Мобільний додаток

Чому люди обирають професію захисника країни та як оговтуються після війни

14.10.2020 р., 22:37

Українські військові 7 років тому і зараз. Чи є різниця? Хто вони сьогодні – захисники країни? Як відбувається військових до мирного життя і чому суспільство має навчитися спілкуватися з захисниками, в ефірі Українського радіо розповіла старший офіцер прес-центру Оперативного командування "Північ" Олена Мокренчук.

"Це не була мотивація захищати територію", – згадує Олена Мокренчук як починалася її робота у війську. Вона сама з Донбасу і коли почалася війна, стала волонтером. "Я стикнулася з тим, що місцеві мешканці дуже потребували допомоги. Це був жах, коли підходять до тебе люди, з якими ти прожив 25 років і вони не знають, що робити. Я хотіла допомогти військовим нас врятувати й захистити місцеве населення. Бо територію тримають люди".

Олена розповідає, що кожен мав свою мотивацію йти воювати: "Часто журналісти, коли приїздять до військових, ставлять одне запитання: "Коли для вас закінчиться війна?". Ті, що з Криму, Донбасу казали: для мене війна закінчиться, коли я повернусь додому. Люди з інших регіонів говорили про те, що не хочуть, щоб війна прийшла до них додому. Якщо брати в глобальному сенсі, це така необхідність виправити несправедливість цього світу. І, коли хтось страждає, людина не може залишатися в спокої".

Якщо говорити про людей, які зараз йдуть на війну, у них та сама мотивація – виправити несправедливість. "Зараз немає такого емоційного підйому, на якому пішла хвиля 14-го – 16-го років, – каже військова, – якщо говорити про дівчат, то тут у кожної своя мотивація. Хочеться себе спробувати в іншій іпостасі. Якщо ти лідер, в армії легше бути собою, тому що на тебе не дивляться як на "дєвочку", ти можеш брати й робити. Що стосується чоловіків, на жаль, у нашому цивільному житті немає можливості бути чоловіком, сенс в тому, що чоловік створений для того, щоб захищати й змінювати в цьому житті. На фронті він на своєму місці, він може виразити свою агресію у позитивному сенсі. А вдома, є така приказка російською мовою: в бою незаменим, в быту невыносим".

Олена Мокренчук вважає, що попри 7-й рік війни, у суспільства досі є нерозуміння того, що відбувається там. "Знову я чую цю думку: ось як їм повернутися до звичайного життя, як їм реабілітуватися? Насправді там стріляють нечасто. Сенс не в тому. Там життя дуже сильно виражене, ти відчуваєш кожну мить. Якщо біле, то біле, чорне це чорне, якщо кольорове, то кольорове. Коли ти приходиш додому, потрапляєш у цю сірість, побут. Я зараз говорю не про саму війну, оцей момент, коли ти потрапляєш в буденне існування, і яскравість відчуттів втрачається. Коли в 17-му році у нас були події під Авдіївкою, за три дні загинуло 11 людей, з них троє моїх друзів. І я приїжджаю до Києва, розказую ці історію знайомому, і він розповідає, що у нього захворіла собачка. Спочатку мені хотілось йому щось негарне сказати, а потім зрозуміла, що в його житті не було іншої трагедії, ніж хвороба собачки. Я не хочу, щоб думали, що я пропагую. На фронті дружба зовсім інакша. Всі справжні. Ти не можеш там сховатися, прикидатися, тому що перший обстріл показує, хто ти є. Можливо, зараз через політичні процеси з’явиться цей момент єдності. Як на Майдані ми відчували єдність. Її у цивільному житті не вистачає".

Енергію, яка є у ветеранів всередині, треба використовувати у мирних цілях, вважає військова. "І психологам треба вчити військових жити у цивільному середовищі. І суспільство треба вчити спілкуватися з військовими, які повернулися звідти. Дуже неприємно, коли військового сприймають, як бідного-нещасного, це людина, яка має унікальний досвід. Коли суспільство захоче взяти цей досвід і зрозуміє як його реалізувати з користю, тоді ми матимемо величезний прорив".

фото - Міноборони

 Чому люди обирають професію захисника країни та як оговтуються після війни

Новини по темі