Що таке академічна доброчесність і чому вона важлива пояснює Ганна Новосад: "Це цілий комплекс певних етичних правил, які передбачені у освітній, науковій діяльності і які спрямовані захищати і правильно подавати певну інтелектуальну власність тієї чи іншої людини. І власне академічна недоброчесність це все, що суперечить цим правилам. Вона має дуже багато форм і ми говоримо не лише про плагіат, тобто безпосереднє копіювання чужих шматків текстів. Є також фабрикації, це коли людина щось взагалі вигадує, є самоплагіат, коли людина через п’ять років цитує себе і видає це за якусь нову ідею. Крім того, є списування та хабарі – це все відповідно до закону про освіту кваліфікується, як академічна недоброчесність. Йдеться не лише про наукові роботи. Це починається зі школи, або ще раніше, коли ми толеруємо те саме списування. Це радянський підхід до освіти загалом, коли ми всі заучували тексти. Тобто необхідно було щось завчити, а потім відтворити. Там не йшлося про критичне чи творче мислення, про стимулювання власних ідей. Це був інший принцип викладання. Проте порівняти рівень плагіату в радянські часи і зараз просто неможливо. Зі здобуттям незалежності, коли розпочався бум різних кандидатів і докторів наук ця проблема набула просто катастрофічних масштабів. Ми почали втрачати так званий інститут репутації. В якийсь момент стало круто, престижно просто заробляти гроші. Заробляли гроші на всьому, зокрема на видачі наукових ступенів. Для когось це стало можливістю отримувати від держави якісь надбавки. Люди пишуть будь-якої якості роботи, аби отримати надбавки та інші подачки від держави".
Масштаби проблеми плагіату у вітчизняній освіті і науці окреслює Андрій Сідляренко: "На жаль, в 90-их роках, коли змінювалася держава, а разом з нею і система освіти, люди не зрозуміли, що вона змінилася. Зараз усі хочуть вступити на безкоштовне навчання. Нічого безкоштовного не буває. Коли люди постійно повторюють фразу "безкоштовна освіта", цінність такої освіти знижується, до неї ставляться як до безкоштовності. Ми не змогли вчасно змінити офіційні правила гри і розуміння людей. Щодо масштабів проблеми, то вони в усіх країнах однакові. Головна наша проблема в тому, що ми надто пізно дійшли до цього інституційно і організаційно. Проте зараз намагаємося надолужити той втрачений час і пропущені десятиліття, в які мали б від самого початку будувати це регулювання системи підготовки якісних освітніх кадрів".
Нещодавно вибухнув скандал щодо можливого призначення на посаду міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, в наукових роботах якого було знайдено масштабний плагіат. "Посаду міністра освіти і науки, посаду на якій людина має формувати політику у цих сферах, де політики мають дуже твердо стояти на принципах доброчесності не може формувати людина, в якої статті вкрадені в інших людей. На сьогодні в 5 роботах пана Сергія виявлений масштабний плагіат. І це турбує, адже постає питання, яку систему ми з вами будуємо. Чи ми за доброчесну систему, яка не толерує людей, які крадуть, які займаються псевдонаукою, яка хоче повертати науку в університети і робити наші заклади освіти потужнішими. Я дуже чекаю, коли найближчими місяцями з’явиться постанова Кабінету міністрів України про так званий порядок скасування рішень спеціалізованих вчених рад, які присудили науковий ступінь. Цю процедуру здійснюватиме Національне агентство забезпечення якості вищої освіти, зокрема комітет етики, який за результатами скарги про плагіат прийматиме рішення про скасування наукових ступенів у таких людей", – коментує Ганна Новосад.
Як позбутися академічної недоброчесності розповідає Андрій Сідляренко: "Тут ми перш за все говоримо про етичні принципи, по-друге, про дійсно інституційно-правове регулювання, яке частково в тому числі забезпечить майбутня постанова Кабінету міністрів. І третя складова – це виховання і навчання студентів, школярів, викладачів", а Ганна Новосад додає: "У грудні була прийнята важлива низка змін до Закону "Про вищу освіту". Згідно з ними якщо у бакалаврський чи магістерських роботах знаходиться плагіат, то така людина може бути позбавлена свого ступеня. Це зона відповідальності університетів - не пропускати сплагіачені роботи і вчити студентів працювати над науковими роботами".
На питання, що виграє держава, очистившись від недоброчесних науковців Андрій Сідляренко зазначає: "Це питання того, що виграє кожен з нас. Якісна освіта і наука – це загалом платформа для розвитку держави наукових та інноваційних досліджень. Усі класні програмісти, випускники українських вишів поїхали працювати на великі корпорації. Це означає, що освіта у нас хороша. Але є люди, які певним чином намагаються здобувати нечесним чином свої інтереси. Якщо ми будемо позбуватися таких людей і таких процесів, то освіта в якої вже є якісна база вийде на новий рівень розвитку. Плагіат, недоброчесність не дають тим паросткам, які є в українській освіті і науці далі розвиватися. Але будемо відвертими, за один день ми академічну недоброчесність, плагіат та хабарництво не поборемо".
На фото: Ганна Новосад, Українська правда
