Сьогодні говоримо про доступність різних послуг: як медичних, адміністративних, так і соціальних для мешканців ОТГ, у тому числі і поліетнічних. Адже реформа місцевого самоврядування фактично наблизила послуги до споживача. Ми пам'ятаємо, що раніше районний центр був фактично адміністративним центром громади. Зараз усі послуги, які важливі для людини, зокрема послуги органів державної влади, будуть доступні онлайн, або в центрах надання адміністративних послуг. А вони створені у більшості об'єднаних громад. Однак, крім доступності є ще один не менш важливий аспект у сфері надання різних видів послуг населенню. Це питання їхньої якості.
Пане Сергію, ми вже згадали про ЦНАПи, про адміністративні послуги. Але їх багато різних видів. Чи вплинула реформа місцевого самоврядування загалом на можливості отримувати різні послуги мешканцями громад і як саме?
ШАРШОВ: Так, дійсно, в принципі сама реформа місцевого самоврядування здійснюється на принципах субсидіарності та децентралізації. Це значить, що ці послуги мають надаватися найближче до громадянина, до тих людей, які будуть безпосередньо користуватися цими послугами.
Ви абсолютно правильно зазначили, якщо у нас шість років тому більшість послуг громадяни України отримували у своїх райцентрах, то з 2015 року, коли утворилися ОТГ, ці послуги почали надаватися безпосередньо в самих громадах, тобто на тих територіях, де проживають громадяни України. Разом з тим хочу відмітити, що якість цих послуг і доступність їх з кожним роком в процесі реалізації Закону "Про добровільне об'єднання", а також внесення змін до інших законодавчих актів, тільки зростало. Свідченням цього є створення нових таких об'єктів, як Центр надання адміністративних послуг. В принципі, якщо у нас раніше діяли такі центри лише у великих містах, хто собі міг це дозволити, то нині, ви теж вірно зазначили, такі ЦНАПи у нас утворилися і в сільських територіальних громадах. І більшість ОТГ мають свої власні такі електронні новації, електронні сервіси.
Усе це працює, зрозуміло, у громадах, де більшість населення становлять українці. Але в нас багато також поліетнічних громад. І там виникають вже різні особливості. Зокрема, питання мови. Якщо громада з компактним проживанням представників тієї, чи іншої національності, і вони хочуть отримувати послуги рідною мовою, то чи можуть вони це зробити на рівні громади, чи їм потрібно шукати десь якийсь інший рівень в районі, чи, наприклад, в області?
ШАРШОВ: Якщо говорити про правила гри, вони встановлюються по діяльності таких сервісів ─ Центрів надання адміністративних послуг, то мушу зазначити, що вже сама рада може скоригувати і прийняти відповідні рішення, враховуючи національні меншини, які проживають на тій, чи іншій території. Для прикладу, є у нас Луцька міська рада. Там діє Центр надання адміністративних послуг. І там надаються різними мовами, в тому числі і польською мовою для громадян України. Але вони відносять себе до поляків. Так само можна спостерігати в інших громадах, де приймаються рішення органом місцевого самоврядування, що при наданні тих, чи інших послуг також велися інші інформаційні довідки тощо іншими мовами, враховуючи етнічне населення, яке проживає у тій, чи іншій територіальній громаді.
Тобто, це така річ, яка носить більше рекомендаційний характер. Громада сама вирішує якщо їм потрібно надавати послуги мовою національних меншин, вони забезпечують це, якщо у них такої потреби немає, вони вправі цього і не робити, так?
ШАРШОВ: Саме так. Я думаю, що органи місцевого самоврядування повинні все-таки враховувати думку того населення, яке проживає, які вони будуть надавати їм послуги, якою мовою тощо. Це може бути додаткова опція того, чи іншого Центру надання адміністративних послуг.
Знову ж таки, ми говоримо про адміністративні послуги. Але є і ще, наприклад, медичні, освітні. Завжди з цим все добре, чи тут вже складніше тому, що в ЦНАПі працює кілька спеціалістів, як правило. Там можна кілька вікон зробити. А медсестра там може бути одна і фельдшер один.
ШАРШОВ: Держава на своєму рівні тільки затверджує правила гри. В деяких країнах Європейського Союзу, не в усіх, вже затверджені відповідні стандарти надання тих, чи інших послуг. До цього прагне зараз Україна. Для прикладу, в усіх учні навчаються в школах. Є в школах різні фонд: батьківські, приміром тощо. То для розуміння кожного батька, він повинен знати які послуги надаються за рахунок державних коштів, тобто держава це гарантує. І вона у вигляді субвенцій дає на органи місцевого самоврядування відповідно на цей навчальний заклад. І які послуги забезпечуються безпосередньо органом місцевого самоврядування. І вони забезпечуються відповідно фінансуванням і з місцевого бюджету. А решта опцій має бути забезпечена вже власне батьками. Це будуть якісь додаткові опції і гарантії.
Як я і обіцяв, до нас долучаються представники різних громад різних областей. Зараз до нас на зв'язок виходить президент союзу гагаузів України Артем Булгару. Давайте поговоримо більш конкретно про те, як надаються послуги в громадах Одещини. Чи має можливість громада гагаузів отримувати послуги рідною мовою, чи такий же рівень доступності, як і для інших представників, як і для інших мешканців громад?
БУЛГАРУ: На прикладі я буду розповідати про Болградський район. Це місце компактного проживання як болгарів, так і гагаузів. У Болградському районі проживає близько 20 000 гагаузів. Стосовно послуг. Не так давно була завершена процедура укрупнення районів. Наразі новий Болградський район складається з Болградського району, Арцизького та Тарутинського. Від найвіддаленішого села Тарутинського району до найвіддаленішого села Болградського району, якщо їхати центральними дорогами, це близько 150-170 кілометрів. Це по-перше.
По-друге, у Болградському районі сформовано наразі біля 10 ОТГ. Зараз вам розповім про Болградську ОТГ, яка буде сформована. На місцевих виборах буде обраний керівний склад Болградської ОТГ. Що стосовно доступності послуг. Ще раз наголошую, що у Болградській ОТГ переважно проживають гагаузи та болгари. Працівники адміністративних центрів ─ це ті ж люди, що там проживають. Тобто, хтось ─ гагауз, хтось ─ болгарин. Звісно, вони намагаються надавати послуги українською, чи російською мовами, але якщо виникає необхідність, усі володіють мовами місцевих нацменшин, які населяють цей регіон, і вони якимось чином спільну мову знаходять.
Щодо якості послуги, що можна про неї сказати? Наскільки вона змінилася з часу реформи? Думаю, що ми трохи пізніше поставимо питання пану Артему. Пане Сергію, чи є якісь в принципі стандарти якості надання послуг, чим вони визначаються?
ШАРШОВ: Навіть країни ЄС не всі мають встановлені і визначені законодавством стандарти якості послуг. Наразі в Україні лише з 2016 року встановлені певні стандарти надання різних послуг. Це з питань соціального захисту населення. Є певні законопроекти, розроблені Мінсоцполітики. А також є певні стандарти, визначенні в освітній галузі. Якщо говорити у сфері освіти, то у нас є освітня субвенція. І там чітко визначається які зобов'язання на себе бере держава по фінансовому відповідному забезпеченню цієї сфери. Тобто, чітко виписано яка має бути освітня субвенція надана тій, чи іншій громаді. Закладаються нормативи на утримання звичайного вчительського персоналу, іншого персоналу, підручники тощо. Вона йде в оформленому розрахунку, визначається кількість безпосередньо учнів, а також які території. Це може бути поправочні показники, якщо це є гірські, важкодоступні території, також сільські і міські території.
Це більше про суми говоримо, тобто як розраховується сума. Але, отримавши одну і ту саму кількість грошей, ними можна по різному розпорядитись. В одній громаді учні можуть бути задоволені, отримати якісні знання, вони можуть там доїжджати до опорної школи на гарному автобусі хорошими дорогами, в теплій і красивій відремонтованій школі вчитися. А можуть за ті ж гроші вийти без знань і мерзнути.
ШАРШОВ: Держава у такому випадку просто забезпечує мінімальні стандарти, які мають бути уніфіковані для всієї території України, незалежно від того, яка це територія ─ сільська, чи міська. Вони визначаються, зрозуміло, у фінансовому еквіваленті. І фінансовий еквівалент розписується, на що ці гроші йдуть: на зарплату вчителям, на закупівлю якихось реагентів в школу на уроки хімії, фізики тощо. Разом з тим тут не можуть стояти осторонь органи місцевого самоврядування. І вони безпосередньо забезпечують фінансування комунальних послуг, утримання цих навчальних закладів, підвезення, забезпечення учнів тощо. І зрозуміло, що від кожного директора, від кожного керівника територіальної громади залежить яка якість буде надаватися цій школі. Чим більше буде учнів у школі, тим більше буде обсяг субвенцій з державного бюджету. А пропорційно чим більша кількість учнів буде в школі, це залежатиме від рейтингу школи, як вони будуть здавати те саме ЗНО, чи скільки учнів потрапляє з цього навчального закладу безпосередньо до вищого учбового закладу.
З нами на зв'язку також президент Союзу гагаузів України Артем Булгару. Щодо якості послуг, чи помітили ви, пане Артеме, як вони змінилися за час впровадження реформи децентралізації?
БУЛГАРУ: Так, послуги змінилися на кращу сторону. Є позитивні зміни. Я не можу ці зміни зв'язати виключно з проведенням реформ децентралізації, але почали надаватися якісні адміністративні послуги. Почали працювати ЦНАПи, почали працювати державні органи, які надають соціальні послуги. Стосовно мови, то я вже казав, що спільну мову національні меншини знаходять. Єдине що дуже ускладнює отримання послуг це відстань. І це стан доріг, автобусів, які по цих дорогах їздять. Людям важко добиратися з точки А до точки Б для отримання цих послуг.
Реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади якимось чином розв'язує питання? Наближує територіально послуги до мешканця громади?
БУЛГАРУ: На території Бессарабії є дуже багато питань щодо цієї реформи. Чому так? Наприклад, в Болградському районі створено таке лише останнім часом, найпізніше, ніж в інших районах країни. Так, було п'ять років добровільного об'єднання. Але дуже погано, на мою думку, проводилась роз'яснювальна робота. І деякі політичні структури ускладнювали цей шлях. І не давали людям 5 років добровільно об'єднувати громади. Це вже було в минулому, зараз маємо те, що маємо.
Але є громади, які об'єдналися із сусідніми. Зараз ви, напевно, обмінюєтесь досвідом. Що їхній досвід показує? Чи вбачаєте ви ті позитиви, які є у сусідів, у себе в майбутньому?
БУЛГАРУ: Якщо говорити про Бессарабію, то там усі громади утворилися буквально нещодавно. Сусідів з позитивним досвідом в принципі немає. Що стосовно позитивних змін. Потрібно впроваджувати роз'яснювальну роботу, потрібно проводити якісь тренінги, семінари для керівників ОТГ, для депутатського корпусу. Але це буде в майбутньому. Можу сказати, що люди при необхідності можуть отримати ці послуги. Це вже дуже добре.
Можна було б далі продовжувати дискусію щодо часу появи різних громад в Одеській області. Перше, що на думку спало ─ Біляївська громада, наприклад, давно доволі вже працює, цікаві доволі проєкти реалізовує. Але це ми вже відходимо від основної теми нашої розмови. Пане Артуре, якщо брати потреби саме гагаузької спільноти, які ці потреби і що зараз найактуальніше для гагаузів - мешканців громади Одещини?
БУЛГАРУ: Найактуальніше ─ це мова та культура. У школах повинна вивчатися наша, гагаузька мова. Хоча б у селах, де компактно проживають гагаузи. Є деякі села, у яких приблизно до 4 з половиною тисяч людей, проживають виключно гагаузи, у школах ─ 200-300 дітей, а гагаузька мова у школах вивчається факультативно. Наразі ми ведемо перемовини щоб якось сприяти процесу аби в усіх гагаузьких школах вивчалася гагаузька мова як предмет. Це по-перше. По-друге, деяким гагаузам потрібно отримувати ті, чи інші послуги на рідній мові. Локально це питання вирішується, але на державному рівні дуже складно буде.
Пане Сергію, якщо все-таки говорити про певні стандарти якості, можливо варто їх розробити і далі впроваджувати. Якщо брати приклад з тих країн, де вони все ж існують, де якимось чином можна їх оцінити, або хоча б можливо проводити навіть якийсь моніторинг, то наскільки люди задоволені якістю, яка надається. І від чого в принципі може залежати якість?
ШАРШОВ: Згадав зараз приклад, коли я отримав свій перший закордонний паспорт. Це було років 20 тому. За цим паспортом я обстояв дуже велику кількість кабінетів. І врешті решт я його отримав аж в обласному центрі. Навіть в той період я собі не міг уявити, що цей же самий паспорт закордонний я можу отримати в ЦНАПі, чи в селищі, чи в селі. Тобто, якщо ми говоримо про реформу і вплив реформи на якість надання адміністративних послуг, то, без сумніву, можна говорити про те, що якість, доступність досить-таки суттєво змінилася. Зараз в нас є ЦНАПи, які надають більше ста послуг, в тому числі видача паспорта громадянина України і закордонні паспорти. І не потрібно їхати кудись в районний центр, або як 25 років тому було, приїздили до обласного центру! Що стосується по стандартах і по якості надання різних послуг, треба це питання вирішувати. Не в одному плані дій уряду було виписано як із одне із ключових завдань для різних галузевих міністерств щодо розробки різних стандартів надання тих, чи інших послуг. Є тільки точкові зрушення в цьому питанні. Але разом з тим хочу відмітити, що вони є. І вони досить якісно і суттєво впливають на комфортне проживання в тих, чи інших громадах. В принципі держава на своєму рівні тільки забезпечує правила гри і можливості для органів місцевого самоврядування, для їхнього розвитку. А вже сама громада і керівництво громади, кого вони обирають, можуть додатково впливати і підвищувати ті , чи інші стандарти. Питання теж виникає, що не в кожному ЦНАПі надаються ті, чи інші послуги. Тобто, мер, або орган місцевого самоврядування, має бути в принципи сам зацікавлений в тому, щоб у нього надавалося якомога більше різних послуг в громаді, щоб ці послуги надавалися якісно і максимально прозоро. Наразі у нас в парламенті зареєстровано один із законопроектів "Про внесення змін про адміністративні послуги", який дуже суттєво розширює права громадян в ЦНАПі, розширює їхні можливості для надання якісних і доступних послуг безпосередньо в громадах. Але роботу треба проводити. Це робота не одного року, навіть не 5 чи 10 років, як показує практика, наприклад, країн Балтії, чи Польщі щодо удосконалення і встановлення чітких стандартів. Є великий ризик що якщо на законодавчому рівні такі стандарти будуть встановлені, то вони просто будуть не виконуватися, або не забезпечуватися тим, чи іншим фінансовим ресурсом. І будуть відповідні позови до суду щодо їх невиконання. Тут є певні ризики.
Пане Сергію, скажіть, а в принципі, якщо немає стандартів чітких, чи означає це, що немає відповідальності? Чи є відповідальність за якість послуг?
ШАРШОВ: В тій, чи іншій мірі кожні послуги у нас визначенні, встановлені основним законом, Конституцією України. Наприклад, є гарантоване медичне обслуговування, є гарантована освіта тощо. Потім у нас в розвиток цих статей і положень прав в Конституції є відповідне спеціальне законодавство, яке так чи інакше окреслює ті, чи інші стандарти, які мають забезпечуватися державою. Разом з тим в європейських країнах є встановлені чіткі стандарти, які визначаються в описі тої, чи іншої послуги, а також у тій чи іншій грошовій вартості ─ скільки вони оцінюються в грошах. Але не у всіх країнах так склалося. І тут треба дуже мудро виходити і парламентарям, і державам, чи встановлювати та гарантувати ці стандарти, чи ні. Щоб не вийшло так, що в нас є законодавство, яке гарантує безкоштовний проїзд, але держава не гарантує компенсації цього безкоштовного проїзду. Є закон, а компенсації ніякої немає, є відповідні позови судові, наприклад, не на користь держави України. Тобто, держава гарантує безкоштовний пільговий проїзд, але вона не може гарантувати цю компенсацію у грошовому еквіваленті. І вже починають вигадувати яким чином забезпечити відповідне фінансування тої, чи іншої гарантії, в даному випадку по проїзду.
До нашої розмови долучається директор департаменту соціального захисту населення Чернівецької облдержадміністрації Іларій Мінтянський. Пан Сергій Шаршов говорив сьогодні про те що стандарти якості надання послуг розроблені саме у сфері соціальних послуг. Чи допомагає це вам у вашій роботі? Як ви можете оцінити якість соціальних послуг у громадах Буковини?
МІНТЯНСЬКИЙ: У нас в громадах Буковини впроваджується такий програмний комплекс по соціальних програмах. Ми наближаємо надання соціальних послуг до громад, які у нас проживають. У чому сенс? Людина, яка будь які документи чи то на пільги, чи то допомоги, не звертаються в управління праці та соціального захисту в районі, а звертається безпосередньо до своєї громади, або до селищної ради. Ці документи передаються в електронному виді до управління праці та соціального захисту. Наразі у нас 37 ОТГ, з яких уже 12 по області працюють в цьому програмному комплексі "Соціальна громада".
Якщо вже заговорили саме про поліетнічні громади, і ми вже з вами говорили про те, що часто питання в мов, це має бути поєднано щоб і спеціаліст був відповідного рівня, і мову знав, і в усіх сферах відповідно послуги треба забезпечити. А якщо люди різних національностей з абсолютно різною мовою проживають в одній громаді, то все це множиться, напевно, на кількість відповідних спеціалістів. Чи не виникає кадрових проблем цьому випадку?
ШАРШОВ: Звичайно, що кадри ─ це одна із самих основних проблем. "Кадри вирішують все", як говорив один класик. Але разом з тим, якщо у нас формується той, чи інший ЦНАП, або орган влади, орган місцевого самоврядування, то, як правило, він черпає кадровий потенціал безпосередньо із тих жителів, які там проживають. Тут був у нас колега із Болградського району. І щоб поїхати на центральний ринок у Болград, то можна побачити, що там різні мови, починаючи від гагаузької, албанської, російської, української та інших мов. І місцеві жителі всі один одного розуміють. Причому, якщо покупець питає про той, чи інший товар українською, а продавець йому відповідає по-болгарському, вони один одного точно зрозуміють. Так само і у безпосередніх органах місцевого самоврядування, у підприємствах, у ЦНАПах ніякої мовної проблеми немає. Ну і залежить безпосередньо від органів місцевого самоврядування, які мають приймати рішення, і дивитися як буде комфортніше для самих споживачів цих послуг. Якщо є потреба у додатковому роз'ясненні, чи розміщенні різних інформаційних довідок, чи ще чогось тією чи іншою мовою меншини, то, я думаю, досить-таки швидко рада прийме рішення і знайде відповідного фахівця надавати ті, чи інші послуги, або роз'яснення тією, чи іншою мовою.
Зараз певні зміни також відбуваються в реформі. І райони за новою системою вже створені, уже формування громад фактично, можемо констатувати, що завершується - їх 1080 по Україні. І всі ми в очікуванні виборів наприкінці жовтня. А що зміниться після того, як пройдуть вибори, що зміниться в якості і в доступності послуг для мешканців громад?
ШАРШОВ: У 2015 році був прийнятий Закон "Про добровільне об'єднання територіальних громад". І по суті розпочався певний експеримент, коли на сільських територіях формувалися об'єднані громади. І було цікаво на практиці подивитися чи це буде успішний проект, чи ні. Практика показала, що це успішний проект. Відбуваються колосальні зміни на цих територіях, причому зміни йдуть у позитивний напрямок. У нас утворювалися і безпосередньо ЦНАПи, будувалися нові ФАПи, створювалися відповідно нові амбулаторії. Більше того, органи місцевого самоврядування самі були спроможні вже виділяти певну компенсацію коштам для мам, тим сім'ям, у кого народилися діти. Є в нас приклади, коли громада виділяла 10-15-20, навіть 40 тисяч гривень на новонароджену дитину. Тобто, це не держава забезпечувала, а безпосередньо сам орган місцевого самоврядування. Додатково! Я спостерігав по фейсбуку, це йшов як флешмоб.
Кожна громада зрозуміла, що основна цінність ─ це люди, які проживають в громаді. І вони таким чином мотивували збільшення своєї територіальної громади по чисельності. Крім того, були гарні приклади, пов'язані із відбором і пошуками спеціалістів, особливо це стосується представників по охороні здоров'я. Були такі яскраві приклади, коли орган місцевого самоврядування додатково виділяв зарплату лікарям, крім того надавав житло. Більше того, у нас є приклади, коли навіть людям, які навчаються у вузах, ще додатково платять стипендію, щоб вони повернулися, або приїхали працювати в ту, чи іншу територіальну громаду. Їм дається додаткова дотація у грошах, плюс житло з правом його приватизації через 10 років.
Але разом з тим хочу відмітити, що із тисячі утворених ОТГ, які демонстрували певні успіхи, виходячи з Конституції, 25 жовтня мають відбутися вибори. Але залишилися громади які ще так, чи інакше не прийняли рішення про об'єднання. Тому було прийнято рішення, щоб усі громади, провівши вибори, мали однакові правила гри, однакові можливості для розвитку. І тому вже, насправді, у нас вже завершився процес формування нової територіальної основи, тобто цих громад. Їх у нас, в Україні утворено 1 469 плюс місто Київ (1 470). І, насправді, вони матимуть тепер абсолютно рівні права, не буде у нас таких опцій, як місто обласного значення, об'єднана громада, не об'єднана громада. Усі будуть у нас територіальними громадами, з однаковими правилами гри, з однаковими фінансовими потужностями, але різними через території, які є. Але однакові правила гри і однакові можливості для їхнього розвитку.
Отже, як бачимо, залежить багато поки що від самих громад. І якість послуг в тому числі. Трошечки чіткіші стандарти не завадило б нам розробити, єдині для всієї країни. Тоді їх легше було б дотримуватись.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні".
На фото: Сергій Шаршов
