"Я запам’ятовую дати, і зокрема я запам’ятав точно день, коли я дописав останні слова роману. Це було 22 лютого цього року. Для мене було зрозуміло, що я певний час цей роман буду тримати на відстані, не буду до нього повертатися, щоб він трошки відлежався. Таким чином я міг передбачити його вихід десь аж наприкінці року. Так воно все й відбувається, і роман з’явиться вже 13 грудня.
Кінець лютого – це досить багато шуму відносно коронавірусної загрози і досить багато якихось медійних доволі панічних повідомлень, хоча уявити собі цей тотальний локдаун на той час я ще не міг. Потім, коли десь із середини березня це стало нашою реальністю, я подумав, що, можливо, це навіть якийсь оптимальний варіант для прем’єри такої книжки.
Ця метафора самотності, яка її наповнює, ізольованості героя, який весь час десь переховується, від когось утікає, і він вимушено чи напіввимушено опиняється у цій своїй нічній радіостудії, де він сам на сам з цілим світом, усім людством, але, в той же час, він відокремлений від усіх. Це, можливо, навіть цілком відповідає за настроєм тій нашій пандемічній ситуації, яка, на жаль, не минає", – розповідає Юрій Андрухович.
06_5fb54c21920a7.png)
"Цей роман взагалі з’явився з моєї великої любові і вдячності до такого феномену, яким є радіо. Зокрема, до одного з його проявів, до нашої старої домашньої радіоли. Якщо зануритися спогадами в ранні сімдесяті роки, коли я починав бути підлітком, і починав слухати музику з власного вибору – не ту музику, яку слухали батьки.
Виявилося так, що в тій нашій маленькій хрущовській квартирі моє місце для спання, той диванчик, на якому я спав, був впритул поруч із нашою радіолою, так само і мій письмовий стіл був з іншого боку впритул із нею. Тому я мав два варіанти: я міг уночі слухати радіо, вдаючи, що я сплю, і ввечері слухати музику, вдаючи, що готую уроки.
Я почав жити з цією радіолою, можна сказати, обіймаючись з нею, тому що для мене найважливіші якісь події відбувалися на радіохвилях. І там були ці фантастичні можливості, тому що телевізор диктував нам, радянським телеглядачам, що дивитися. У нас було два канали. Натомість радіо надавало можливість самому собі знаходити, крутити тумблер, пересуваючи пошуковик – це як з інтернетом сьогодні. Радіо було першим медіумом, який нас вивів за межі обов’язковості і примусу. Я шукав музику на довгих хвилях, це була переважно перша програма польського радіо, я слухав на УКВ "Промінь", я слухав на коротких хвилях, безумовно, підривні радіостанції: "Радіо Свобода", "Голос Америки", навіть таке безневинне "Радіо Швеція", я слухав на середніх "Радіо Люксембург". В мене була ціла слухацька географія, я бачив якщо не увесь світ, то пів світу своїм внутрішнім зором. Я слухав цей світ і я його бачив.
Тому для героя мого роману так важливо дивитися на зелені цяточки. У нього інтернет-станція, і це дозволяє йому бачити за допомогою зелених цяточок, де на земній кулі його у ці хвилини слухають – міста, місцевості, країни, континенти. Це, безумовно, стан, який викликає сп’яніння, ейфорію, тому що ти відчуваєш, що ти в реальному просторі перебуваєш з людьми, які тебе слухають".
У виданні "Радіо Ніч" також представлений плейлист із 15 пісень, підібраних Юрієм Андруховичем. Усі ці композиції мають свою емоційну чи навіть змістову роль, а зустрічаються вони у нічних радіомонологах головного героя.
"Кожен із цих фрагментів завершується називанням певної музичної композиції чи пісні, яку Йосип Родський наступної миті запустить в етер. Для мене це була доволі цікава і складна справа зібрати цю колекцію, створити плейлист. З одного боку, ці речі настроєво-текстово мають перегукуватися з подіями роману, якось їх відтінювати. По-друге, вони важливі особисто для мене, тому що я сам страшенно люблю ці твори. А по-третє, це було зовсім щось нове, раніше нечуване, що трапилося мені випадково під час писання", – розповідає Юрій.
"Ми з видавцем майбутнім читачам роману вирішили полегшити пошук цієї музики, спростити їм завдання, як кажуть. На задній обкладинці книги є qr-код, який надасть вам доступ до цієї збірки. Всю її можна знайти на YouTube, і я бажаю майбутнім читачам роману такого ж чутливого прослуховування і рекомендую слухати це вночі".
.jpg)
"Коли я пишу, мені обов’язково потрібна музика. Я думаю, що на сьогодні є бездонні поклади, зокрема на тому ж YouTube та Spotify, і ви можете собі просто для письма, для роботи запрограмувати там на 8–12 годин безперервно чогось, до чого лежить душа цього дня, або, скажімо, сідаючи за чергові сторінки, так було з "Радіо Ніччю" (я ще, звичайно, уявляв собі про що це буде і який стан мені потрібен), відповідно, знаходив цю музику. Це перевага нашого часу, що її дуже легко знайти. З іншого боку, це проблема нашого часу, бо музику все ж, на мій погляд, треба шукати, щоб шанувати її".
Також у романі зустрічається і тема Майдану. Юрій каже: "Я, безумовно, увесь час думав і мав перед очима наш Майдан, коли писав ці сторінки в романі. Там є, звичайно, абсолютно пряма аналогія з Революцією гідності, коли у її просторі з’являються ці вуличні інструменти, піаніно передусім. Я не пригадую такого з Помаранчевою, це була новинка з 2013 року. Це люди, які створювали звукове, фортепіанне тло революції.
З іншого боку, мені не хочеться, щоб виникала така дуже пряма асоціація саме з нашими київськими Майданами та революційними подіями. Взагалі, я бачу події роману трошки в майбутньому, може, рік, два або три в майбутньому. Не факт, що ми знову не вийдемо на Майдан. Я припускаю також, що це не обов’язково Україна та Київ, тому що там ця революція, цей виступ нищівно, по-звірячому роздавлено, дослівно "танками". У нас цього не відбулося, але метафоричним якимось боком це починає нагадувати Білорусь. Про неї тоді, коли я дописував роман, я ще зовсім не думав. Я ще навіть не усвідомлював, що у них цього року президентські вибори. В кожному разі, це можливо всюди – в Угорщині, в Польщі, в Сполучених Штатах. І цей рік, який насичений усілякими тривожними речами, він це підтвердив. Важливий все ж для мене контекст Європи центрально-східної, посткомуністичної, але масові протестні революційні виступи – це тенденція".
Фото: фейсбук-сторінка Юрія Андруховича
