Мобільний додаток

"Світлий шлях в ізоляції": Станіслав Асєєв про свої книги, життя в полоні та безіменних катів

28.12.2020 р., 17:44

В окупованому Донецьку на території артцентру "Ізоляція", який розташований на місці колишнього ізоляційного заводу, тепер фактично перебуває концтабір, у якому тримають "особливо небезпечних злочинців". 28 місяців в ньому провів й журналіст та письменник Станіслав Асєєв, який згодом став автором книжок "В ізоляції. Дописи про Донбас" та "Світлий шлях. Історія одного концтабору". В ефірі Українського радіо письменник розповів про те, як йому вдалося написати свою другу книгу, перебуваючи в полоні, хто першим її прочитав, чи знають місцеві донеччани про сучасний концтабір в їхньому місті та чому сам Станіслав не називає у книзі своїх катів на ім’я.

"Перша книга – "В ізоляції" – певною міро була для мене величезним сюрпризом, бо вперше я про неї дізнався в так званому МГБ. Мене спеціально вивезли з "Ізоляції" в "контору", їхнє "міністерство", і показали презентацію в Києві. Перед тим запитали, чи є в мене така книжка "В ізоляції". Я не розумів, про що йдеться і сказав: "Ні". А вони мені: "А от дивись, кажуть, ти таке написав". І показують книгу Станіслава Асєєва "В ізоляції" та починають розповідати, що про мене знову згадали та підняти дуже потужний інформаційний шум", – розповів Станіслав Асєєв. 

За словами письменника, його першу книжку презентували влітку 2018 року, а "Світлий шлях" вийшов лише наприкінці 2020 року, хоча "Світлий шлях" він почав писати ще задовго до того, як вийшла перша книжка: "Вже сидячи в полоні, в мене слова складались в певні абзаци, які потім стали главами "Світлого шляху".

"Писати я почав ще "на підвалі", в "Міністерстві державної безпеки", де я перебував перші півтора місяці. Я почав писати десь через 30 днів після того, як туди потрапив: знайшов картонну теку, невеликий шматочок олівця і, власне на цій теці я почав записувати перші свої думки. Там цілодобове спостереження, але в мене так стояв тапчанчик, на якому я спав, що він трішки закривався іншим стільцем. І я мав можливість писати так, щоб вони не бачили. Але потім мене підняли на черговий допит і я запитав в оперів, чи можуть вони дати мені звичайні листки А4, щоб я щось міг писати і чи це не заборонено. Вони сказали, що їм байдуже, що я там буду писати, бери скільки тобі потрібно. Я взяв штук 30 і спустився до підвалу і почав спокійно писати. Ці рукописи я перевіз з собою до "Ізоляції", де в мене півтора роки була можливість писати. Там в нашій камері нічого не було, але я приїхав зі своїм папером, олівцями і ручкою. Півтора роки вони дали мені можливість писати, але, як виявилось, тільки для того, щоб потім зрозуміти, що я хочу написати на свободі і дізнатись, що я вже написав, бо всі ці рукописи в мене відібрали. Вони влаштували показовий обшук в нашій камері, вивернули абсолютно все, хоча шукати там не було чого, бо в "Ізоляцію" нічого, включно з інформацією, не потрапляє", – пригадав Асєєв.    

Він пояснив, що писав дуже стримано, розуміючи, що рукописи завжди можуть відібрати: "Але я не думав, що перший читач, який прочитає якусь частину цієї книги – це адміністрація "Ізоляції". 

"Я вивчив напам'ять тексти, які в мене відібрали. Я вчив їх, не просто повторюючи на ніч замість молитви, але й створював їх і повторював ті, що вже створені, ходячи від нари до нари. А це в "Ізоляції" ми робили по 5-6 годин на день", – зауважив письменник. 

Він розповів Українському радіо, що місце, де бойовики тримають полонених колись було заводом ізоляційних виробів, який працював ще з радянських 60-х років: "Потім він припинив своє існування і на базі заводу була створена артплатформа "Ізоляція", де влаштовувалися мистецькі перформанси. В 2014 році цю територію захопили бойовики, які облаштували там базу так званих ССО МГБ – Сил специальных операций. Вони переробили колишні приміщення заводу під камери. Але це не тюрма за всіма критеріями, бо на приміщенні, де була бухгалтерія, наприклад, так і залишився напис "бухгалтерія", але там тримають людей. За багальма критеріями це не тюрма, а концтабір, де жахливо знущаються з людей". 

"Я колись чув, як один з адміністрації "Ізоляції" вихвалявся, що біля "Ізоляції" намагаються навіть не зупинятися автобуси, а якщо й зупиняються, то люди намагаються швидко звідси поїхати. Тому, я думаю, що місцеві вже знають про це місце і бояться. Вони ж мають інформацію про це від нас -– тих, хто вийшов, тому відносяться з острахом", – розповів Станіслав Асєєв. 

Також письменник, який пробув 28 місяців в полоні в "Ізоляції", зауважив, що там немає загальної тюремної системи, правил і меж, на яких будуються відносини між конкретними кримінальниками і адміністрацією, як це є в офіційних колоніях: "Ця межа завжди зберігається і формує своєрідний етикет. В "Ізоляції" все будувалось на особистому факторі: коли був господар ізоляції "Палич" Куліковський, то все дуже залежало від того, як він до вас особисто ставиться. Одна справа, коли з вами працює "контора" і їм потрібні ваші офіційні покази, якщо ви їх не даєте, то вас, звичайно, катують, але якщо ви вже дали, то вас залишають у спокої. Але далі все залежить від цього "Палича": як він буде до вас ставитись та що він буде з вами робити в "Ізоляції". Коли його не стало, система не змінилась: його місце зайняла інша людина". 

"Мене, з одного боку, майже не чіпали по відношенню до інших в'язнів, бо мій кейс був дуже відомий інформаційно. З іншого боку, саме через це я відчував психологічно, що вони дуже хотіли б розірвати мене на шматки", – розповів Асєєв.

Наприкінці письменник розповів, що в книжці він не називаю своїх катів на імена, тому що не хоче робити їм рекламу на роки вперед: "Якщо нацисти в свій час через Нюрнберг стали відомі у всьому світі і потрапили до історії, то тут я би не хотів навіть таку "послугу" їм робити. Аби вони не показували і не хизувались, що їхнє ім’я потрапило до книги. Офіційно ж зараз зроблена величезна робота, щоб ідентифікувати цих людей: більшість з них знайдено у форматі їхніх особистих даних і фотографій. Я сподіваюсь, що вже наступного року ми покажемо їх на всю країну".

Фото: Детектор медіа

"Світлий шлях в ізоляції": Станіслав Асєєв про свої книги, життя в полоні та безіменних катів

Новини по темі