Який ваш рецепт швидкого політичного злету? Та чому його змінило швидке падіння?
По-перше, у мене ніколи не було протекцій від когось. Мої батьки – прості люди. Все, чого я досягнув у своїй кар’єрі – не тому, що я прагнув досягнути цього. Як казала моя мати: тобі йде це само. Я дуже наполегливо працював і дуже ефективно, тому мене в Комсомольську обирали чотири рази міським головою, три рази обирали 90 і більше відсотків. Це рекорд до цього часу. Наполегливість і ефективність роботи – головна причина, чому в мене так складалася кар’єра.
Що стосується падіння, то я був топ чиновником, а в топ чиновників і, тим більше, якщо це політичні фігури, таке часто відбувається. Я це сприймаю як такий невиключний момент для себе, який я просто маю пережити. Прийнявши рішення знову повернутися в політику, я вважаю, що я цей крок роблю, щоб знову свій професіоналізм та відношення до людей, а я завжди ставлюся до них з добром, реалізувати в місті Києві.
Як ви ставитеся до зміни назви Комсомольська на Горішні Плавні?
Там були інші пропозиції від територіальної громади міста і їх не врахували, тому я вважаю, що це неправильно.
Президент України Володимир Зеленський анонсував у день проведення місцевих виборів 25 жовтня всенародне опитування, де українцям запропонують дати відповідь на 5 запитань. Яким є ваше ставлення до такої ініціативи?
Ми всі очікували, що закон про референдум в Україні буде прийнятим одним із перших. Так обіцяла нам правляча політична сила, але цього не відбулося. Вже залишається два тижні до виборів і є така ініціатива. Що стосується самої ініціативи, то вона мені подобається. Питання лише в тому, які будуть питання винесені на це опитування.
З точки зору, що це виноситься в такому аварійному режимі, я б так його назвав, це не добре, тому що серйозні питання потребують серйозної підготовки. Якщо ми реально подивимося на завантаження Центральної виборчої комісії, місцевих виборчих комісій, то воно буде дуже значним, тому що новий закон, нові бюлетені і сама система підрахунку будуть потребувати великої кількості часу. А тут ще додається і опитування. Який механізм рахування голосів по цьому опитуванні? Хтось повинен це брати на себе. Це чи окремо люди мають додатково бути надані, чи як це буде відбуватися? Дуже мало часу для того, щоб дати відповідь.
З моєї точки зору, це треба було робити раніше і приймати закон про референдум. Його дуже важливо мати в нашій країні.
Наступне питання стосується участі у розгоні Євромайдану в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року. Ви відмовилися визнавати себе винним, що було юридичною передумовою для закриття справи щодо вас. А як із моральною відповідальністю, адже вас тільки згодом відсторонили?
По-перше, я дійсно мав змогу прикритися законом про амністію. Ви знаєте, що був такий закон прийнятий. Він стосувався як однієї сторони, так і іншої. Я цього не став робити, а пішов у суд, щоб довести те, що я не порушував закон України, жодного закону України. Я вже шість років це роблю, було 75 засідань. Я обов’язково дочекаюся того рішення суду, коли він винесе мені виправдовуючий вирок. Це моя мета, яку я в моральному плані також хочу досягнути, тому що я не вважаю себе винним.
Вас не бентежить, що за ці фактично сім років ніхто не покараний за зачистку Євромайдану, зокрема в ніч проти 30 листопада?
Так, мене це бентежить і я вважаю, що історія завжди розставляє все на свої місця. Я думаю, що просто для цього не було політичної волі і попередньої, і сьогоднішньої влади. Я говорю про те, щоб об’єктивно розібратися в ситуації, яка склалася. На сьогодні ми маємо дуже багато фактів, які підтверджують, що це не проста ситуація, яка відбувалася на той час і її треба розглядати з різних боків. Але, на жаль, в жодному з цих напрямів рішення не прийняті. Це рішення повинно бути політичним – об’єктивно розібратися в тій ситуації, яка відбулася. Те, що були провокації на Майдані, були постріли з боку тих людей, які були на Майдані, навіть в самих майданівців – це речі, які майже ніхто сьогодні не дискутує, але це потрібно розслідувати, треба це доказувати. Я вважаю, що розібратися в цьому об’єктивно – одне з головних питань політичної влади. Тільки таким чином ми можемо знову об’єднати наше суспільство.
Чому ви обрали саме "Опозиційну платформу — За життя"?
Тут декілька аргументів. Перший аргумент: я вважаю, що важливішим питанням, яке треба вирішити в нашій країні сьогодні – це прийти до миру. На мою думку, саме ця політична сила має можливості надати допомогу у вирішенні цього питання.
По-друге, це питання розвитку економіки. Ми бачимо, що політичні сили, які до цього були при владі і які сьогодні при владі все більше і більше загострюють негатив. А в цій політичній силі, до якої я себе відношу, є фахівці, які вже проходили кризові ситуації і можуть реально впливати на позитивний розвиток нашої економіки.
Що стосується мирного врегулювання на Донбасі, то це, перш за все, врегулювання, яке забезпечує суверенітет України на засадах Конституції і законів України. Це можна вирішити, в тому числі, в рамках мінського формату, який був проголосований в Україні і підтриманий Радою безпеки ООН. В цьому напрямі нам потрібно рухатися. Я вважаю, що це абсолютно вірний шлях.
Шляхом здачі певних інтересів чи перемоги? Окрім Донбасу у нас ще досі є окупований півострів Крим.
Так, це два питання, об’єднані нашими спільними інтересами і цілями, але їх все одно треба розділяти. Першим питанням все-таки повинен бути Донбас і повернення цих територій на засадах Конституції й збереження суверенітету України і відновлення державної цілісності. А потім, безумовно, другий крок – це Крим. Розглядати ці питання разом – це не вирішити перше.
Кілька місяців тому в інтерв’ю ви казали, що не розглядаєте для себе парламентські партії. А зараз йдете від "Опозиційної платформи — За життя". Що змінилося?
Така ситуація в моєму житті була, тому що я, в принципі, дуже вагався – йти чи не йти в політику знову. Це пов’язано з тим, що я вже почав працювати, створюючи власний бізнес, і воно мені дуже тяжко давалося і дається, тому якось потрібно відійти від цієї теми. Минулого року, як і в багатьох українців, у мене теж було враження, що ми отримали таку владу, яка може змінити на краще ситуацію. Але цього не відбулося. Тому, дивлячись на те, які політичні сили сьогодні реально можуть зайти в Київську Міську Раду, то серед них, я переконаний, крім "Удару" будуть тільки парламентські фракції. Тобто "Опозиційна платформа — За життя" зайде в Міську Раду, тому я і вибрав її як таку, з якою можна об’єднуватися, враховуючи попередні мої відповіді, які я надав.
Поговорімо про той час, коли ви очолювали КМДА та коли регіонали прийшли до влади. Мером тоді був Леонід Черновецький, а вас призначили головою Київської міськдержадміністрації. Як ви тоді співіснували з мером?
Спочатку мене призначили першим заступником, і через три чи чотири місяці я став головою КМДА. Ми працювали з Леонідом Михайловичем невеликий термін, бо він склав потім повноваження. Це може приблизно десь півроку було. Я, зрозуміло, керував виконавчою гілкою влади, а Рада все ж таки очолювалась міським головою і, безумовно, керувалась ним. Ми в цьому плані один одному не робили перепон – я виконував свою роботу, він виконував свою.
Але вже в цей час ми робили такі дії, які дозволили нам розібратися в ситуації, яка виникала до того, як я прийшов в КМДА, з точки зору незаконного виділення значних територій під незаконне будівництво – це три тисячі сто гектарів землі, які ми повернули, це повернення незаконно відчуджених активів, які відносилися до стратегічно важливих підприємств міста й інших активів. Буквально 30 березня 2011 року, тобто через півроку на засіданні Київської Міської Ради я виступив з промовою, де усі ці факти були вскриті та передані правоохоронним органом для розгляду. На жаль, так склалося, що не всі ці факти були потім розслідувані, але ми зробили все, що змогли.
Навіщо було роз’єднувати у 2010 році повноваження мера і голови КМДА?
Щоб об’єктивно відповісти, потрібно повернутися в той час. Це був час, коли після економічної фінансової кризи 2009 року Київ, практично був на передостанньому місці в рейтингу регіонів з точки зору соціально-економічного розвитку. Це з його то потенціалом. По-друге, йшла підготовка до Євро-2012. Були провальними ті проєкти і програми, які повинні були реалізовуватися, але вони не реалізовувалися, тому було поставлене таке завдання, щоб максимально ефективно відпрацювати в Києві, щоб підняти економіку і одночасно реалізувати ці проєкти. Тоді не було іншого варіанту, окрім як піти до такого призначення.
Яка ваша думка щодо столичного бюджету?
Інформація про те, як виконується бюджет і куди він витрачається, – це не ноу-хау для Києва в час, коли Віталій Володимирович очолює місто. Це давня історія. Це до мене ще було, але в мій час ми впровадили програмно цільовий метод, який дозволяв виконувати всі програми в результаті прийняття тієї чи іншої програми. Це давало можливість дійсно більш ефективно контролювати цю систему. До речі, навіть не в Києві, а в Україні, відкритість бюджету – це тенденція приблизно 2006-2008 років.
Що стосується зловживань. Наприклад, будівництво школи. Будує міська адміністрація – це 460 мільйонів, а точно такий же проєкт будує бізнес – це 270 мільйонів. Це майже 200 мільйонів на одному проєкті зайво витрачених коштів.
Що стосується партії "Слуга народу". Вони зараз заявляють, що прийдуть і будуть працювати на Київ. У мене виникає питання: ви ж уже при владі півтора року практично і голова КМДА – це ваш голова, він же від президента, він призначений. Чому ж ви не допомагаєте йому і Києву півтора роки? Йде програма "Велике будівництво". На всю країну її рекламує Кабінет Міністрів, президент, але Київ же жодної копійки не отримав за це час. Чому? Невже у нас немає проблем? Аварійних мостів чи того ж будівництва метрополітену?
Коли я працював головою КМДА, я частину свого часу, хотілося мені того чи ні, проводив у дискусіях з Кабінетом Міністрів, головою уряду, міністрами, тому що я розумів, що у Києва немає ресурсу за свої кошти реалізовувати великі інфраструктурні проєкти. Тому я стукався, іноді сильно стукався і, в кінець кінців, ми отримували той ресурс, який потрібний нам був для розвитку.
Чи ініціюватимете ви повернення "Йолки" на Майдан Незалежності?
Я думаю, що Майдан Незалежності не те місце, де можна сьогодні проводити якісь святкові заходи. В найближчі часи, може й у всі часи цього відбуватися не буде, бо це вже дійсно є місце, яке пов’язане з нашої історією і пам’ятю про тих людей, яких сьогодні з нами немає. До цього місця має бути особливе ставлення.
Як ви бачите вирішення транспортної проблеми Києва?
Я вважаю, що на рік в Києві повинно будуватися в тяжкі часи одна, а в принципі – дві-три станції метро, щоб ми значну кількість людей перевозили все-таки підземкою. Це дуже важливо для Києва.
Щодо розвитку муніципального транспорту, то це, безумовно, тролейбуси і автобуси, які є з великою кількістю місць, щоб можна було замінити маршрутні таксі. Їх повинно бути значно більше. На сьогодні вже є сучасні технології, які дозволяють мати електричний транспорт – автобуси з електротягою, тролейбуси, які можуть безконтактно лінією проходити 30 кілометрів і більше. До речі, це може випускатися і вироблятися в місті Києві, так як ми свого часу виробляли трамваї Каштан-1 і Каштан-2. Це виправдовує себе, тому що вони не такі дороги, і також це робочі місця.
Ви себе у передвиборчій кампанії позиціонуєте себе як господарник. На цьому ж полі у вас є конкурент Олександр Омельченко. Чим ви відрізняєтеся і чи не забере він ваші голоси?
При всій повазі до Олександра Олександровича, я думаю, що йому такий темп, який він витримував у свій час буде складно витримувати, а сьогодні час вимагає 24 години на добу працювати, щоб в Києві були якісь покращення. Ми завжди підтримували один одного, будучи у Міській Раді, ми будемо знову співпрацювати. А що стосується міського голови, то я вважаю, що моя кандидатура сюди на сьогоднішній час більш об’єктивно реальна.
