Наскільки наші законодавчі норми у контексті захисту дітей відповідають нормам, передбаченим Європейською соціальною хартією?
Аксана Філіпішина: Європейська соціальна хартія закладає базові принципи забезпечення прав дітей – право на працю, право на професійну орієнтацію, право на отримання соціальних послуг, а також базові права дітей, які залишилися без батьківського піклування. Це чотири основні статті – 7, 9, 10 і 17. Наше законодавство переважно імплементоване і приведене у відповідність до цієї хартії. Але на сьогодні залишаються питання щодо деяких положень. Наприклад, у статті 7-й ідеться про те, що діти до 15 років можуть залучатися тільки до виконання легких робіт. Водночас українське законодавство до сьогодні не визначило перелік таких легких робіт і це ускладнює практичне застосування цієї статті.
Вже три роки в Україні триває реформа інтернатних закладів – деінституціалізація. Що вона передбачає і на якому етапі зараз?
Руслан Ковбаса: Зараз ми пройшли перший етап реформи, запланованої на 2017-2026 роки. Це був більше підготовчий етап. Нині готується другий етап. Що таке деінституціалізація? Я не хотів би порівнювати це зі звичайним закриттям інтернатів. Це не просто закрити інтернат, а створити соціальні умови, коли дитина залишатиметься в своїй біологічній сім’ї.
А якщо сім’я неблагополучна? Якщо умови життя в ній для дитини нестерпні?
Аксана Філіпішина: Протягом двох років офіс Уповноваженого з прав людини спільно з Міністерством соціальної політики, представництвом ЮНІСЕФ в Україні та громадськими організаціями, проводив моніторинг дотримання прав дітей в альтернативних формах. Ми виявили цілу низку проблем з точки зору того, що реформа не до кінця продумана і, на превеликий жаль, не враховує абсолютно різні процеси, які одночасно відбуваються в Україні. Це і медична реформа, і освітня, і адміністративна (з точки зору децентралізації). Наприклад, не враховано, куди мають повернутися діти, в яку громаду. Наскільки громада спроможна прийняти дитину зі спеціального закладу, в якої певні проблеми зі здоров’ям. Якщо в дитини сколіоз, чи зможе вона сісти за парту в звичайній школі? Чи в змозі ті ж батьки забезпечити такій дитині приладдя для реабілітації вдома? Тобто перед тим, як повертати дитину зі спеціального закладу в родину, треба зробити оцінку спроможні родини прийняти таку дитину. Має бути принцип "не нашкодь".
Яка ситуація з дітьми, позбавленими батьківського піклування, на час карантину?
Аксана Філіпішина: Якраз із такими дітьми проблем немає. Понад 70% таких дітей перебувають у сімейних формах виховання. Вони й так відвідували загальноосвітні школи і, як і решта дітей у сім’ях, зараз отримують дистанційне навчання. Діти, які в інтернатних закладах (їх трохи більше двох тисяч) залишилися на місці і там їм забезпечується освітній процес. Найбільша проблема сьогодні з дітьми, чиї батьки не позбавлені піклування. Таких понад 40 тисяч. Їх повернули додому, але дистанційне навчання не організували. Міністерство освіти і науки визнає це, оскільки інтернатні заклади перебувають на рівні області, а діти повернулися переважно в села і селища. У них немає засобів для зв’язку. Навіть телевізора немає. Ми наполягаємо, щоб до таких дітей були залучені місцеві педагогічні працівники. Тим більше, що в таких сім’ях ще й збільшуються прояви насильства. Тому треба всім об’єднати зусилля і забезпечити інспектування таких родин. Не телефонним зв’язком, а особистими візитами. І десь вилучити, десь повернути дитину в інтернатний заклад, а десь допомогти елементарною гуманітарною допомогою.
