Мобільний додаток

Сергій Мартинюк: Мій перший роман — це психологічна терапія

3.03.2021 р., 22:30

У День письменника лідер і вокаліст гурту "Фіолет", арт-директор фестивалю "Бандерштат", а також поет та прозаїк Сергій Мартинюк в ефірі "Радіо Промінь" розповів про те, що переживав коли писав романи, які має ритуали під час роботи, як відреагували колеги по цеху на книгу "Рок-н-рол" та улюбленого поета.

Про письменство

Не відчуваю себе повноцінним письменником, бо недостатньо п’ю. Та й недостатньо роблю інших навколо літературних пакостей, які б давали мені можливість почуватися трушним письменником. Але так як ми живемо у ХХІ столітті серед вегетаріанців, веганів, представників субкультур, чайлдфрі та різних інших людей, тому і письменники можуть бути такими, якими їм хочеться. На те вона і творчість, щоб являти людей такими, якими вони хочуть бути. 

Про написання романів як терапію

Мені здається, що кожен по-своєму переживає написання твору. Для мене це дуже тривке відчуття. По-перше, як і багато авторів я стикаюся з тим, що проживаю дуже серйозний процес прокрастинації перш ніж сяду і напишу перший рядок. Навіть якщо вже є ідея, яку хочеться вилити на папір. Але коли починається сам процес — це дуже цікавий ритуал тому, що я оточую себе певною кількістю книг, певною атмосферою  — це своєрідне літературне хюгге. Я точно знаю, що в цей час мною будуть опікуватися, годувати, приглядати за мною, не заважати зайвий раз. Ще це дуже хороша психологічна терапія. Мій дебютний роман "Капітан Смуток" став чи не першою такою можливістю за 29 років життя по-серйозному виговоритися про всі наболілі теми дитинства, юності. Викричатися, можна сказати. Я з тим самим ефектом в інших авторів стикався, вони через роки розповідали, що для них це теж був своєрідний катарсис. Тебе несе, ти розумієш, що маєш ідею і в якийсь момент відчуваєш, що персонажі, яких ти створив, живуть уже своїм життям. І не ти керуєш тим, що вони будуть далі робити, а вони тобою уже якось керують. Це дуже захопливий процес насправді. З музикотворенням не менш захопливо, але з літературою якось по-особливому. 

Про відгуки колег та шанувальників

Реакції на роман "Рок-н-ролл" були дуже різні. Наприклад, Женя Галич казав, що це "реальне паливо", є наші "внутряки". Сашко Положинський писав, що десь не дуже правдоподібно. Книга  — це своєрідна сатира на певне покоління українських музикантів, де я трошки по-хорошому сміюся з себе, з когось з колег і багатьох інших аспектів. Прийшло багато захоплених відгуків від читачів, у контексті того, що багато з написаного стало для них відкриттям. А саме: як відбувається процес створення на студії, яким є життя гурту в турах. Звісно, це все художні історії. Гурт, про який я писав, не існує. Але так чи інакше мої персонажі  — це збірні образи багатьох реальних прототипів, людей, з якими я починав у свій час у Луцьку, які зараз є обличчям сучасної української сцени. 

 

Про улюблену поезію та кавер-пісні на вірші Миколи Вінграновського

Точно пам’ятаю, що у "Крихітки" є пісня "Може бути", написана на вірш Миколи Вінграновського. Це один з моїх улюблених поетів. Пісня не найвідоміша в репертуарі співачки, але одна з улюблених. Також подобаються пісні Pianoboy і Letay, що так само були створені з віршів Вінграновського.

 
Сергій Мартинюк Фото:www.facebook.com
Сергій Мартинюк: Мій перший роман — це психологічна терапія

Новини по темі