, а більше класичних другоріковських виступів. Бо, коли тобі щось набридло, ти маєш говорити з людьми, розповідати, адже 25 років триматися разом — це величезна праця. В таких розмовах ми знаходимо ту синергію, яка нас рухає вперед, не дає нам розійтися у різні боки. Я точно знаю, що отой класичний склад "Другої Ріки", оте класичне звучання, завжди буде актуальним. 

Дмитро Захарченко: А чи є експерименти, на які ви ніколи не наважитеся?

Валерій Харчишин: Та нема, мабуть, якихось табу. Бо рок-н-рол, то, перш за все, протест. Рок-н-рол, то вільна музика. Інді – це теж свобода. І ти, коли створюєш собі якісь обмеження, вже не можеш називатися рок-музикантом чи музикантом, який працює в іndependent-сфері. "Друга Ріка" — це якраз той випадок, коли ти можеш бути собою і тобі за це нічого не буде. Ти можеш бути будь-яким, ти можеш собі дозволити будь-що. Мабуть, тому ми не співаємо чужих пісень. Ми ніколи не залучали до створення текстів когось. Я зрозумів, що це “сдєлка з совістю”, коли ти використав чужий текст, його змінив на 90%, співаєш, а він тобі стоїть в горлі, не йде. Бо ти не пережив тих емоцій, що людина переживала. 

Дмитро Захарченко: А що то за ситуація була?

Валерій Харчишин: Це пісня, яка увійшла в альбом Supernation, вона має назву "Стій там, де стоїш". Текст чудовий і прекрасний той поет, який написав. Я йому подякував, ми з ним спілкувалися. Але вона не стала хітом, хоча десь звучить. Бачиш, я назвав "Стій там, де стоїш", а вона, здається, має назву "Де ти є?". Але не пішла вона. Ти не можеш співати чуже в "Другій Ріці", тому що так нечесно.

Моменти розрядки потрібні для того, щоб не тримати постійно в напруженні мізки

Дмитро Захарченко: Ти вже сказав про те, що ти не можеш мовчати, коли тобі є що сказати, ти починаєш це говорити. А що далі тебе мотивує працювати?  

Валерій Харчишин: Тут той випадок, коли це можна назвати синергією думок. Люди хочуть і ти в цей момент хочеш. Повна взаємодія, коли ти розумієш, що люди відходять від тебе, що ти переходиш у статус динозавра, то тоді це мотивує, але не надихає, бо від цього натхнення нема. Натхнення все ж таки в тому, що ти сам переживаєш. Якщо так співпало, що тобі є що сказати, ти живеш в якийсь певний період  якихось шалених емоцій, серйозних подій у твоєму житті, то це і є натхнення, це і є тим згустком енергії, яким ти можеш поділитися. Бо тільки якісь гострі моменти можна викладати людям, а не просто про те, що тобі зашибісь живеться. Можна й так, можна й розважати, але ми не розважаємо людей, ми не клоуни, не для того створені. Є моменти, коли ми дуркуємо і такі пісні в стилі "радісний дебілізм" існують у "Другої Ріки", типу, "Фурія", "Оксана", "Назавжди", вона тому і має дві назви, бо вона така придуркувата пісня. Але це моменти розрядки для того, щоб не тримати постійно в напруженні мізки. І ми не перевантажуємо музику якимись складними гармоніями. Вона, все ж таки, легка для сприйняття вухом, але іноді важка для сприйняття серцем. 

Дмитро Захарченко: Про смисли хочеться також запитати, тому що в альбомі "Піраміда" було багато особистих історій. Чи є межа, коли ти…

Валерій Харчишин: Я знаю, про що ти хочеш спитати. Я її вже переступив саме в альбомі "Піраміда". І мені це було надзвичайно важко. Допоміг випадок, коли пісня "Секрет", яку я думав, що ми не оприлюднюватимемо… Тобто, вона була б в альбомі, але для того, щоб трек став хітом, його потрібно просувати, ти його ставиш синглом і він прямує на радіостанції, і так далі. Ми не думали з цією піснею щось подібне робити, але вона, коли вийшов альбом, стояла першою. Наш саундпродюсер Віталій Телезин порадив. Сказав, що він нас ніколи ні про що не прохав, але тепер просить поставити її першою. Бажання продюсера для нас було важливим і ми так зробили. Цю пісню взяли радіостанції самі. І вона пішла дуже швидко у простір.

Це було важко пережити, що ти особисту трагедію оприлюднюєш і на цьому заробляєш гроші. Це була така експлуатація трагедії, до якої я дуже довго звикав. Я на концертах її не міг співати десь протягом року. Я перший куплет починав, потім зупинявся, бо сльози заважали співати, і десь з другого я продовжував. Але коли пісня переходить у статус, коли її слухають не вухами, а дупою, рухаючись, то ти вже й сам потихеньку звикаєш. Зрештою "Happy New Year" теж не весела пісня, але всі святкують Новий Рік під неї. 

Дмитро Захарченко: Але коли ти відкриваєшся, це я зараз кажу не про альбом "Піраміда", а взагалі, то завжди є ризик, що можуть зробити боляче. Ти цього не боявся?

Валерій Харчишин: Якби я розповів у пісні "Секрет", що звертаюсь до якоїсь коханки завуальовано, тоді б використали. А так я був щирий в трагедії, а не в якомусь збоченні.

Дмитро Захарченко: Ти сказав, що ви вже трохи динозаври. Ти вважаєш, що гурт "Друга Ріка" вже динозаври?

Валерій Харчишин: Коли я бачу на репетиції всіх після свят. Коли ми після локдауну сиділи довго по домівках, а потім з’явилися на репетиційній базі, то було схоже, що ми динозаври. Якщо чесно, то я не бачу чогось нового в саунді, чогось революційного, щоб казало, що Валєра це вже "вчера". Нема революції ніякою, типу, появи Nirvana чи бодай чогось. Музика примітивізується, якщо можна так охарактеризувати, в музиці стає ще менше музики, ще більше ритму. В ритмі стає все менше високих, все більше низьких. І все менше слів. Тому зараз іде деградація. І це теж еволюційний процес. Бо коли ми здеградуємо повністю, то хтось відштовхнеться від того дна і, можливо, почнуть знову з якихось класичних форм. 

Якщо й плакатимете, то це будуть сльози радості

Фото: Яна Сочевічек, Радіо Промінь

Дмитро Захарченко: Власне, хочеться перейти до розмови про новий альбом. Валерію, на якому етапі він? 

Валерій Харчишин: Щодо нового альбому – він зараз існує в демо-записах. Там є жахливі тексти і є прекрасна музика. Тому сподіваюся, жахливих текстів не буде, ми з понеділка починаємо створювати вже не демо-записи, а, як кажуть, чистовик. Починаємо з першого синглу, який у травні з’явиться. Назви не скажу, але пісня прекрасна, мені подобається. Але це не буде особисте, не буде ніяких трагедій. Тобто, це буде особисте, бо ми його виконуватимемо, але це не буде драматичним настільки, щоб змусило плакати. Якщо й плакатимете, то це будуть сльози радості. 

Дмитро Захарченко: В ефірі шоу "Селекція" на  "Радіо Промінь" ти розповідав, що цей альбом буде найлегшим з усіх, які ви створювали. І ось тут, насправді, досить парадоксально, адже 2020-2021 роки дуже нелегкі.

Валерій Харчишин: Бачиш, мабуть, це така собі сублімація, це вихід якихось позитивних емоцій, чого не вистачає зараз. Тобто, я не з тих людей, які, коли їм сумно, йдуть на дискотеку. Я підбираю собі пісні під свій настрій, музика керує мною. Навіть у складних творах є прості речі. Складні твори з простих речей складаються, тому і наша музика, яка буде в новому альбомі, буде саме такою. Нам не доведеться якимось штучним способом полегшувати треки, як із "Секретом", де вимкнувши текст і додавши трішки біту, легко пісню перетворити у танцювальну. Але якби вона ще б була складною музично, це важко було б взагалі сприймати. Цього разу ми не будемо нічого полегшувати, воно й так буде легким. Це буде не дарк, а позитивна рок-музика.

Дмитро Захарченко: Ти казав, що «Інша Музика» створювався за підтримку “Українського Культурного Фонду”, а наступний альбом теж за їхньої підтримки?

Валерій Харчишин: Так, теж. Це вперше за двадцять п’ять років, коли держава через всі ті складнощі, через бюрократичні процедури, але зрештою ти отримуєш кошти і можеш продовжувати творчість. Не витрачаючи на свої особисті потреби. Це дуже добре, коли дають гроші і ти можеш творити.

Фото: Яна Сочевічек, Радіо Промінь