"Дім з вітражем" Жанна Слоньовська (Польща)
Жанна Слоньовська – українсько-польська письменниця, журналістка та перекладачка. Народилася у Львові, працювала журналісткою на телебаченні, переїхала у Польщу та почала кар’єру письменниці. В 2015 році з’явився її дебютний роман "Дім з вітражем", який відразу отримав відзнаку польського видавництва "Знак". Цей роман вийшов і в українському перекладі. "Дім з вітражем" розповідає про чотири покоління жінок у Львові та про один реальний будинок, який знаходиться на вулиці Герцена, 6 та у якому є нереально великий вітраж.
Жанна розповідає, як це бути українсько-польською письменницею: "Я людина пограниччя – так само як Львів є містом пограниччя. Роман наразі перекладено п’ятьма мовами, а, отже, він звучав і в англо-, і в франко-, і в німецькомовному просторах. Безумовно, мене як письменницю створила еміграція до Польщі, бо я переїхала жити зі свого рідного Львова і лише звідси, з Кракова, побачила, чим він для мене був та є. Мені було цікаво писати про Львів польською, тому що здавалося, що всі мої історії очевидні та нецікаві для українців. Тут слово "Львів" символічно означає щось зовсім інше, ніж у нас, бо місто 600 років належало до Польщі і для поляків значить й важить дуже багато. Але часто є враження, що для поляків після 1944 року місто перестало існувати і мені було цікаво розповісти історії з нульової точки, ніби нічого немає. І так це все народилося. Щиро кажучи, я писала це польською і навіть не думала про переклади.
Мені часто закидають, що фінальна частина тексту відрізняється стилістично від усього роману. Така думка має підстави. Я писала його п’ять років, і він був дуже вилежаний та витриманий. Натомість майданний фінал був написаний по гарячих слідах і емоціях. Це велике питання, чи можна було б це зробити інакше, тому що тоді емоції були дуже сильними, пов’язаними з тим, що відбувалося в Україні і в Києві. Мене це спонукало писати емоційно і швидко".
Жанна працює над новим романом. Він вже написаний і в ньому зовсім інша проблематика, ніж у "Домі з вітражем". Там немає України, розповідає письменниця, адже це камерний роман про незвичайні платонічні стосунки між письменником та набагато старшою за нього жінкою. Дія відбувається у Польщі та на півночі Європи.
Поезія Марії Ілляшенко (Чехія)
Марія Ілляшенко народилася у 80-х роках в Києві, а вже в 90-х разом з батьками емігрувала в Чехію. Там здобула освіту та дебютувала як чеська поетка. Втім, особливістю її поезій була велика кількість київських метафор та алюзій, адже дитинство своє вона провела на Оболоні й в її віршах це прочитується, зокрема у другій книжці "Sv. Outdoor".
Ірина Забіяка займається чеською літературою як перекладачка і дослідниця, тому вона детальніше розповідає про творчість Марії Ілляшенко: "Можливо, алюзій не так багато, але вони є. Наприклад, вірш "Ikarus", що чеською означає і автобус, і того, хто летів з крилами по небу. В цьому вірші дуже чітко можемо знайти назву Північної вулиці і реалії, які там є. Звичайно, для чеського читача навряд це зрозуміло – просто якась Північна вулиця. Втім, для читача, який більш знайомий і з Машиною біографією, і з тим, де вона народилася і жила, відкривається новий пласт цього вірша. Я думаю, що в цьому взагалі секрет поезії, оскільки хтось може читати і бачити там просто вулицю, на якій дуже багато вітрів і холодно, а хтось побачить конкретну вулицю і згадає свій досвід з нею".
Також Марія Ілляшенко написала оповідання про українців, опубліковані в антології, яка вийшла до мистецького бієнале, що займається меншинам, які проживають в Чехії. За словами Ірини, авторка намагається окреслити панораму української публіки, яка живе в Чехії. "Українцям варто звертатися до таких текстів, тому що вони бачать нас трошки ззовні, з відступу. В нашому повсякденному житті ми доводимо його до автоматизму, а такі тексти можуть відкрити очі на нас самих та дати змогу порівняти себе з іншими", – ділиться думками Ірина.
"Останнє століття", "Той, що біжить попереду" Патриція Килина (Нелл Воррен) (США)
Під псевдонімом Патриція Килина Патриція Нелл Воррен була відома як українська поетка. Українську мову вона вивчила в 1957 році, а в 1971 році вийшов її перший роман, написаний вже англійською, хоча перше видання вона підписала українським псевдо. Христина Лещук, дослідниця творчості Патриції Килини, додає: "Насправді, Патриція починала з прози англійською мовою, але не отримала рецепції в тогочасній Америці. Через те, що її не було, вона вирішила бути повністю авторкою-маргіналкою, ще й маргінальною мовою меншини, якою тоді була українська. Уже в еміграційному середовищі серед поетів Нью-Йоркської групи вона вперше отримала прихильну рецепцію і читацьке коло, хоч воно було й вузьке".
Ось цитата самої Патриції: "Мені здалося, що буде чесно продовжити вживати українське псевдо в моєму англомовному письмі, оскільки українці були моєю першою аудиторією. Я вдячна їм за прийняття мене та за вдумливе сприйняття мого твору". Втім, згодом вона відмовилася від українського псевдоніму та видавалася під справжнім іменем.
"У своєму першому романі "Останнє століття" Патриція лінкує свої американський і український досвіди й, можна так сказати, всі Килинині романи про усвідомлення та вибір власної ідентичності. Дія відбувається в Монтані. Там троє оповідачів і кожен показує різні перспективи. Є представник корінного населення, який виростає в родині білих американських фермерів. Є дівчина, яка тікає з гіпі-комуни. По сусідству із місцевим населенням з’являються українці вдова із сином після таборів переміщених осіб". Килина добре знає це середовище, тому що звідти походить її чоловік Юрій Тарнавський. Зрештою, це її перша публіка.
Найвідоміший роман Патриції "Той, що біжить попереду" розійшовся тиражем 10 млн примірників. Це роман про двох чоловіків-марафонців, а в 80-х роках цей рух був дуже популярним. Христина додає: "У післявоєнному поколінні це була перша спроба говорити про питання гомофобії та дискримінації. Але сприймати цей текст тільки як ідеологічно-заангажовану літературу про ЛГБК – це завужена оптика. Треба пам’ятати, що суспільство тоді було дуже поляризоване, і ЛГБТ-спільнота була найрадикальнішим прикладом упосліджених, який багатьох дратував та тригерив. Через цю перспективу ЛГБТ-марафонців і Олімпіади торкались інші питання, наприклад, дискримінації жінок-бігунок на марафонах. Роман, насправді, задумувався як історія про тренерку та її підопічну, але Патриція відмовилася від цього сюжету, тому що тоді не було тренерок з бігу до марафонів, тому що жінки не були допущені до участі".
"Той, що біжить попереду" вийшов 1974 року і вплив його був настільки сильним, що за рік штат Каліфорнія декриміналізував гомосексуальні стосунки. Втім, в Україні і цей текст, і його авторка слави досі не здобули.
"Все ясно" Джонатан Сафран Фоер (США)
Джонатан Сафран Фоер – в усіх сенсах професійний американський письменник єврейського походження. У 1999 році він готувався до свого фінального дисертаційного проєкту та приїхав в Україну, щоб знайти відомості про свою родину по лінії матері. Ця подорож лягла в основу роману "Все ясно". Детальніше про письменника та його творчість розповідає Наталя Дьоміна, докторантка компаративістики в Університеті Західного Онтаріо: "У США роман став абсолютным хітом і навіть доволі швидко був екранізований в Голівуді з Елайджею Вудом в головній ролі. Фільм великою мірою посприяв популярності книжки. Тема голокосту є дуже ходовою на американському ринку, а надто коли йдеться про доволі непогано сконструйований текст, де якісь важкі речі, про які неможливо говорити, а голокост – саме така, збалансовані гумором в легкому стилі. Українськими критиками роман був сприйнятий неоднозначно. Наприклад, Олександр Бойченко розкритикував Фоера за те, що довіряти у романі можна було лише наратору, американцю Джонатану, а інший головний герой – недолугий український горе-перекладач Александр – "бреше як дише". Україна в романі зображена досить сумно – дике поле, неконтрольований хаос і пустка. Хтось із моїх друзів вдало пожартував, що "Все ясно" – це "Сто років самотності" на мінімалках. Втім, читати роман потрібно хоча б для того, аби дізнатися, як нас сприймають та чи приймають інші. І як ті інші працюють зі своєю пам’яттю".
"Декорації пострадянської України, зображені Фоером, відверто смішні. Але не тому, що в них потрапляє іноземець, а передовсім тому, що в них потрапляє іноземний читач з відмінним уявленням про норму. В Джонатана крадуть речі в поїзді, Александр розповідає про хабарництво на кордоні й інші неприємні речі. Ефект комічного береться із деформації явищ, відступу від норми, наприклад, ламана англійська Александра та ненавмисна гра слів. Своїм від своїх не смішно, яким би абсурдним воно не було, а смішно чужим, тобто людям ззовні, або своїм, які можуть вийти за межі свого", – додає Наталя Дьоміна.
"Роман рівною мірою може бути інтерпретований в постколоніальному ключі, тому що представник метрополії бачить колонію крізь оптику іншої колонії. Ми пам’ятаємо, що навіть назви населених пунктів подані російською – Львов, Ровно, Одесса. Так само, як і в контексті роботи з пам’яттю, зокрема з колективною. Міф використовується як інструмент, з яким неможливо сперечатися, оскільки він є поза часом. Україна тут уявляється абсолютно порожньою територією незаповненою смислами. Але ми знаємо, що територія пустки є, насправді, ресурсною, бо уможливлює неможливе. Абсолютно фантастичні події стають такими, які можуть мати місце".
"Що сказано", "Посол мертвих" Аскольд Мельничук
"Посол мертвих" увійшов в десятку найкращих романів 2002 року разом із другим романом Джонатана Сафрана Фоера. Головна героїня цього роману Ада, яка живе в США в емігрантському середовищі, дивиться, як по різному закриваються двері в пам’ять про Україну. Один варіант – забути, що ви українець та адаптуватися до американських реалій, а другий – пірнути в спогади і таким чином втратити реальну Україну. Героїня намагається через мертвих, через пам’ять утримувати складний світ українських травм та історії.
Роман "Що сказано" вийшов в 1994 році в США і став однією з найвпливовіших книг року за версією New York Times Book Review. В 1994 році було неймовірним відчуттям побачити вирізку з газети, що роман про Україну визнали одним із найкращих творів року. Цей текст також можна порівняти із магічним реалізмом та Маркесом.
Фото: УНІАН
