Мобільний додаток

14 тисяч гривень на І квартал 2020 року: чому в Україні не працює конфіскація за корупційні правопорушення?

10.05.2020 р., 11:56

За перші три місяці 2020 року у бюджет надійшло лише 14 тисяч гривень в якості конфіскації від реалізації майна і конфіскації коштів, які забрали у корупціонерів за те, що вони вчинили корупційні злочини. Чому ця сума така мізерна та де антикорупційна вертикаль влади дає збій? Про це в ефірі Українського радіо розмовляли ексгенеральний прокурор України Руслан Рябошапка, голова експертної організації "State Watch" Гліб Каневський, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк і журналіст Володимир Бойко.

"Наша організація цікавиться даною інформацією з 2015 року, коли в Державному бюджеті була передбачена стаття доходів від конфіскованого майна та коштів за вчинені корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. І, починаючи з 2015 року, успішним був лише 2017 рік, коли була гучна конфіскація 1,5 мільярда доларів Краматорським судом, таємна конфіскація, по якій було дуже багато журналістських розслідувань. То була єдина велика сума, яка все ж таки надійшла в бюджет", – розповів голова експертної організації "State Watch" Гліб Каневський.

За його словами, непогана сума була в 2019 році, коли конфіскували близько 1,5 мільярда гривень: "А в усі інші роки ця сума не перевищувала 150 тисяч гривень".

На думку Каневського, у тому, що антикорупційна вертикаль не спрацьовує, є дві проблеми – законодавча і судова: "Законодавча проблема полягає в тому, що більшість статей, які передбачають відповідальність за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією, не містять такої норми, як конфіскація. А друга причина банальна - суди затягують справи і не виносять вироки".

"Відповідальність треба розділити між всіма органами правопорядку, прокуратури. А ще краще, розділити її й між політиками минулої та цієї Верховної Ради, які намагаються втручатися в Кримінальний процесуальний кодекс, в роботу правоохоронної системи", – зауважив голова "State Watch"  Гліб Каневський.

З ним не згоден журналіст Володимир Бойко, який вважає, що вся відповідальність має покладатися виключно на НАБУ: "За час існування НАБУ, на цей орган було витрачено понад 5 мільярдів гривень, а успіхи НАБУ – це близько 14 тисяч гривень в першому кварталі 2020 року".

"Кримінальний процесуальний кодекс встановлює виключну підслідність НАБУ. Жоден орган більше не має права займатися корупцією в середовищі правоохоронців, суддів та чиновників категорії А", – зауважив Бойко.

Проте Гліб Каневський нагадав про роль Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка здійснює процесуальне керівництво у всіх справах і може розподіляти справи між Антикорупційним бюро та Нацполіцією: "Наприклад, заяву Гео Лероса щодо корупції, пов’язаної з головою Офісу президента Єрмаком та його братом, прокурор САП перекинув на Нацполіцію".

Іншу позицію в питанні ефективності роботи державних антикорупційних органів має й колишній генпрокурор України Руслан Рябошапка: "Лише в лютому наш офіс Генерального прокурора шляхом укладення декількох процесуальних угод стягнув в державний бюджет більше 200 мільйонів гривень. Це "живі" гроші, які були списані з рахунків, на які було накладено арешт".

"Я дивився статистику НАБУ, де наводиться багато даних. Здається, більше 600 мільйонів гривень – це те, що було повернуто державі із коштів, які були вкрадені або повернуті державі внаслідок розірвання корупційних угод. Тому йдеться про некоректну інформацію з боку Державної казначейської служби. Проблема в тому, що система статистики в таких випадках повинна бути досконала", – наголосив Руслан Рябошапка.

Директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк розповів, що питання малих надходжень у бюджет від конфіскації за корупційні злочини має глибші корені, адже такий вид додаткового покарання застосовується судом вкрай рідко: "Відповідно до Кримінального кодексу, який передбачає такий вид додаткового покарання, як конфіскація майна, така конфіскація може застосовуватись в усіх випадках, передбачених в особливій частині Кримінального кодексу. Зокрема, йдеться про усі тяжкі й особливо тяжкі злочини. Але статистика засуджень за корупційні злочини в 2019 році і попередні роки демонструє, що конфіскація майна застосовується менше, ніж до 3 % осіб. Можна сказати, шо суди  жаліють осіб, бо забирати останнє в них – не гуманно, але, з іншого боку, Кримінальний кодекс каже, що конфіскація може бути як повною, так і частковою. Крім того, закон про виконавче провадження містить додаток, в якому є перелік майна, яке не підлягає конфіскації за будь-яких обставин". 

"Але крім конфіскації як виду покарання, існує таке поняття як "спеціальна конфіскація". Йдеться про конфіскацію предметів злочину, знарядь і засобів його вчинення і таке інше. Тут йдеться про те, що треба вилучати все, що з’явилося в результаті злочину.  Але і в цьому випадку ми бачимо, що з близько 1200 осіб, які були засуджені за корупційні злочини, лише 77 осіб були піддані спеціальній конфіскації. Це трохи більше, ніж 6 %", – пояснив Микола Хавронюк. 

Науковець виділив низку причин, чому ситуація в Україні виглядає саме таким чином: "Серед суб’єктивних причин я б назвав те, що судді не завжди заглядають в загальну частину. Коли вони виносять вирок, то дивляться суто санкцію статті, яка розташована в особливій частині, і забувають або, можливо, хтось допомагає забути про статтю, яка передбачає спеціальну конфіскацію".

ФОТО: pixabay 

14 тисяч гривень на І квартал 2020 року: чому в Україні не працює конфіскація за корупційні правопорушення?

Новини по темі