"Піонером щодо сексуальної просвіти, я б більше сказала, ліквідації сексуальної неграмотності, була Німеччина. Там цими питаннями перейнялися ще в 1949 році, а курси статевого виховання у школі читалися ще наприкінці минулого століття. У нинішньому їх вигляді, зрозуміло, що вони весь час осучаснюються, залежно від нових поглядів та критеріїв, вони читаються з 2002 року, тобто уже ось-ось 20 років. Вони чудово себе зарекомендували. Було визнано, що вони досягають тих задач, які були перед ними поставлені. Ще в тому далекому повоєнному 1949 році дві надзадачі, які були поставлені перед такими курсами, – це збереження фізичного та репродуктивного здоров’я нації і забезпечення її психічного здоров’я. Я думаю, що для нашого суспільства ці задачі також є більш ніж актуальними. Але безпосередніми задачами таких курсів що в Німеччині, що у нас, є освіченість в даній сфері, в першу чергу, ліквідація неграмотності щодо цього, адже дитина дійсно має знати, що відбувається, та бути обізнаною", – зауважує Оксана Брик.
Усі суспільства, які коли-небудь побутували на землі, завжди мали і свою сексуальну культуру та культуру виховання сексуальності. Вона, безумовно, була різною, залежно від тих норм, які побутували в цих суспільствах.
"Зокрема, скажімо, в дореволюційній Україні така культура також була і були свої засоби посвячення юнаків та юнок у доросле життя й свої засоби передачі їм певних сексуальних знань і так далі. Це був досить широкий і масивний пласт культури", – додає експертка.
"Крім ліквідації сексуальної безграмотності та прогалин в цих знаннях, такі курси ставили перед собою ще задачу підвищення відповідальності за себе, налаштування на осмислені дії в цій сфері, взагалі виховання позитивного ставлення до власного тіла, прийняття себе таким як є, виховання відповідальності за себе, свою поведінку, виховання відповідальності за свого сексуального партнера, прищеплення турботи, піклування про нього. Крім всього іншого, це про безпеку сексуальних контактів, а це одна із розгалужених задач, тому що потрібно забезпечити те, щоб такі стосунки були безпечними як в плані передачі тих чи інших хвороб, так і запобігання аб’юзивним, маніпулятивним стосункам, різним формам насильства, які дуже часто супроводжують сексуальні стосунки. Все це разом, безумовно, йде на користь психічному здоров’я нації".
Експертка додає, що починати сексуальне виховання потрібно з кінця молодшої школи або з початку середньої, тому що це період, коли дитина перестає бути дитиною і починає перетворюватися на підлітка. Це саме період дуже активного фізичного, гормонального становлення, соціалізації та особистісного дозрівання. У психології найголовнішою ознакою, яка пред’являється зрілій особистості, – це здатність брати на себе відповідальність. Її також мають прищепити курси сексуального виховання.
"Дуже часто саме підлітковий період, період активного становлення, і фізичного, і психологічного, і фізіологічного, дитина, майбутня доросла людина, переживає дуже бурхливо, іноді навіть драматично, тому що він супроводжується і великою кількістю складнощів у процесі взаємодії з суспільством, батьками, товаришами. Це перша закоханість та багато в чому все вперше. Дитина має бути до цього готова і розуміти, що відбувається, чому воно відбувається, чи це так завжди буде, чи це потрібно перетерпіти як стихійне лихо, а потім все буде гаразд. Так от, не можна це перетерпіти як стихійне лихо і очікувати, що потім все буде гаразд, потрібно знати, що відбувається", – каже Оксана Брик.
Експертка додає, що зараз у цій царини в українських школах нічого особливо не відбувається. Є курси, які називаються "Забезпечення безпеки життєдіяльності", і там окрім всього іншого є й "про це". А евфемізм "про це" супроводжує нашу освіту, хоча навіть наприкінці Радянського Союзу було введено курси "Етика і психологія сімейного життя", де говорилося й на тему сексуальної освіти, хоч і пояснювалося більше натяками, а головна увага була приділена тому, якою має бути радянська сім’я. Цього було недостатньо, недостатньо інформації і в сьогоднішніх школах.
Фото: Netflix / Sex education
