"Мій син зізнався декілька років тому, коли я був в гостях у його матері. Він якось дивно про це сказав, мабуть, довго себе до цього готував. Сказав: "Як ви поставитесь до того, що у вас не буде внуків?". Тобто сказав натяком, але надто прозоро і ми це зрозуміли. Для його мами це був стрес, стан глибокого шоку та гострого нервового переживання тривав в неї ще довго. Але зараз все гармонізувалося. А я, хоч це і було несподівано, болісно не зреагував, мабуть, з двох причин. Як філолог я студіював античну літературу і знав, що гомосексуальність у різних проявах в багатьох античних народів не була відхиленням від норми. Це не сприймалося як збочення чи відхилення. До того ж тоді я займався етнографією, жив серед аборигенів, зокрема, три роки на Чукотці. І мені відомо, що й у чукчів, і в наших карпатських горян це було і в ХІХ столітті, і раніше. І такі люди не піддавалися якомусь гострому осуду. Тому я сприйняв це відносно спокійно, хоча, звісно, конфлікт уявлень і цінностей у мене в душі, думках був", – розповів Роман Кісь.
Олена Глоба ж мала іншу ситуацію: про орієнтацію свого сина вона дізналась випадково сама.
"Щоб впевнитись, я в нього запитала і він сказав "так". Це був дуже трагічний досвід, у мене був шок і я навіть не знала, що з цим робити", – згадує Олена Глоба.
Відчуття розгубленості, за словами психологині Катерини Гольцберг, це нормальна реакція, оскільки в людей є певні мрії про те, що буде з їхніми дітьми: "Ми, як батьки, намагаємося умовно спланувати майбутнє дітей, маємо сподівання, що в певний час ми зможемо стати бабусею чи дідусем, та запрограмовану картинку ідеального життя. І в одну хвилину це рушиться. Тому це не може не викликати шокову реакцію і ми повинні з цим співіснувати надалі".
"Але проблема в тому, що ця реакція обумовлена й тим, що ми не сприймаємо взагалі цю ситуацію. Наше суспільство не дуже толерантне до цього і ми іноді думаємо не лише про те, як виглядає наша дитина, а й як виглядаємо ми. Можливо, ми щось не так зробили як батьки, можливо, не так виховували. І починається звинувачення себе та заперечення, як реакція на щось, що є шоком для нас", – пояснює Гольцберг.
Вона наголошує, що таке несприйняття певний час буде основною емоцією у батьків: "Ми будемо намагатися поговорити, щось змінити, з’ясувати, чи так дійсно відбувається. Це цілком нормальна реакція, але треба запобігти агресії до дитини, бо іноді я стикалася з тим, що після цього діти йшли з дому, намагалися закінчити своє життя. Тому треба бути обережними у своїх висловлюваннях, проявах звинувачень".
"В нашому суспільстві ще немає поваги до особистості, в нас вже бачиться через гендерні ролі. Для багатьох це стає жахливою реальністю, бо, якщо я визнаю, що в мене є така особливість, то мені легше буде це приховувати від усіх, ніж жити з цим і бути щасливим. В нас люди з такою орієнтацією позбавлені особистого щастя, яким вони можуть, як всі ми, ділитися. Ми, як суспільство, повинні дозволити людям мати такі ознаки щастя, які вони самі вибирають", – зазначила психологиня Катерина Гольцберг.
Олена Глоба у свою чергу підкреслила, що гомосексуальність – це не вибір людини, вона такою народжується і їй тут немає що обирати: "Спочатку у всіх батьків є острах, що скажуть люди, але потім, коли ми розуміємо, що нам треба обирати між іншими людьми і нашою дитиною, ми обираємо дитину. Другі потім забудуть про цю тему, а нам з цим жити".
Психологиня Катерина Гольцберг також торкнулася теми генетичної схильності та виховання, які часто пов’язують з сексуальністю людини: "Сексуальність та витоки гомосексуальності поки що є ще предметом досліджень і немає єдиної думки щодо того, що це пов’язано з генетичними факторами. Але треба розуміти, що іноді заяви про гомосексуальність – це, я б сказала, проба пера. Будь-яка дитина в певному віці експериментує зі своєю сексуальністю і це є нормою. Коли дитина зустрічається зі своєю сексуальністю, наприклад, років у 12, вона безумовно може спробувати гомосексуальні відносини. Але це не є ще ознакою того, що вона завжди буде гомосексуальною. Тому ми повинні розуміти, що тут не йдеться лише про генетичну схильність чи виховання. Виховання немає ніякого значення, якщо це дійсно усвідомлений вибір, який вже став таким, коли людина вже дорослішає і розуміє, що з таким потягом не може боротися".
"Ми маємо ставитися до гомосексуальності як до певної норми, яку ми не можемо змінювати просто за власним бажанням", – підсумувала Катерина Гольцберг.
ФОТО: pixabay
