Розпочнемо з загальних речей, зокрема, якщо ми говоримо про мультикультурність, про етнічне розмаїття в громадах, то у чому полягає молодіжна політика цього розмаїття?
БЄЛЯЄВА: Молодіжна політика, мені здається, може бути такою, щоб можна було забезпечити міжкультурний діалог. Не секрет, що національні меншини, якщо говорити, приміром, про ромську спільноту, постраждали від різних проявів негативного ставлення. Є питання сприйняття у громадах, і є питання спільних цінностей. Тут якраз молодіжна політика може формувати спільне бачення, таку платформу, де молодь різних етнічних груп, різних національностей може знаходити спільне і розуміти заради чого їм варто розбудовувати власну громаду. Тому тут ми можемо бути таким певним містком. І, якщо говорити про те, де ми є зараз, то цей рік є етапом, де ми підбиваємо підсумки і входимо в нове десятирічне планування нової молодіжної політики на наступні 10 років. Ми розробили стратегію молодіжної політики до 30-го року. Так само зараз уже на етапі завершення розробка нової державної програми "Молодь України" на наступні 5 років – до 25 року. Якраз у цих двох державних документах ми визначаємо для себе як один із пріоритетів питання включеності молоді різних груп, питання підтримки соціально вразливих груп молоді. Тому це у фокусі нашої уваги. І далі будемо говорити вже про молодіжні Ради як один із інструментів, де погляди різних груп молоді можуть мати один вектор.
Щодо молодіжних рад, то з ініціативи молодіжної Ради Тернополя була створена Асоціація молодіжних рад України і представниця ініціативної групи утворення Асоціації Вероніка Дякович зараз з нами на зв'язку.
ДЯКОВИЧ: Насправді ця ініціатива від багатьох молодіжних рад. Це питання, яке давно назріло і, нарешті, воно викристалізовується в об'єднання цих молодіжних рад.
Але суть у тому, що якраз молодіжні ради і такі активності, що відбуваються, показують, що молодь не сидить, склавши руки, а теж хоче брати активну участь у розвитку громад. Власне, Ірина Бєляєва сказала про цей вектор розвитку. Яка робота відбувається у вашому напрямку, з вашого боку?
ДЯКОВИЧ: Якщо говорити про Асоціацію та ініціативну групу, то ми працюємо над тим, щоб молодіжні Ради України, не залежно від рівня громад – великих чи малих міст – були включені до цієї Асоціації. Якщо ми говоримо про локальні молодіжні ради, то ми розуміємо їх як представницькі органи молоді. Саме представництво передбачає, що в ці молодіжні ради входить молодь різних груп та організацій, яка має можливість представляти інтереси групи, організації, чи не обов'язково організованого якогось об'єднання, на рівні трохи вищому. Це означає піднімати питання, які турбують молодь від селищних рад до міських, обласних рад залежно від рівня молодіжної ради.
Оскільки ми робимо ухил на багатонаціональні, поліетнічні об'єднання громад, то як цей фактор враховується в роботі? Наскільки ці громади передбачають, можливо, заохочення, залучення, чи можливо не потрібно цього робити, а це природний процес у громадах?
ДЯКОВИЧ: Загалом це природний процес. Якщо в громаді є представництво національних меншин, є молодь національних меншин, і вона бажає долучитися до роботи молодіжної ради, це абсолютно відкритий процес. І вони можуть це зробити без жодних обмежень. Пересторог у цьому немає – і для національних меншин, і для будь-яких інших об'єднань, чи будь-яких інших категорій і груп молоді. Я зараз знаходжуся у школі молодіжних рад. У нас тут багато представників різних молодіжних рад України. І кілька днів назад це обговорювали. У нас є представниця молодіжної ради Мереф'янської громади – Мерефа це місто у Харківській області – і вона порушила питання, що в них є, наприклад, у громаді представники національних меншин, але вони під час створення молодіжної ради не виявили бажання долучатися. Очевидно, що така можливість у них є. Якщо в них з'явиться у подальшому таке бажання, то вони на рівних правах мають можливість долучитися. Питання не лише можливостей, але й бажання.
Абсолютно правильно, тому що, коли ми говоримо про дорослих і про молодь, то завжди кажуть: найголовніше – людський фактор. Ініціатива має іти від людей. А якщо це молоді люди, то вони взагалі у захваті від того, що їм хочеться. І якщо бажання "підрізають", не дають можливості реалізувати, то потім і надалі ініціатива не буде проявлятися.
Пані Ірино, про ці можливості, які надаються молоді. Добре коли є Молодіжна рада. Але чи вирішує вона всі питання реалізації можливостей і бажання, паростки яких не підтримано було вчасно?
БЄЛЯЄВА: Звичайно, на всі потреби Молодіжна рада не дасть відповідь. Але це універсальна, апробована на всіх рівнях Європи точка входу молоді до процесу прийняття рішень. Питань і проблем у молоді надзвичайно багато. У нас остання статистика Держстату: у 19-му році кількість молоді в Україні 10 000 600, у минулому році їх було 10 000 800. Коли ми писали у цьому році стратегію розвитку молодіжної політики до 30 року, зробили для себе певний аналіз та прогноз – скільки буде молоді у 30-35 році? У нас молоді буде 5 мільйонів. Тобто, можемо уявити, що відбувається з молоддю. І це процес не тільки в Україні. Це процес, на який, на жаль, ми не можемо повністю вплинути, але маємо враховувати – питання виїзду, народжуваності, безпеки.
Перш за все, це економічне питання. Які питання молодь породжує, то перше – працевлаштування, зарплати, економічної свободи. Попри це, звичайно, молоді необхідно забезпечення можливостей для самовираження. Багато прикладів, коли молоді є можливість працевлаштуватися на досить непогану зарплату на рівні локальних громад, але вони виїжджають. Ми робили для себе дослідження і фокус-групи, запитували – чому? Виявилося – це питання дозвілля. Бо попри те, що на рівні ОТГ можна знайти собі роботу, то після роботи немає що робити. Так само питання своєї цінності, відчуття що ти важливий, ти працюєш, можеш щось зробити, крім того що ти працюєш, виконуєш функції в рамках своєї роботи. Тут молодіжні ради можуть надати молоді заповнити змістом життя в громаді, відчуття впливовості, того, що ти впливаєш на те, що буде з молодіжної політикою. У цьому напрямку молодіжні ради якраз відіграють роль включеності молоді у формування порядку денного, формування майбутнього. Але це так само питання відповідальності, відповідального ставлення. Вероніка вже сказала, що є багато прикладів коли молодь не хоче, це є також проблема. Ми робили дослідження під нову програму "Молодь України до 25-го року", ставимо єдину велику ціль – це включеність молоді, підвищення її активності у житті в громаді на різних рівнях. Нам допомагали експерти – розробили індекс участі молоді. Для того щоб зрозуміти: а що ж молодь може? Тому що, наприклад, питання участі волонтерства, у виборах не дає розуміння наскільки активна молодь? Якщо говорити цифрами, то понад 60% молоді не знають, головне вони не вірять, що вони щось можуть зробити та змінити. І, відповідно, вони не хочуть включатися. І навіть, якщо десь поряд з'явиться якась Молодіжна рада, або Молодіжний центр, для них буде питання – а навіщо, чому я маю витрачати на це час? Тому потрібно більше звернути свою увагу, з одного боку – на створення інструментів входу як у молодіжні ради, молодіжні центри, але з іншого боку – потрібно надавати молоді знання, мотивувати, показувати гарні приклади, і потрібно дуже правильно ставитися до формування та діяльності молодіжних рад з точки зору органів влади. Якщо молодь буде бачити, що це просте використання та прикривання владою підходів влади до реалізації політики, то, звичайно, бажання долучитися до цього буде нуль. Якщо влада буде надавати молоді інструменти впливу, якщо це будуть якісь гранти, конкурси тощо, де можливо побачити результат, то таким чином молода людина буде більше мотивованою. А ті хто не долучився, очікувано будуть бачити результати, матимуть більше натхнення і мотивації долучатися.
Є така хороша ініціатива "громада, дружня до дітей", "громада, дружня до молоді". У кожній громаді є свій акцент діяльності.
БЄЛЯЄВА: Ми говорили про питання участі молоді – я згадувала індекс, програму – це не означає, що ми зосередимо як держава наступні п'ять років лише на створенні елементів участі, включеності молоді. Ми розуміємо, якщо молода людина має проблеми економічного характеру, які б не були прекрасні інструменти участі та включеності, це буде неможливо. Так само ми розуміємо, якщо молода людина має проблеми зі здоров'ям, а зараз дуже поширюється питання психологічного здоров'я молоді, залежності різних форм, тому ці два напрямки так само пріоритетні для того щоб надати молодій людині спроможність бути, хотіти і могти включатися в життя громади. Тому працевлаштування – це обов'язково, і це перше, що має для себе розуміти громада аби молоді люди залишалися.
Але попри це, у нас так само є дуже багато прикладів, коли є гарні робочі місця, достойні зарплати, але молода людина стикається з тим, що не розуміє а чим же вона може займатися після роботи. І тут так само є питання виїзду молоді. Тому вирішення того щоб молодь залишилася жити в громадах свого походження, це питання комплексне – і працевлаштування, і дитячих садочків пізніше, змістовного дозвілля молоді, включеності і самореалізації. Наші соціологічні дані говорять, що в Україні має вищу освіту 70% молоді. І при цьому лише 50% молоді влаштовуються за тим фахом, який вони добували у закладах вищої освіти. Тому так само є проблема – кого ми готуємо, чи маємо ми певні прогнози і відповідність потребам знань і освіти, яка здобувається.
Пані Ірина порушила одразу кілька проблема. Це і міграція між громадами, між містами в Україні, за її межі, і про роботу, зокрема про те, що дуже важливо саме робочими місцями забезпечувати. Крім цього не менш важливо і дозвілля. Адже після роботи молода людина, яка приходить з роботи, якій нічим зайнятися, втрачає сенс життя. Тому це дуже важлива частина життя. До нас приєднується керівник проєкту розвитку молодіжних рад в Україні та голова Асоціації молодіжних працівників України Захарій Ткачук.
Чи можуть громади, чи здатні забезпечити усе, про що ми говорили? Якщо дуже маленька громада, мало ресурсу, немає можливі що робити молоді?
ТКАЧУК: З розмови почув, що мова йшла і про робочі місця. І про те, що до робочого місця має додаватися. Адже навряд чи тільки молоді люди шукають собі лише заробітку. Часто ми стереотипно вважаємо, що вона шукає краще місце, де буде просто більша зарплата. Показовий один випадок з однієї невеликої громади, коли голова громади, дуже амбіційна людина, хотів якнайбільше молоді залишити у своїй громаді. І він пропонував роботу у сільській раді молодому хлопцю, нормально оплачувану. Казав: я пропоную таку ж оплачувану роботу, як у Польщі, Чехії, з такою самою платнею. Але юнак: я все одно буду виїжджати. Голова питає: чому? А цей молодий хлопець каже: я не маю де витратити ці кошти. Тож дуже важлива сфера дозвілля, відпочинку, якогось саморозвитку. Не лише робота може залишити молодих людей в громадах. Хоча, теж має сенс. І якщо громада маленька, не має таких можливостей – заводів поруч, чи бізнесу – ці молоді люди не обов'язково там залишаться. Вони можуть виїхати, навчитися і приїхати назад і створити бізнес. Ми боїмось молодь відпускати з громад, але якщо вони розвинуться і повернуться до громади, то можуть створити гарне середовище щоб інші молоді люди працювали. Я не прихильник того, щоб молодь виїжджала з громад, тому що це не зовсім логічно, я схиляюся до того – і наше середовище молодіжних працівників теж – щоб молодь поверталася у свої громади, вже з новими знаннями як започаткувати свою справу, можливо з новими візіями, як великий транскордонний проєкт написати для своєї громади, можливість мати роботу тут, на місці. Питання виїзду-невиїзду з громади для мене більше важить чи молодь повернеться у свою громаду.
Зараз є вже такі успішні приклади коли повертаються молоді, або такого віку, коли вже набули досвіду, починають свій бізнес і в аграрному секторі, і в торговельному. Але такі випадки не повсюди відбуваються. Ще не настільки молодь звикла повертатися і щось зробити в себе на місці. Зазвичай виїжджає, починає здобувати знання, зачіпляється за краще місце, розуміє що десь краще, розуміє що для цього навіть і зусиль особливо докладати не треба. Вона живе у тому середовищі де це вже зроблено.
ТКАЧУК: Так, громади сьогодні мають думати про свою молоду людину у контексті того, як вона може самореалізуватися у громаді. Коли ми постійно спілкуючись з головами різних громад, депутатами, закладаємо там тільки дороги, я завжди запитую – а хто по тих дорогах років через 10 буде їздити? Це проблема, тому що в ОТГ не всі розуміють цінність молодих людей, які там проживають і що у них можна вкладати ресурси. Я говорю у буквальному сенсі слово "гроші", тому що люди потребують різних програм розвитку. Коли є працюючий молодіжний центр, кудись можна прийти, коли можна у цій громаді чогось навчитися нового – хочеш знімати відео, тримай конкурс проектів і знімай аматорське відео. Якщо б громада будувала собі таку стратегію і візію – як я дам можливість молоді бути у нас активною, із забезпеченою базою потреби, можливо більше б молодих людей залишалося. Тому є велика відповідальність перед депутатами малих громад, перед головами таких громад, адже саме там є центральною силою. На жаль, не усі бачать у цьому цінність. Бо є запит на швидкі рішення. До нас, як молодіжних працівників дуже часто звертаються голови громад і кажуть: ви нам за пару днів зробіть нашу молодь активною, хочуть дива, і ще бажано аби це не коштувало грошей, щоб хтось третій заплатив – чи держава, чи іноземний донор. Цінність молоді в Україні знівельована. Легко шукати винних, але усі ми у цьому винні. Людину треба бачити як дерево, яке треба довго поливати, щоб воно дало плоди. Є ситуації, коли громади не далекоглядні. І тут не тільки питання у грошах, величини фінансової наповненості громади, а питання цінності. Якщо ви визнаєте, що молодь для вас цінна, ви знайдете варіанти, побудете на різних форумах, поспілкуєтесь з міністерством молоді, вони досить відкриті. І ви знайдете варіанти. Було б бажання, а бажання виростає з цінності молоді.
Ви сказали влучно, що мовляв, хочуть усе і одразу, в один день, щоб це було і безплатно, або щоб держава дала на це гроші. До речі, пані Ірино, а як держава заохочує і мотивує молодь на місцях? Що взагалі з боку держави, бо ми більше з точки зору громад...
БЄЛЯЄВА: Якщо говорити централізовано про мотивацію, то все дуже просто. Приклади, інструменти, мотивація – ми ділимося з органами місцевого самоврядування, і заохочуємо саме так робити. Як Міністерство, понад 10 років проводимо конкурс проєктів для молодіжних і дитячих громадських організацій. На той бюджет, який у нас на національному рівні, ми пропонуємо самим молодим людям, громадським об'єднанням запропонувати проєкти, які на їхню думку можуть бути успішними в напрямках, звісно, які ми визначаємо пріоритетними. У нас є державна програма, прописані пріоритетні напрями. І під них ми не вигадуємо велосипед, не ми кажемо що потрібно молоді. Хочу сказати про один такий ще маленький аспект того, що потрібно для молоді – потрібно запитати про це саму молодь. Це перша точка, яку потрібно зробити стартовою. Не робити для молоді те, що ми вважаємо потрібно молоді, а спробувати зробити хоча б мінімальним ресурсом те, що вони хочуть для себе. Саме такі конкурси проєктів – така можливість включити молодь до певної відповідальності. Це так само кошти на їхні ідеї, і відповідальність, співвласність продукту – ти робиш для держави, але ти робиш його сам і для себе. Ось такі конкурси проєктів ми адвокатуємо їх проведення на обласному рівні. І кожна громада, і на місцевому рівні, на обласному рівні можуть робити такі конкурси проєктів, де можна давати поштовх молоді на реалізацію їхніх їдей.
А є якийсь яскравий, суперуспішний приклад?
БЄЛЯЄВА: Ми проводимо конкурс на національному рівні і понад 50% це ті організації, які подають щороку, які вже знають, проводять великі проєкти. Наприклад, ГО "Пласт" – найбільша скаутська організація України. Щоб ніхто не образився з організацій – це досить відомі організації, які проводять різні волонтерські вишколи, які ми розуміємо що саме вони роблять гарні справи. У цьому році, наприклад, якщо говорити про рівень ОТГ, ми отримали заявку від організації "Закарпатський дзвіночок". Вони отримали понад 400 тисяч гривень з державного бюджету, на жаль через Ковід не можуть реалізувати в цьому році. Але проєкт був чудовий: на їхній базі хотіли звести там голів ОТГ різних районів, поділитися досвідом. Це – питання спроможності, як маленька організація піднялася на національної рівень і виграла проєкт! Тим паче, це рішення у нас не приймається Міністерством молоді та спорту, а комісією, яка складається з представників громадського середовища. Це приклад того, що при бажанні можливостей навіть громада місцевого рівня, якщо це громадська організація на рівні ОТГ, громадська організація з міста, можуть подавати на національний рівень, до Міністерство молоді та спорту, брати кошти на проведення заходів. Так само і молодь може адвокатувати проведення конкурсів за кошти місцевих бюджетів. Це вже до того, що Захар казав, чи розуміє влада цінність молоді, чи розуміє що навіть невеликими ресурсами вони можуть не лише реалізувати проєкти, але запалити в очах молоді, в голові молоді бажання змін, бажання лишатися, і бажання щось робити. Це такий інструмент включеності, який не можна сказати, що зовсім без ресурсів. Які ще можуть бути ресурси? Молодіжні центри, які можемо назвати Молодіжними просторами. Тут так само може не бути великих ресурсів. Є мережа бібліотек, так званих будинків культури, які в більшості пустують, але можуть і проводити гурткову роботу. Це ж простір, місце там може бути використане для того, щоб молодь його використовувала для своїх потреб. Для цього так само потрібно звернутися до так званих Молодіжних працівників. Захар згадував – у нас ціла когорта молодіжних працівників по всій Україні, які можуть підказати – як налагодити роботу такого простору, як зробити його успішним, як залучити до його діяльності молодь. І ось такі два напрямки, не такі затратні, щоб повернути владу місцевого рівня до молоді, а молодь привернути до них.
Пане Захарію, до вас запитання. Ви керівник проєкту розвитку молодіжних рад в Україні. Ми говорили, що молодіжні ради дуже важливі. Але як вони взагалі функціонують, як можна контролювати їхню роботу, чи потрібно це робити? І також порушувалося питання того що не завжди сама молодь дуже ініціативна. Як її розворушити?
ТКАЧУК: Я займаюсь з колегами проєктом он-лайн навчання для молоді, ми їх вчимо. Бо крім нашого проєкту ще багато проєктів розвитку молодіжних рад. То ж, ми помітили, що їх не треба контролювати, а розвивати і вчити. Якщо ми беремо ОТГ, частіше за все молодіжні ради, то це по суті консультативно-дорадчі органи, які утворюються при сільській раді, або міській, це частинка органу міського, сільського муніципалітету, яка має дуже просту мету – консультувати владу тої чи іншої громади з питань, які стосуються молоді: яку програму готувати для неї, куди звернути увагу – чи на патріотичне виховання, чи на волонтерський рух. Тобто, це малий такий місток між молоддю громади і тими, кого ми називаємо владою. Тому це два різні світи – молоді люди, яким 14-18 років і працівники органів виконавчої влади, відділів секторів культури, молоді спорту тощо. І тому ці люди часто між собою не зовсім розуміються, бо одні живуть у соціальній мережі тік-ток, а інші ще засвоюють Вайбер. Треба щоб вони комунікували. Адже ця рада і є містком, який може бути одним із інструментів. Бо ще можуть бути так звані молодіжні радники при головах обласних рад, сільських. У даному випадку це консультативний орган, який в ОТГ складається з дуже юних людей. У малій громаді стабільна молодь, яка 2 роки перебуває у громаді – 10-11 клас, після того вони виїжджають навчатися у ВУЗ, потім професійна освіта, можливо вертаються у громаду, можливо ні. Але найчастіше у 15річному віці, 16 років, 18. І ще не мають такого великого життєвого досвіду, не зовсім розуміють як працює сільська рада, що бюджет, це не мішок з грошима з-під столу голови, а серйозні процеси. І навчаючись у цій раді, розуміючи як працює міська чи сільська рада, вони стають вже активними, розуміють процеси, що не так просто буває побудувати молодіжний центр, тому що він потребує коштів, потребує дозволів. Це дуже велика школа, особливо з малих громад для молоді, тому що вони, можливо нічого більше не знають. Такі ради не те, що треба контролювати, а координувати, бо тоді виходить, що це такий бутафорний орган, який вони самі собі вигадують і самі керують. Ми хочемо, щоб молодь сама казала: вони хочуть цей центр, вони хочуть нічні кіноперегляди – добре. Дуже не просто працівникам рад з такими радами працювати, бо створити їх – це юридичний процес, а як її запустити, зробити ефективною, це складніше. Тут дуже важливо щоб і спільнота молодіжних працівників, і власне міська, чи сільська рада включилася і розуміла, що вони мають допомогти стати на ноги, пояснити цій раді їхні обов'язки, можливості і постійно їх підтримувати. Якщо ви цінуєте свою молодь, то вам її треба і навчати і вкладати у неї кошти.
Пані Ірино, процес децентралізації доходить до свого завершення. Чи можна сказати, що це якось вплинуло на молодь? Зокрема, з урахуванням багатонаціональних громад, де багато меншин різних, як це відбувається?
БЄЛЯЄВА: Безперечно, що цей процес впливає на молодь. Можливо, ще не зовсім молодь відчула, але він однозначний. Звісно, крім повноважень, на органи місцевого самоврядування спускається досить багато ресурсного забезпечення. Наразі ми працюємо над внесенням змін з нашими пропозиціями до Закону України "Про місцеве самоврядування". І з боку Міністерства молоді та спорту включили туди статтю по молодіжних радах, тому що цей інструмент є певним містком і порозумінням між владою і молоддю. Але це так само і школа не лише для молоді, а й для влади – як почути молодь, як формувати свою політику відповідно до їхніх потреб. І якщо у органів місцевого самоврядування з'являється більше повноважень, то молоді тепер є більше можливостей впливати на рішення, які приймають органи місцевого самоврядування. Якщо раніше усі говорили, що ми нічого не можемо зробити, ідіть нагоду, до міністерства, просіть у них, то тепер це вже не спрацює.
У європейській Хартії "Про участь молодих людей у місцевому та регіональному житті" сказано, що молоді люди повинні мати право, засоби, простір, можливості і підтримку щодо участі в ухваленні рішень. І органи місцевого самоврядування кожної громади повинні сприяти цьому процесу, демонструвати вагомість молодіжної участі. Метою молодіжної політики як Ради Європи, так і України, яка є повноправним членом організації, є забезпечення рівних можливостей та отримання досвіду для людей, що дозволить отримати їм знання, вміння і компетенції аби відігравати вагому роль в усіх аспектах суспільного життя на місцевому рівні. Участь молоді в житті громади є особливо відчутною у школах, Молодіжних центрах, у Молодіжних громадських радах, у проектах бюджету, у спортивних і культурних ініціативах національних меншин. Нині є багато наочних прикладів залучення молоді у життя громади. І у всіх випадках така активність лише покращує якість життя мешканців громад у тому числі й багатонаціональних.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні"