Віталій Клімов (музикант, гітарист, продюсер)
"Я пам'ятаю, що Кузьма щось подзвонив, сказав, що "типу, чувак, потрібно там в одній пісні злабати на гітарі. Я вже на той час не дуже "музіцирував, хоча гітара ще була. Думаю: "Супер, ну давай". Вона була якась так неконкретно, я вже й забув чуть-чуть. А потім він передав трек, щоб я послухав, на касеті, по-моєму. І якось воно забулося, а потім щось дзвонить і каже: "Там післязавтра Барабаш чекає". А Барабаш — це звукорежисер. "Треба приїхати записати". Кажу: "Чекай-чекай-чекай, я, по-перше, взагалі не готовий, навіть нічого не придумував". Думаю, що робити? У мене ніч тільки. Включив на repeat цю "болванку", підключив гітару до комбіка, почав щось там мудрувати. Це пісня була "Я живу". Прийшов на студію, досить швидко тозіграв, через пень-колоду, як на мене. А потім, пам'ятаю, вже коли виходив зі студії, Барабаш типу каже: "Ну, тут прідьотся попотєть".
ХАС (співак, український хіп-хоп виконавець)
"Скрябін — це революція в українській музиці. Скрябін змінив шоу-бізнес і українську культуру в цілому, він перевернув її з ніг на голову, він показав, що музика може бути про людей і для людей. Я б хотів, щоб молодше покоління знало про Скрябіна те, що можна не встидатися бути собою, можна бути простим, і до тебе потягнуться люди. Для мене найулюбленіша пісня, пісня, яка була мільйони разів на повторі – це "Лист до друга".
Сергій Мартинюк (гурт "Фіолет")
"Музику Скрябіна я, само собою, відкрив ще у дитинстві, в 1990-х, і на той час пісні про пінгвінів і бультер'єрів — це була якась справжня революція. Те, що вони робили — це був не просто український контент тих часів, це була своєрідна вижимка із західного newwave на український лад. І це було дуже стильно, це було авангардно, як на мене, і в плані музичної, і візуальної складової, і лірики Скрябіна, яка ні на що не була схожа на той період.
Що стосується молодого покоління, то це його право, його вибір слухати або не слухати якусь музику. Але тим не менш рекомендую тим, хто з Кузьмою знайомий виключно на рівні його найвідоміших радіохітів, копнути трошки глибше, зануритись у ті ж 1990-і, перші альбоми, і зрозуміти, що Андрій і команда робили на ті часи.
Кому буде мало — можна сайд-проєкти Кузьми погуглити, наприклад, "Спатанка" — там багато ненормативної лексики – і оцінити, якою була музика в 1990-х — початку 2000-х, і як багато вона дала сучасній українській музиці, яка рухається вже, можливо, абсолютно іншими шляхами. Але про Кузьму, мені здається, ніхто не забуває. І це, мабуть, найважливіше, що музикант може по собі залишити: пісні, які слухають, і пам'ять про себе. Моя улюблена пісня, пісня, яку я стабільно слухаю час від часу, належить до пізнішої творчості Кузьми. Це пісня "Еволюція".
Ілля Резніков (гурт "Letay")
"Кузьма Скрябін — це один з небагатьох українських героїв, яких люблять і на заході, і на сході. Скрябін багато експериментував на своєму творчому шляху і розвивався разом з українським шоу-бізнесом. Кузьма створював особливу атмосферу на концертах. Не було жодного розділення між тобою у залі і ним на сцені. Він був "своєю" людиною. І навіть якщо ти в перший раз його чув на концерті, неможливо було його не полюбити. У дитинстві я обожнював пісню "Спи собі сама". І зараз її люблю дуже".
Остап Панчишин (український музикант, композитор, лідер проекту "PANCHYSHYN")
"Відкрию секрет: я фанат Скрябіна ще з 1995 року, і маю всі альбоми, більша половина з яких — ще на касетах. Ми з Кузьмою є земляками, ми з Нового Роздолу. Вперше я почув пісню "Train" на "Території А", і був, як то кажуть, вражений наповал. І відтоді почав слухати усе, що робить Скрябін. На повторі завжди стояв альбом "Казки" у двох томах, я дуже люблю ці альбоми.
Як на мене, Скрябін є основоположником української музики, неподібним ні на кого. Це український Depeche Mode. Особливо молодь мусить знати про ранню творчість групи, в якій кожен знайде для себе багато цінного, відвертого і емоційного".
Альона Карась (учасниця шоу "Голос країни")
"Для мене Скрябін — це велика людина, це справжній національний герой, який своїм потужним словом пів за собою мільйони людей. Мені особисто важко сприймати Кузьму як людину з шоу-бізнесу або просто талановитого музиканта. Я вважаю його діячем мистецтва, який повпливав не тільки на музичну історію, а ще й на свідомість не одного покоління України, за що йому велика пошана.
Я думаю, що сучасному поколінню взагалі треба більше знати про українських митців, і якщо раніше ми дізнавались про це з шкільних підручників, були дуже обмежені в пошуку додаткової інформації, то зараз є всі можливості: є інтернет, є цілий Всесвіт. Треба знати своїх героїв, особливо тих, хто попри всі труднощі формував українську ідею.
У свій час для мене стала особливою пісня "Танець пінгвіна" – смілива, з протестом, дуже чесна пісня. Дуже багато її слухала і просто занурювалася в усі сенси".
Віталій Бардецький (друг і однодумець Кузьми, продюсер, вперше вивіз гурт "Скрябін" за кордон)
"Я тоді був студентом журфаку у Львові. У мене був такий товариш, Микола Шевчук, він старший парторг у нас був, уже працював на радіостанції. І він якось приніс… Тоді ще були бобіни, а в мене був бобінний магнітофон, в одного з небагатьох в гуртожитку. Я кожного ранку дуже голосно вмикав, і вони знали, що в мене це є.
Вони принесли, кажуть "оце чувак з Новояворівська, от музика". Я, звичайно, сильно був вражений. Це музика, зовсім демо були. І напросився, щоб Микола мене з ним познайомив. І одного дня вони просто відкрили без стуку двері в моїй общазі, зайшов Кузьма: зі своїми макаронами на голові, з "либою", шапка у нього, я пам'ятаю, куртка вся така — зараз би це, напевно, називалось "ватнік". І сказав: "Прівєт, я Кузьма". Вже на другій хвилині знайомства було зрозуміло, що ми будемо друзями надовго".
Тарас Гавриляк (продюсер гурту "Скрябін")
"1989 рік, я так думаю, десь кінець. Кузьма приніс на Ростислав-шоу касету свою, послухати. Вот. Ну і ми були в шоці від того, що послухали. Там три пісні: "Чуєш біль", "Чим пахне" і ще третя, я вже не пам'ятаю. Після того ми тиждень з Бардом слухали ту касету і говорили: "Нічого собі, стоматолог – і таку музику пише".
Ростислав Домішевський (колишній учасник гурту "Скрябін")
"Андрій Кіл — це була така креатура, швидше за все, знаючи Володю Бебешко — це була його ідея. Він же ж прикалувався, каже: "Він такий, як палка". Він Андрій Кіл, а це перекликається зі словом "вбити", і воно так плавно перетікає в панк-рок, що абсолютно перекликається з натурою Кузьми. І це була така органічна тема. Тому на "Червону руту" поїхав Андрій Кіл".
"Фактично оця от студія "Спати" і була альма-матер, в якій народився увесь цей наш рух. Почалося воно все дійсно з того, що я шукав хлопців для своєї групи, яка називалася потім "Наша контора". Мені сказали, що є отакі прикольні пацани, показали на Шуру. Я за Шурою довго ходив, і Шура прийшов зі своїми друзями, з якими вони в школі грали. І так створилася моя група.
У нас була така концепція: ми займалися не живим, більше сценічним, а записом матеріалу. І до того запису я покликав, на той момент Кузьму з його товаришами, які у тому приміщенні мали іншу групу. І ми почали експериментувати з різними стилями: панк-рок, метал, поп, денс… всьо, що ми могли, всьо, що ми любили, всьо, що ми слухали – ми намагалися це відтворити. Ось в такій-от каші народився бренд "Скрябін".
"Андрій був надзвичайно яскравий хлопець: зачіска, "прікід". Тобто він вирізнявся з людей в школі, і звичайно, це притягувало молодших хлопців, яким був я. Ми познайомилися з ним на сцені театру гумору й сатири "Спринт" у школі, і Кузьміч там просто унікально грав.
Я був "шпенделем", на три роки молодшим. І я чув, як Кузьма з хлопцями – поруч зі сценою була кімнатка, в якій була апаратура, і вони там репетували. У них була шкільна група, на свята там грали якусь популярну для школи мелодію, а у вільний час експериментували і палили колонки панк-роком. Я оце слухав під вікном. Так я познайомився з музичним світом".
Слухайте тут.
Фото: facebook.com/skryabinofficial
